5. «Об'єднана опозиція»

Невдовзі за розпадом «трійки» (квітень 1926 р.) пішло створення нової, дуже різнорідної опозиції, до якої увійшли Зинов'єв, Каменєв, Троцький та їхні прихильники - Радек, Преображенський, Серебряков, П'ятаков, Соколь-ников, Аптопов-Овсієнко, Муралов та інші, активісти з «робітничої опози­ції» (Шляпников) і з групи «демократичних нейтралістів» (Сапронов). Об'єднання було дуже неміцним, оскільки всі ці люди, які сварилися один з од­ним з особистих і теоретичних мотивів, були єдині тільки в своїй неприязні до Сталіна. За останні роки більшість із них втратила свої пости і політич­ний вплив. Зинов'єв більше не керував партійною організацією Ленінграда, Троцький - «Бонапарт без армії» - більше не був військовим наркомом. На­прикінці 1925 р. він позбавився головної ідеологічної зброї проти Сталіна, публічно спростувавши автентичність ленінського «заповіту», опублікова­ного в Сполучених Штатах Максом Істманом. Ідеї опозиції не доходили до первинних організацій через численні «фільтри» й перепони, що стояли на шляху інакомислення. Крім того, патологічний страх перед «фракціями», що проник вже і в первинні організації, позбавляв майбутнього будь-які дії мен­шини проти «робітничої держави». Всяка боротьба з апаратом була зазделе-гідь приречена на невдачу, і опозиції залишалося тільки спробувати аргуме­нтовано переконати масу. Троцький висунув тезу про те, що революція зра­джена бюрократами і що країна знаходиться напередодні нового термидору, який приведе до перемоги бюрократії над пролетаріатом. Єдиним виходом була радикальна зміна політичного курсу: швидкий розвиток важкої проми­словості, поліпшення умов життя робітників, демократизація партії, бороть­ба із збагаченням куркулів. Як тільки була вироблена система аргументації, яка могла торкнутися певного прошарку робітників-комуиістів, опозиція опинилася перед необхідністю розповсюдити ці ідеї в масі. Опозиціонери (їх було кілька тисяч) почали створювати підпільні організації та виступати на зборах партійних осередків деяких підприємств, намагаючись налаштувати їх проти партійного керівництва. 1 Іаралельпо з цим керівники опозиції під­готували заяву, представлену па липневому пленумі І ЦК 1926 р. Дискусії були настільки лютими, що в розпал засідання у Дзержнпського (голова ВРНГта ДІІУ) стався серцевий приступ, який спричинив його смерть. 1 Іолітбюро було перетасовано на догоду Сталіну: Зинов'єв замінений Рудзутаком, з'явилися нові кандидати в члени Політбюро: люди, близькі Сталіну - Мікоян, Апдрє-єв, Каганович, Орджонікідзе та Кіров. Обидва заступники Зинов'єва - Євдо-кимов і Лашевич - були зміщені зі своїх постів.

У подальші місяці окремі опозиціонери намагалися продовжити про­пагандистську роботу в первинних партійних організаціях, на підприємст­вах і в інститутах Москви та Ленінграда. Тепер за їх діяльністю невідступно стежило ДПУ, а Секретаріат і ЦК посилали на місця загони «інструкторів». Дискусії часто заходили у глухий кут. Боячись, що їх обиїдуть «екстремісти» з «робітничої опозиції», і побоюючись накликати на себе гнів всієї партії, шість найвпливовіших діячів опозиції - Троцький, Зинов'єв, Каменєв, Соко-льников, Євдокимов і П'ятаков 16 жовтня 1926 р. опублікували справжнє покаяння, де вони визнавали неправильність своєї фракційної боротьби і давали зобов'язання надалі підкорятися партійній дисципліні. Через кілька днів відбувся пленум ЦК (23-26 жовтня 1926 р.), який суворо засудив керів­ників опозиції, дискредитованих своєю заявою. Троцького і Каменева ви­ключили із складу Політбюро, Виконкому Комінтерну було запропоновано усунути Зинов'єва з посади голови, і в грудні його замінив Бухарін. На XV партійній конференції (27 жовтня - 3 листопада 1926 р.) розбита опозиція не мала ні права голосу, ні можливості висувати свої пропозиції. Капітуляція Крупської (яка вирішила, що опозиція зайшла надто далеко в критиці розко­лу між апаратом і масою) ще більше ослабила її позиції. Стінограма цього засідання, де виступи опозиціонерів перериваються практично без кінця, не піддаються прочитанню, свідчить про погіршення відносин всередині партії, зниження рівня політичної культури і культури поведінки делегатів, про зро­стаючу нетерпимість. «Тези» Сталіна про «побудову соціалізму в одній, окре­мо взятій країні» були прийняті одноголосно. Випущені сотнями тисяч при­мірників, вони озброїли «більшість» примітивною аргументацією, зрозумі­лою низовому партійному пропагандисту, оскільки в її основі лежала націо­нальна честь і віра в сили народу, який першим проклав дорогу до соціаліз­му. Резолюція XV парткопференції не тільки засудила опозицію, але й зажа­дала від неї публічного визнання своїх помилок.

Протягом кількох місяців повалена опозиція не подавала ознак життя. Придушення китайських комуністів у Шанхаї в травні 1927 р. дало привід 48 опозиціонерам 25 травня підписати декларацію, де вони викривали бездар­ність і пепролетарський характер уряду, який виявляв довіру Чан Кайши. Справа була дуже делікатною, оскільки Великобританія щойно порвала ди­пломатичні відносини з СРСР, і «більшість» під приводом загрози війни клей-мила будь-яку форму опозиції у зв'язку із складним міжнародним станови­щем. Липневий пленум вирішив виключити із складу ЦК Троцького і Зино­в'єва. Але рішення було відкладене після того, як обидва лідери погодилися черговий раз публічно покаятися і «беззастережно підкоритися владі ЦК». Однак восени 1927 р., усвідомлюючи реальний стан речей, знаходячись під постійним контролем ДПУ, опозиція, на яку щодня обрушувалися на десят­ках партзборів (часто висуваючи аргументи антисемітського глузду: «Мож­ливо, походження Троцького заважає йому повірити в можливості російсь­кого народу?»), вирішила дати останній бій. У вересні вона представила про­граму реформ і зажадала, щоб наступний ЦК, обраний на XV з'їзді, був тісно пов'язаний з масою і не залежав від апарату. Оскільки ЦК заборонив розпо­всюджувати цю програму серед делегатів з'їзду, опозиція спробувала надру­кувати її підпільно. ДПУ використало цей привід, щоб знищити всю органі­зацію. Пленум ЦК, який відбувся 21-23 жовтня, вивів із свого складу Троць­кого та Зинов'єва. Через два тижні Троцький відкрито завдав останнього удару: 7 листопада, в 10-у річницю Жовтневої революції, під час святкової демонстрації його сподвижники (Зинов'єв і Радек у Ленінграді, Раковський в Харкові, Преображенський і сам Троцький в Москві) розгорнули лозунги із своїми закликами. 14 листопада Троцького та Зинов'єва виключили з парі її, а Каменева і Раковського - з ЦК. Ще 93 видних діяча опозиції були виключе­ні з партії на XV з'їзді. Деякі з опозиціонерів - Каменєв, Зинов'єв і ще біля 20 чоловік - покаялися в надії відновитися в партії після піврічного випробува­льного терміну, більшість же (Троцький та його прихильники) відмовилися від такого публічного приниження. 19 січня 1928 р. «Правда» повідомила про «від'їзд» з Москви Троцького і ще 30 опозиціонерів. Насправді за два дні до цього вони були заслані в Алма-Ату.