2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа

Прийнятий Верховною Радою СРСР в березні 1946 р. «План реконстру­кції» не вніс остаточної ясності в питання вибору того або іншого шляху. Затверджені ним показники економічного зростання вражали, при цьому на перший погляд здавалися більш реалістичними, ніж цифри довоєнних планів (в порівнянні з рівнем 1940 р. передбачалося збільшення продукції сільсько­го господарства на 27%, промислової продукції - па 38%, продуктивності праці - па 36%, національного прибутку - на 38%). Вже восени 1946 р., внаслідок неврожаю (менше 40 млн. т), зумовленого частково жахливою засухою, а частково катастрофічною невдачею досвіду «дробового управління» (кож­ний колгосп, підлеглий з початку 1946 р. одночасно Раді у справах колгоспів і трьом міністерствам, повинен був вирощувати багато різних культур, що не завжди відповідало місцевим можливостям), уряд вирішив знову «прибрати до рук» селянство, контроль над яким в роки війни був до відомої міри по­слаблений. Була розгорнута широка кампанія по розвитку в колгоспах мере­жі партійних осередків. Одночасно Комісія із справ колгоспів, створена 19 вересня 1946 р. і керована А.Апдреєвим, який проводив у 30-х рр. колективі­зацію на Кавказі, а з І943 по 1946 р. був наркомом землеробства, отримала завдання вжити «всіх заходів для ліквідації порушень колгоспного статуту». Тільки за один 1946 р. 4,7 млн. га земель, «незаконно привласнених колгосп­никами», було повернено в колгоспний фонд. З 1947 по 1949 р. таким же чи­ном було відібрано ще 5,9 млн. га.Ці заходи повністю зруйнували досить хитку довіру до уряду, яка вини­кла на селі під час війни та відразу після неї. У 1947-1948 рр. у відношенні колгоспників уряд прибіг до заходів примушення, які нагадали їм про найгі­рші часи першої п'ятирічки: два укази, прийняті 4 червня 1947 р. і близькі по духу і букві до знаменитого закону від 7 серпня 1932 р., передбачали від п'я­ти до двадцяти п'яти років таборів за всяке «посягання на державну або кол­госпну власність». У 1948 р. колгоспникам було настійно рекомендовано продати державі дрібну худобу, яку їм було дозволено тримати колгоспним статутом. Як наслідок, за півроку було потай забито більше 2 млн. голів ху­доби. Були сильно підвищені збори й податки з прибутків від продажу па вільному ринку. До того ж торгувати па ринку можна було тільки при наяв­ності спеціального дозволу, який підтверджував, що відповідний колгосп повністю виконав свої зобов'язання перед державою. У той час як розмір обов'язкового постачання кожний рік зростав, ціпи, які держава платила колгоспам за сільськогосподарську продукцію, залишалися аж до 1952 р. нижчими за рівень 1940 р. і відшкодовували, наприклад у разі виробництва зернових, тільки одну сьому собівартості. Грошова реформа грудня 1947 р., що полягала в обміні банківських білетів (10 старих рублів за один новий), проходила па умовах, більш вигідних для вкладників ощадних кас (1 за 1 до З тис. рублів, 3 за 2 від 3 тис. до 10 тис. рублів, 2 за 1 для внесків понад 10 тис). Саме тому виключно сильно реформа ударила по селянах, які зберіга­ли гроші, виручені під час війни і особливо в 1945-1946 рр., коли ціни на віль­ному ринку були особливо вигідними, у себе, а не в ощадкасах, оскільки не насмілювалися заявити про свої накопичення. Успіх цієї акції засвідчив той факт, що біля третини грошової маси не було представлено власниками в державні банки. Всі ці заходи стимулювали масовий стік селян в міста: біля 8 млн. сільських жителів покинули свої села в 1946-1953 рр.

Наприкінці 1949 р. економічне й фінансове становище колгоспів насті­льки погіршилося, що уряду довелося розробити ряд реформ. У 1950 та 1951 рр. були проведені дискусії про сільськогосподарську політику і заходи, яких було необхідно прийняти. Андреєв, що відповідав за аграрну політику, був замінений іншим «фахівцем» з сільського господарства - М.Хрущовим, який до призначення в 1949 р. першим секретарем Московського обкому ВКГІ(б) і секретарем ЦК партії займав пости першого секретаря ЦК Компа­ртії України (1938-1949) і голови Ради Міністрів УРСР (1944-1947). 19 люто­го 1950 р. «Правда» опублікувала статтю, присвячену фундаментальному питанню про те, яка форма організації праці колгоспників краща - ланка або бригада? Обговорення було гострим, оскільки ставилося питання про всю організацію колгоспного виробництва, що існувала з 1939 р. З кінця 30-х рр. власті перебували в упевненості, що ланка - маленька бригада, яка в більшо­сті випадків складалася з членів однієї сім'ї, - є найбільш ефективною - в людському і технічному планах - структурною одиницею в умовах недостатньо механізованого сільського господарства, коли особиста ініціатива залиша­лася вирішальним чинником прогресу. Всупереч цьому стаття «Правди» стве­рджувала, що ланка відроджувала повністю помилкову концепцію, яка вела, передусім, до зміцнення індивідуалізму та сімейної солідарності в збиток «ко­лективній свідомості». З весни 1950 р. колгоспна адміністрація поклала кі­нець самостійності лапок, черговий раз викликавши глибоке невдоволення селянства і дезорганізувавши сільськогосподарські роботи.

8 березня 1950 р. Хрущов опублікував у «Правді» план укрупнення кол­госпів, який виходив з тих же цілей, що й реорганізація внутрішньоколгосп-ної виробничої структури: посилити політичний та економічний контроль на селі. Міри, прийняті одразу за постановою від ЗО травня 1950 р. по укруп­ненню колгоспів були проведені дуже швидко: за один рік кількість колгос­пів скоротилася з 252 тис. до 121 тис. ідо 94 тис. до кінця 1952 р. Вони супро­воджувалися новим і значним зменшенням індивідуальних наділів селян. Власті скоротили також натуральну оплату, яка становила значну частину колгоспного «заробітку» і вважалася великою цінністю, оскільки давала се­лянам можливість продавати надлишки продуктів на ринках за високими цінами.

Якщо скасування ланок та укрупнення колгоспів частково вирішували проблему забезпечення сільського господарства кадрами, особливо політич­ними (в 1952 р. три чверті «укрупнених» колгоспів мали партійні організації, тоді як після закінчення війни партосередки були тільки в одному колгоспі із семи), то з економічного боку ці заходи були погано обґрунтовані. У відста­лих районах з нечисленним населенням (від Білорусії до Верхньої Волги) вони лише посилили невдоволення і опір селян, що робило ілюзорним всякий про­грес сільського господарства. Ініціатор цих реформ Хрущов розраховував закінчити розпочату ним справу радикальною - і утопічною - зміною всього укладу селянського життя. 4 березня 1951 р. «Правда» опублікувала проект створення «агроміст», викладений Хрущовим наприкінці січня в одному з виступів. Агромісто мислилося справжнім містом, в якому селяни, переселені із своїх хат, повинні були вести міське життя в багатоквартирних будинках вдалині від своїх індивідуальних наділів. Схилені до нового, міського образу життя комфортом і комунальними послугами селяни в той же час розпроща­лися б зі своєю такою живучою індивідуалістичною психологією і стали б звичайними трудящими, включеними в колектив. Таким чином, цей проект вирішував відразу дві проблеми: трансформуючи селянську свідомість, він знищував селянина як такого; одночасно стиралася різниця між сільською та міською працею, між селянином і робітником, реалізовуючи таким чином довгождану єдність пролетаріату, основи соціалістичного суспільства. На­ступного дня після опублікування проекту «Правда», однак, виступила з уточпенням, в якому зазначалося, що в попередньому номері мова йшла не про проект, а про початок дискусії. На деякий час Хрущов був усунений від кері­вництва сільським господарством, за яке він знову енергійно прийметься пі­сня смерті Сталіна.