§ 7. Види правотворчості громадянського суспільства

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами:

1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) — референдум. Це засадна конституційно-правова форма ухвалення зако­нів громадянським суспільством.

2. Шдзаконне нормотворення суб'єктів громадянського суспіль­ства:

1) у порядку місцевого референдуму;

2) територіальних громад;

3) органів місцевого самоврядування (Рад, їх виконавчих комітет.' і виборних посадових осіб); ,-

4) громадських організацій (профспілок і т. п., їх посадових осіб)

5) комерційних об'єднань (акціонерних товариств відкритого і за критого типу та інших, їх посадових осіб);

6) трудових колективів (колективні договори й угоди). Визнання безпосередньої законотворчості громадянського сусп'

льства (народу) як самостійного виду є умовним, оскільки реферед дум (народне голосування) — лише заключний етап законотворчос~^! на якому відбувається затвердження закону. Процес його прийняття (о§ говорення, доробки) здійснюється, як правило, у представницько¹ державному органі. Громадянам на референдумі пропонується ли сказати: «так» чи «ні».

Водночас завдяки референдуму народ виступає самостійнимхуб'е том правотворчості, виражає свою державну волю, надає законопроо кту силу закону, який за своєю юридичною силою не поступається З" конам держави. Факт участі громадян у референдумі є підставою д розгляду останнього як особливого демократичного виду правотвор чості громадянського суспільства.

В Україні рішення, ухвалені всенародним референдумом (конст туційним і законодавчим), мають найвищу юридичну силу і не потре бують будь-якого затвердження. Вони служать правовою базою право творчої і правозастосовної діяльності державних органів. ;

Правотворчість органів місцевого самоврядування примика до правотворчості державних органів і водночас утворює особливий відокремлений від держави, вид правотворчої діяльності. Право стнда рювати і приймати нормативно-правові акти (рішення) надається пре' ставницьким органам місцевого самоврядування і посадовим особа" комунальних (муніципальних) утворень міста, селища, села. їх акти ді ють у суворо визначених територіальних межах.

Нормотворення громадських об'єднань (організацій) виражаєть­ся у розробці і прийнятті статутів, у яких визначаються права і обов'я­зки об'єднання або організації, порядок їх діяльності, реорганізації і лік­відації (наприклад, статути територіальних громад). Нормативні акт видаються також керівниками об'єднання або організації. Такі норм% тивні рішення мають юридичну силу остільки, оскільки відповідають' чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, і приймають» ся в межах повноважень засновників і керівництва об'єднання. На від­міну від правотворчих функцій державних органів, нормотворча діяльНІсть громадських організацій, як правило, виключає самостійне при­йняття ними норм права. Лише акти, прийняті разом з державою або порядку делегування державою повноважень на їх видання, мають правотворчий характер.

Нормотворення комерційних корпорацій полягає у виданні кор­поративних актів, які містять норми, спрямовані на регулювання питань життя колективу (як використовувати отриманий підприємством прибу­ток, у якому порядку вести розрахунки з контрагентами та ін.) і на дета­лізацію, конкретизацію законодавчих приписів (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної і позовної роботи — корпорати­вний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному підприємстві, деталізує і конкретизує законодавчі положення). Нормотво­рення корпорацій включає розробку статутів підприємств, які є актами установчого характеру, а також положень, правил, посадових інструк­цій та ін. Усі корпоративні акти підлягають реєстрації і (або) затверджен­ню державними та корпоративними органами. їх дія, що має правове чначення, значно зросла в сучасних умовах вільного розвитку і діяль­ності комерційних організацій.

Нормотворення трудових колективів (державних і комерційних підприємств, установ^ організацій) спрямована на розвиток норм тру­дового права, які поширюють свою дію лишена відносини одного під­приємства, установи або організації, де їх ухвалено. Правотворчість трудових колективів виступає, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові для виконання правові приписи. Такою норма­тивною угодою є колективний договір — консолідований правовий акт н галузі праці {договірна правотворчість).

Колективний договір — правовий акт-угода, що регу­лює соціально-трудові відносини і укладається між трудовим колекти­вом (працівниками організації, філії, представництва) та роботодавцем на основі чинного законодавства.

У складанні колективного договору беруть участь дві сторони: 1) трудовий колектив в особі одного або декількох профспілок, інших уповноважених трудовим колективом представницьких органів; 2) ро­ботодавець або безпосередньо уповноважені ним представники.

Колективний договір укладається на підприємствах, у їх структурних одиницях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форми власності, відомчої приналежності і чисельності працівників; поширю­ється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами проф­спілки, і обов'язкові як для керівництва (власника), так і для працівни­ків. Він підлягає обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах (конференціях) працівників даного під­приємства, установи, організації².

Завдяки колективним договорам і угодам надається можливість чле­нам громадянського суспільства, роботодавцям і працівникам самостій­но встановлювати права і обов'язки, обмежувати втручання держави в, сферу, що становить приватний інтерес. Колективні договори здатні поліпшити норми законів і підзаконних актів, заповнити прогалини в законодавстві, орієнтувати законодавця на удосконалення та упоряд­кування норм трудового права. Такі договори можуть укладати лише незалежні профспілки і сумлінні роботодавці.

Проте держава не усувається цілком з цієї сфери і має право засто­совувати примусові заходи до осіб, що не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.