4. Брежнєвська конституція

На XXII з'їзді партії Хрущов заявив про необхідність підготувати нову конституцію, яка відобразила б перехід країни до комунізму і створення в СРСР «загальнонародної держави». У 1962 р. була створена Конституційна комісія, однак знадобилося 15 років, щоб виробити нову конституцію, хоча її основний зміст був взятий з конституції і 936 р. Тим часом радянські керів­ники встигли відмовитися від міфу про швидкий перехід до комунізму і від­мирання держави, ввівши нове поняття «розвиненого соціалізму», що було відсутнім у творах класиків марксизму-ленінізму.

Це нове поняття дозволяло зменшити розрив між теорією та життям, пояснювало необхідність економічної реформи, яка могла допомогти «не­гайно» заповнити постійно виникаючі в країні проблеми дефіциту, і відсува­ло в далеке майбутнє ідею відмирання держави. Немало уваги було приділе­но відновленню суворих норм законності, підвищенню згуртованості грома­дян, яких закликали «активно включитися» в управління суспільними спра­вами «загальнонародної держави» (яка представляла всі визнані соціальні верстви - робітників, селян-колгосппиків та інтелігенцію, під якою малися на увазі всі особи з вищою освітою і не зайняті фізичною працею), а також зро­станню ролі «громадських організацій». При цьому визначення «соціалісти­чний», яке завжди стояло поруч із «законністю» та «демократією», недвозна­чно вказувало, що мова зовсім не йде про правову державу в західному зна­ченні слова, тобто державу, засновану на пріоритеті прав особи.

Конституція 1977 р. більш рішуче в порівнянні з попередніми затверд­жувала провідну роль Комуністичної партії. Вона й формально узаконюва­ла КПРС як керівну та направляючу силу радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій. У той же час, підкреслюючи важливість участі суспільства і затверджую­чи принцип комуністичного самоврядування за допомогою розвитку справ­жньої демократії («трудові колективи беруть участь в обговоренні та вирі­шенні державних і суспільних справ»), Конституція визнавала зростання ролі громадських організацій. Існування громадських організацій і збільшення числа мікроосередків самоврядування, здатних «діяти, володарювати та здій­снювати внутрішній обмін» між відповідними організаціями (М.Ферро), - такі головні особливості соціального життя «брежнєвського періоду».

Природно, ці явища не повинні розглядатися у відриві від таких специ­фічних тенденцій життя суспільства, як швидка урбанізація та підвищення загального освітнього рівня населення в ці роки. У цей період самоврядуван­ня проникло у багато які області радянського життя: місцеве життя та міське управління (в 1980 р. у Ради всіх рівнів було обрано 2270 тис. осіб, які тепер називалися «народними депутатами» - відповідно до уявлення про «загаль­нонародну державу», яка замінила собою «диктатуру пролетаріату»). При­чому, якщо влада місцевих Рад і була обмеженою, то контроль центральних органів за сотнями рад, які виникли в селищах навколо міст або на периферії (особливо в Сибіру), часто був чисто символічним.

Число громадських організацій зросло і в інших сферах, на перший по­гляд далеких від політики: в культурному житті, у спортивному русі і т.д. Часто, спираючись саме на них, і розцвіли в період «перебудови» й «гласно­сті» тисячі «неформальних об'єднань». Центральні власті заохочували, наре­шті, «народний контроль» громадян над підприємствами та адміністратив­ними органами. Для цього була створена широка мережа (біля 250 тис.) ко­мітетів народного контролю, до яких входили, з одного боку, трудящі-кому-ністи, з іншого - всі бажаючі, не обов'язково члени КПРС, але рекомендовані парторганізаціями. Ця паралельна структура воскрешала у пам'яті «робіт-пичо-селянську інспекцію», створену Леніним і скасовану в 1934 р. Сталіним, і незабаром охопила всю країну: Комітет народного контролю, який тісно співробітничав з Радами, перетворився на справжню армію контролю, в якій брала участь кожна шоста доросла людина. Якою б формальною вона не була, ця структура управління стимулювала добровільну участь у житті сус­пільства, все більше залучаючи людей з освітою.

Ця інституціоналізація суспільного життя, яка виникла значно раніше, але була закріплена тільки Конституцією 1977 р., - будь то реальне зростан­ня політичного впливу громадян або просто один із прийомів режиму, - без­сумнівно, знаходилася у прямому зв'язку з несподіваним сплеском спонтан­ної суспільної активності, характерної для даного періоду.