1. Перші декрети

Через дві години після арешту Тимчасового уряду II Всеросійський з'їзд Рад ратифікував два основних декрети, підготовлених Леніним. У Декреті про мир говорилося: ...робітничий і селянський уряд, який був створений революцією 24-25 жовтня і спирається на Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, пропонує всім воюючим народам та їх урядам почати негайно переговори про справедливий демократичний мир. Крім того, но­вий уряд вирішив відмінити таємну дипломатію і опублікувати секретні до­говори, укладені царським і Тимчасовим урядом.

Насправді декрет був адресований не урядам, а швидше міжнародній громадській думці і свідчив про бажання нової влади підірвати світову сис­тему держав, яка склалася на той час. Великі держави не могли прийняти пропозицію, висунену більшовиками. Декрет свідчив, що мир «без анексії і контрибуцій» означає загальну відмову від будь-якого панування, нав'яза­ного народам Європи або Америки. Це було не чим іншим, як закликом до руйнування колоніальних імперій. Більшовики сподівалися, що обнароду­вання декрету (на який фактично ніхто не звернув уваги), підкріплене їх пе­ремогою (яка справила більше враження), викличе заворушення, достатні, щоб змусити уряди шукати миру. Декрет свідомо виходив за рамки тради­ційної дипломатії, він був розрахований на перемогу революції в Європі. Союзники Росії відмовилися розглянути ці пропозиції і визнати новий уряд, приречений, иа їх думку, на швидке зникнення. Вільсон у своїй відповіді на­гадав про «14 пунктів» і відмовився від сепаратного миру з центральними державами, а ті, зацікавлені в тому, щоб отримати свободу дій на сході, дали зрозуміти, що згодні па переговори з більшовиками.

Через кілька тижнів до Декрету про мир додався ще один документ -Декларація прав народів Росії, який також різко виходив за рамки існуючих норм, оскільки засновувався на принципі революційного звільнення наро­дів. Декларація проголошувала рівність і суверенність народів колишньої Російської імперії, їх право на вільне самовизначення, аж до відділення, ска­сування всяких національних та релігійних привілеїв і обмежень.

Декрет про землю, прийнятий 26 жовтня, узаконював те, що було зроб­лено починаючи з літа численними земельними комітетами: вилучення зе­мель у поміщиків, царського дому і заможних селян. Його текст включав наказ про землю, підготовлений есерами на базі 242 місцевих наказів: «Приватна власність на землю відміняється назавжди. Всі землі передаються у розпоря­дження місцевих Рад». Есери заявили протест: більшовики вкрали їх програ­му.

«Нехай так, - відповів їм Ленін. - Чи не все одно, ким він складений, але. як демократичний уряд, ми не можемо обійти постанову народних низів, хоч би з нею були не згідні. У вогні життя, застосовуючи його на практиці, про­водячи його на місцях, селяни самі зрозуміють, де правда... Життя - кращий вчитель, а воно покаже, хто правий, і нехай селяни з одного кінця, а ми з іншого кінця будемо вирішувати це питання... У нашому дусі, чи в дусі есе­рівської програми, - не в цьому суть. Суть у тому, щоб селянство отримало тверду впевненість у тому, що поміщиків у селі більше немає, нехай самі селя­ни вирішують всі питання, нехай самі вони влаштовують своє життя».

Згідно з Декретом про землю, кожна селянська сім'я повинна була отри­мати в середньому по дві-три десятини землі. Надбавка значна, але, в той час мало значуща, оскільки за відсутністю худоби і техніки земля не могла бути оброблена. Проте, протягом кількох місяців престиж більшовиків у селі до-сяг вищої точки (про це свідчить збільшення числа сільських партійних осе­редків у перші місяці 1918 р.). Селяни, звичайно, не дочекалися декрету, щоб вершити «свою» революцію, однак він укріпив їх у переконанні, ніби біль­шовики, про яких попи тільки чули, ( тими «максималістами», які схвалю­ють їхні дії.