4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації

14 лютого 1956 р. в Кремлі у присутності представників 55 «братських партій» відкрився XX з'їзд КПРС, який зібрав 1436 делегатів, здебільшого досвідчених апаратників. Скликаний за вісім місяців до статутного терміну у зв'язку з насущною необхідністю підвести підсумки змін, які відбулися після смерті Сталіна і дискусії про вибір курсу, з'їзд завершився знаменитою «сек­ретною доповіддю» Хрущова. Ця доповідь була проголошена за закритими

дверима тільки перед радянськими делегатами і відкрила дорогу керованій десталінізації.

Звітна доповідь ЦК, представлена з'їзду Хрущовим, безперечно, підтве­рдила зміну політичного курсу, розрив з численними сталінськими постула­тами та традиціями, здійснений протягом трьох попередніх років, як в обла­сті міжнародних відносин, так і у внутрішній політиці, соціальній та еконо­мічній. При всій своїй глибині цей розрив не був раптовим, а зміна курсу не означала повної відмови від колишніх уявлень. Хоча в історії партії і раніше траплялися круті повороти, в ході яких переглядалися принципи, що здава­лися непорушними, початок з'їзду і звітна доповідь ніяк не провіщали того, що сталося через десять днів.

Затверджуючи як лейтмотив доповіді захист справжнього ленінізму, Хрущов почав з того, що підкреслив важливість міжнародної розрядки, за­явивши не тільки про те, що зіткнення блоків не є історичною неминучістю, але й про те, що мирне співіснування повинне стати генеральною лінією зов­нішньої політики СРСР. На його думку, завдяки новому, сприятливому для соціалізму співвідношенню сил у світі, завоювання влади в «буржуазних кра­їнах» могло відтепер відбуватися конституційним шляхом.

Хрущов далі заявив - і це також було принциповим розривом із сталін­ської теорією та практикою, - що методи побудови соціалізму можуть видо­змінюватися в залежності від конкретних умов кожної країни. Таким чином, нав'язування радянської моделі, як обов'язкового зразку, поступалося міс­цем визнанню різноманіття шляхів до соціалізму. Перейшовши до економі­ки, доповідач виклав основні напрями шостого п'ятирічного плану, розроб­лені відповідно до хруїцовського «економічного проекту». Особливу увагу план приділяв сільському господарству, становище якого залишалося три­вожним, виробництву предметів споживання випереджаючими темпами в порівнянні із засобами виробництва, а також житловому будівництву.

В ідейно-політичному плані доповідь Хрущова була досить обережною. Перший секретар ЦК КПРС обмежився короткою згадкою злочинів, вчине­них «клікою Берії», та кількома критичними зауваженнями на адресу Моло­това, Маленкова і Сталіна (не називаючи його імені), проте згладженими визнанням заслуг покійного вождя в боротьбі проти «ворогів народу» та апологією принципу колегіальності керівництва. Відновити й зміцнити ле­нінський принцип колективного керівництва - таким був політичний лейт­мотив більшості виступів на з'їзді. Колективному керівництву оратори про­тиставляли «культ особи», як правило, стараючись по можливості уникати імен, і пропонували наступні рішення: демократизувати партію, перестати жити в світі ілюзій та брехні. Найбільш серйозний виступ проти «культу осо­би Сталіна» і «порушень соціалістичної законності» на відкритих засіданнях належав Мікояну, який піддав критиці неправильні висновки і перекручення, що містилися в «Короткому курсі історії ВКП(б)» 1938 р. (особливо з при­воду революції 1917 р. і громадянської війни), а також економічні теорії, ви-сунені Сталіним в 1952 р.

24 лютого Булганін як глава уряду представив економічну доповідь, а потім, як і належить перед закриттям з'їзду, були проведені вибори керівних органів партії. Перш ніж представити з'їзду список членів нової Президії, обраний Першим секретарем ЦК КПРС Хрущов повідомив радянським де­легатам, що ввечері, після офіційного закриття з'їзду, вони повинні з'явитися на закрите засідання, куди іноземні учасники не будуть допущені.

У ніч з 24 на 25 лютого Хрущов протягом чотирьох годин зачитував делегатам «секретну доповідь», яка показувала розвиток і зміцнення «куль­ту особи», його вияви і наслідки за минулі 20 років. Як і звітна доповідь, «секретна доповідь» Хрущова закликала до вірності Леніну, а детально опи­сана ленінська прихильність принципу колегіальності служила точкою від­ліку і прикладом, який особливо наочно показував порушення ленінських традицій Сталіним.

Із «секретної доповіді» учасники з'їзду дізналися про «заповіт» Леніна, існування якого доги заперечувалося партією. Доповідь аналізувала пере­кручення Сталіним принципу демократичного централізму, розказувала про чистки та «незаконні методи слідства», за допомогою яких у тисяч комуніс­тів були вирвані абсолютно неймовірні визнання. Розвінчавши міф про Ста­ліна як «спадкоємця» і «геніального продовжувача» справи Леніна, доповідь атакувала і міф про Сталіна-«воєначальника», зруйнувавши канонічний об­раз генералісимуса і створивши вигляд нерішучої і некомпетентної людини, відповідальної за нищівні поразки 1941-1942 рр. Доповідь також показала відповідальність Сталіна за депортацію кавказьких народів, огульно звину­вачених у співпраці з німцями, за конфлікт з Тіто, фабрикацію фальшивих змов у 1949 р. («ленінградська справа»), 1951 р. («мінгрельська справа») і 1953 р. («справа лікарів-убивць»). Доповідь Хрущова малювала новий об­раз Сталіна - образ тирана, який день у день створював свій культ, образ некомпетентного диктатора, який не бажав нікого слухати, «відірваного від народу» і відповідального за катастрофічне економічне становище країни в 1953 р.

Доповідь була насичена деталями, які шокували аудиторію, але в той же час їй, безумовно, не вистачало чіткості, а інформація, яка містилася в ній часто була приблизною і неповною. Загалом доповідь виявилася дуже вибо­рчою і поверхневою в засудженні сталінізму і не ставила під питання жоден із довершених партією з 1917 р. поворотів. Вибірковий характер виявлявся в тому, що початок сталінського «відхилення» від ленінського курсу, незважа­ючи на принциповий конфлікт з Леніним ще за життя останнього, визначав­ся 1934 р., що виключало з числа помилок і злочинів колективізацію, голод 1932-1933 рр. і крайнощі, пов'язані з індустріалізацією. Про те ж свідчив і вибір жертв «культу особи», до яких були віднесені тільки комуністи, які до­тримувалися чіткої сталінської орієнтації, але не опозиціонери і не прості громадяни. Звужуючи рамки незаконних репресій до одних тільки комуніс­тів, що стали жертвами особистої диктатури Сталіна, доповідь обходила ключове питання про відповідальність перед суспільством партії загалом. Досі в історії цієї доповіді ще залишається багато неясностей, а основним джере­лом є спогади самого Хрущова, які вимагають максимально обережного до себе ставлення. Проте, навіть якщо Хрущов і схильний перебільшувати своє значення, очевидно, що він особисто дійсно зіграв, як це доведуть подальші події, вирішальну роль у викритті - вибірковому і контрольованому - злочи­нів Сталіна, пішовши на політичний ризик, який визначався ще й тим, що переважна більшість учасників з'їзду зробили кар'єру саме в період «культу особи Сталіна».

Зі слів Хрущова, керівники партії виявилися після арешту Берії перед обличчям такої кількості прозрінь про діяльність апарату політичної поліції (в дуже великій мірі автономного і виведеного з-під контролю «звичайних» інстанцій партії) і фальсифіковані змови, що всі вони, в тому числі Хрущов, прийшли до висновку про необхідність отримати більш повну інформацію. З цією метою була організована слідча комісія, діяльність якої трималася в таємниці, на чолі з директором Інституту Маркса - Енгельса - Леніна - Сталі­на Поспєловим - одним із головних теоретиків партії, який відповідав за під­готовку «Короткого курсу історії В КП(б)» 1938 р. Напередодні відкриття XX з'їзду партії комісія закінчила свою роботу і представила численні матеріа­ли. Згідно з Хрущовим, створення комісії частиною Президії, передусім Мо­лотовим, Ворошиловим і Кагановичем, було зустрінуте без особливого ен­тузіазму. Під час з'їзду після бурхливого засідання Президії при трьох голо­сах проти (вищеназваних осіб) Хрущов ніби добився згоди доповісти з'їзду висновки; замість вільної дискусії все ж було вирішено провести закрите засі­дання. У поспіху, викликаному прийняттям рішення в останній момент, до­повідь була представлена «робочим документом», підготовленим Поспєло­вим, якому було доручено терміново переробити його на промову. Насправ­ді ж доповідь (яка супроводжувалася досьє з 18 невиданих документів, що проливали світло на протистояння Леніна і Сталіна), поширена між делега­тами на вечірньому засіданні 24 лютого, швидше за все, була підготовлена заздалегідь. Керівництво партії було, безсумнівно, готове піти далі промов, зачитаних під час «офіційної частини» з'їзду, але продовжувало коливатися відносно форми викриттів. Саме тут вирішальну роль зіграла особиста ініці­атива Хрущова. Показово, що саме йому було доручено прочитати доповідь і особисто зустріти непередбачувану реакцію учасників з'їзду, Відразу ж після закінчення з'їзду текст доповіді був виданий у вигляді маленької червоної книжки. Спочатку передбачалося, що вона буде доступ­на тільки членам партії; відповідальні партійні працівники повинні були, кожний на своєму рівні, зачитати її підлеглим. Але вже в кінці березня за вказівкою Хрущова вона була відкрита для всіх громадян. Для знайомства з нею повсюдно були проведені збори, в тому числі і в школах для учнів стар­ших 14 років. У результаті за кілька тижнів десятки мільйонів радянських людей почули те, що 24 лютого було повідомлено тільки найвидатнішим і досвідченим членам партії. Про існування доповіді скоро стало відомо за кордоном. Вже 16 березня «Нью-Йорк тайме» помістила відповідну інфор­мацію, а 4 червня держдепартамент США опублікував текст, автентичність якого СРСР відмовився визнати. Ймовірно, витік стався через польських комуністів, які переживали викликаний смертю Берута період внутрішньо­партійної боротьби, після того, як за наполяганням Хрущова вони, як і інші делегації іноземних компартій, що були присутніми на XX з'їзді, ознайоми­лися з доповіддю (25 лютого кожному з них був виданий примірник російсь­кого тексту із зобов'язанням повернути його наступного дня). Хоча радянсь­кі власті не визнали, однак вони іі не спростували текст, опублікований в США. Перед обличчям цієї двозначної політичної лінії кожна компартія по­ступала у відповідності зі своєю власною політичною стратегією і мірою сво­єю скомпрометовапості прихильністю сталінізму. Деякі відкинули цей текст, як грубу підробку американського уряду; ФКП вжила ухильне формулюван­ня («доповідь, що приписується...»), що звільняло їївід необхідності дискуту­вати про текст, автентичність якого не була визнана; ІКП вирішила винести всі проблеми на публічне обговорення. У країнах Сходу, в найбільшій мірі зачеплених сталінізмом, доповідь посіяла сім'я інакомислення, якому нале­жало дати рясні сходи.