3. Повернення до передвоєнної політики

Повернення до примусових і вольових методів у промисловості почало-і я в !946 р., коли через труднощі переходу на мирну продукцію спад проми­слового виробництва в порівнянні з попереднім роком досяг 17%. Відразу після закінчення війни помітно зросла плинність робочої сили на підприємс­твах, як і в 30-х рр. У 1946 р. було прийнято кілька постанов, що намагалися закріпити на підприємствах робітників, які в пошуках кращих умов праці переходили з місця на місце, користуючись нестачею робочої сили. У тому ж році був офіційно підтверджений принцип відрядної оплати праці; що ж до норм виробітку, то вони були кілька разів довільно збільшені. У 1947 р., під­бадьорений хорошими економічними результатами, уряд вирішив збільши­ти ряд показників п'ятирічного плану. 1948 рік був ознаменований появою нових грандіозних проектів, в тому числі «Сталінського плану перетворення природи» (що передбачав серед іншого створення штучного моря в Західно­му Сибіру і дамби через Тихий океан, щоб відвести холодкі течії від сибірсь­ких берегів), і проектів будівництва ряду великих гідростанцій. Після смерті Жданова, зняття Вознесенського, незабаром без суду розстріляного (1950 р.), пройшов перегляд четвертого п'ятирічного плану і прийняття надволюита-ристських установок економічного зростання. Якщо група Вознесенського намагалася створити відносно збалансований план, в рамках якого економі­ка могла б розвиватися гармонійно, то їх наступники повернулися до випро­буваної в 30-х рр. політики пріоритетів, яка надавала перевагу окремим «ве­ликим проектам» і галузям (передусім важкої промисловості), консервуючи низький рівень життя населення.

у 1947/48-1952/53 рр. були відтворені ті ж економічні явища і той же цикл, що і в 30-х рр. Спочатку вибухоподібне зростання інвестицій, які досягали в середньому за рік 22% національного прибутку проти 17% в довоєнний пері­од, далеко виходячи за передбачені планом показники. Як і під час першої п'ятирічки, величезне число анархічно розпочатих новобудов залишилися незавершеними. Інвестиційний бум, що роздмухувався більше директорами підприємств, ніж плануючими органами, супроводжувався інфляційними явищами, пов'язаними з дефіцитом, труднощами в постачанні і перекосами в і шпаті праці, а також дуже високим зростанням попиту на робочу силу з боку підприємств, більше стурбованих максимальним збільшенням числа працю­ючих і парку обладнання, ніж створенням умов для підвищення продуктивності праці. У результаті кількість працюючих збільшилася на 8,5 млн. чоло­вік, в той час як план передбачав прибавку в 4,8 млн. Прийом на роботу в промисловості у 70 випадках із 100 відбувався «біля воріт підприємств», що недвозначно свідчило про невдачу Централізованої і «планової» системи в області зайнятості. Як і до війни, більшість нових робітників (60% із 7 млн.) були вихідцями з села. Притока некваліфікованої робочої сили привела до кризи в організації праці, яка багато в чому нагадувала ту, що вибухнула в країні в роки двох перших п'ятирічок. її виявами стало дуже обмежене зрос­тання продуктивності праці (в середньому 6% на рік за четверту п'ятирічку), такі «негативні явища», як збільшення числа прогулів, плинність робочої сили, проблема виробничої дисципліни і т.д. Як і в 1935-1937 рр., був ініційований підйом стаханівського руху. «Стахановим четвертої п'ятирічки» став О. Філіппов - каменяр, учасник соціалістичного змагання за відновлення міст, зруйнованих під час війни. Як і в 1935-1937 рр., цей експеримент зустрів опір не тільки інженерів і техніків, які розуміли, що всякий рекорд веде до дезор­ганізації виробництва, але й простих робітників, для яких черговий «трудо­вий подвиг» обертався довільним і загальним підвищенням норм виробітку.

Оновлення робітничого класу за рахунок притоки сільських жителів су­проводжувалося помітним соціальним просуванням кваліфікованих робіт­ників і молодих городян. З 1947 по 1953 р. біля 4 млн. чоловік отримали вищу та середню спеціальну освіту. З них 1,5 мли. були робітники, що пішли з ви­робництва для отримання освіти в профтехучилищах або вузах. Для цих ро­бітників особисте просування частково компенсувало життєві труднощі. Від­носна недостача робочої сили, у зв'язку із зменшенням внаслідок війни акти­вного населення на одну шосту, привела до зростання номінальної зарплати протягом всього періоду 1945-1953 рр., що становило 8% нарік в 1945-1950 рр. і 2,3% на рік в подальшому. Однак, враховуючи найсильніший дефіцит, про який свідчила значна різниця між ринковими і державними цінами, і виходя­чи з того, що державна роздрібна торгівля не покривала всі потреби, зрос­тання вартості життя значно випереджало збільшення зарплати. Аналіз спо­живання показує, що в містах рівень життя 1928 р. (що ледве наблизився до рівня 1913 р.) був досягнутий тільки в 1954 р., а рівень 1940 р. (більш низь­кий, ніж в 1928 р.) - в 1951 р.

Спробуємо підвести підсумки. У сільському господарстві, після катаст­рофи 1946 р. і вражаючого ривка 1947 р., в подальшому темпи зростання за­лишалися дуже скромними. Хронічні труднощі села були викликані головним чином антиселяиською політикою уряду, яка придушувала будь-яку ініціа­тиву і штовхала найбільш заповзятливих до втечі в місто, незважаючи на дуже жорстке законодавство, яке суворо карало селян, що фактично були громадянами другого сорту, за їх «відступництво».

У промисловості фаза швидкого зростання (1947-1948 рр.) і навіть «пе­рі-1 ріпу» (1949-1950 рр.) потім змінилася фазою явного сповільнення, що три­пало до 1954 р. Починаючиз 1948 р. промисловість у повній мірі зазнала тру-щіоїцін, викликаних падволюнтаристським переглядом показників четвер­тю п'ятирічного плану. Це нагадувало динаміку загострення економічних і а соціальних конфліктів 30-х рр.: розпилення капіталовкладень на догоду інімогам директорів підприємств, дезорганізація виробництва через всілякий дефіцит, розлад фінансів, зростання незавершеного будівництва, відсутність цінового контролю за діяльністю директорів (внаслідок чисток, що обруши-іпіся на Держплан в 1948-1949 рр.), напруженість в середовищі робітничого к пасу.

Повернення, іноді навіть в карикатурній ([юрмі, до схеми розвитку 30-х рр. були теоретично обґрунтовані Сталіним у ного останній роботі «Еко­номічні проблеми соціалізму в СРСР». Виходячи з традиційної тези, згідно з якою розпад капіталізму робить останній агресивним і небезпечним, Сталін стверджував, що переважний розвиток важкої промисловості і прискорення процесу перетворення сільського господарства в бік все більше одержавле-пих і «соціалістичних» форм власності і організації праці (радгоспи) повинні були залишатися двома пріоритетами радянської економічної політики. Ста­лін спеціально уточнював, що колгоспи - перехідна структура - не повинні, хоч вони цього й бажали, отримати можливість викупити МТС і володіти своєю власною технікою. Якби це сталося і вони стали б власниками своїх засобів виробництва, це означало б крок назад в «мірі колективізації» сіль­ського господарства! Виступаючи проти прихильників того, щоб ціпи (особ­ливо на сільгосппродукти) засновувалися па реальній вартості, Сталін запе­речував будь-які поступки ринку, звеличував заміну грошових платежів про­дуктообміном і систематичне зниження роздрібних ціп, що прирікало колго­спи, які, до речі, не звільнялися від необхідності капіталовкладень, на збит­ковість.

Повернення до моделі розвитку 30-х рр. викликало значні економічні потрясіння, що різко погіршили в 1951-1953 рр. всі господарські показники, і серйозну напруженість у суспільстві. До останньої додалися посилення по­літичних та ідеологічних заходів, а також посилення міжнародної напруже­ності на фоні складного переплетіння взаємодіючих сил. Період 1945-1953 рр., який відрізнявся великою цілісністю, сприймається сьогодні як логічне заве­ршення, підсумок економічної та політичної лінії, що проводилася після від­мови від непу.