- •1900-1991
- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •1. Ілюзії 1914 р.
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
4. Значення першого Московського процесу
Весь наступний після пленуму тиждень передовіші «Правди» були присвячені роз'ясненню нових задач. Критика кадрових працівників відійшла на другий план, відтепер «під обстріл» потрапили троцькісти та зінов'євці. 11 червня «Правда» нагадала про існування троцькістсько-зінов'євських груп і контрреволюційні підступи недобитого ворога, що як і раніше продовжуються.
В такій обстановці готувався перший з відомих відкритих Московських процесів. Очолюваний Ягодою НКВС отримав завдання переглянути справу про вбивство Кірова і підготувати відкритий процес, оголосившії про причетність до справи колишніх опозиціонерів. Весь комплекс обвинувачень будувався на факті ефемерного існування в 1932 р. «блоку опозицій». Контакти сина Троцького Л.Сєдова з деякими колишніми троцькістами та зінов'є-вцями підносилися, як широко розгалужений, законспірований терористичний троцькістсько-зінов'євський центр. Для цього було залучено свідчення інформаторів (Ольберга, Фриц-Давида, М. і Н.Лурьс), які відповідно до отриманих інструкцій заявили, що перебували в контактах не тільки з членами блоку, але і з Троцьким, від якого ніби отримали завдання вбити Кірова, Сталіна та інших партійних діячів. Залишалося знайти головних обвинувачених і домогтися від них визнання провини. «Козлами відпущення» були обрані члени зінов'євської групи - сам Зинов'єв, Камепєв, Євдокимов і Бака-єв, вже осуджені в січні 1935 р. за своє «етичне посібництво» вбивству Кірова. З троцькістів, крім Смирнова, були обрані діячі менш великого масштабу (Мрачковський, Ваганян, Дрсйтцер та інш.). Знадобилося кілька тижнів жорстоких допитів, чергування фізичного і морального тиску і обіцянок зберегти життя, щоб вирвати у них повне зізнання.
29 липня, за три тижні до початку процесу, Секретаріат ЦК розіслав усім партійним організаціям секретний циркуляр, який закликав виявити «біль-шовистську пильність» і боротися з діяльністю «контрреволюційного троць-кістсько-зінов'євського блоку». Уміння завжди розпізнати ворога партії, як би вправно той не маскувався, визнавалося основною якістю більшовика. 19 серпня після відповідної підготовки громадської думки пресою, процес відкрився. За три дні засідань все 16 обвинувачених, підібраних відповідно до давно відомого принципу амальгами (ветерани старої більшовистської гвардії знаходилися в камерах разом із провокаторами з НКВС), підтвердили свої зізнання, що складали єдину основу для обвинувачення. Вони навіть «надали» генеральному прокурору Вишинському деякі доповнення і уточнення. Всі зізналися не тільки у своїх ідейних помилках, але - всупереч всякій правдоподібності - і у зв'язках з Троцьким, який знаходився за кордоном, в участі у вбивстві Кірова, в змові проти Сталіна та інших керівників. Вони свідчили на інших опозиціонерів - Томського, Бухаріна, Рикова, Радека, П'ятакова, Сокольникова, Серебрякова, - що ті ніби також залучені до контрреволюційної діяльності. 24 серпня всім обвинуваченим був винесений смертний вирок, негайно приведений у виконання. 26 серпня Томський покінчив життя самогубством.
Добре розіграний процес-спектакль дав мотив для надзвичайної ідеологічної мобілізації, яка повинна була яскраво продемонструвати нерозривну єдність народу із своїм вождем. На нескінченних мітингах і зборах приймалися численні резолюції, що звеличували Сталіна і таврували ганьбою «скажених собак» і «троцькістську тварюку». Події належно освітлювалися пресою. Цей шумний політичний процес (гак само як і ті, що пішли за ним) являв собою чудовий механізм соціальної профілактики. Він підтверджував існування змови - відправного моменту у формуванні офіційної ідеології. Він сприяв зародженню у народу почуття міфічної причетності до управління державою і відчуття близькості до свого вождя.
Однак результати процесу не для всіх виявилися безперечно однозначними. Протягом кількох тижнів після його закінчення деякі присвячені сумнівалися, яким буде його остаточний підсумок.
НКВС в особі Ягоди спробував обмежити політичні наслідки процесу. Він звів злочинну діяльність «банди вбивць», ніяк не пов'язаних з партійними кадрами, до простого тероризму. Зрада розкрита, процес відбувся, винні покарані, ворог в особі незначної троцькістсько-зінов'євської групи виявлений, а значить, справа не вимагає подальшого розвитку. Єжов же, навпаки, прагнув розширити коло обвинувачених, викриваючи їх, «як би добре вони не замаскувалися», і вдарити по партійних і народногосподарських кадрах, запідозрених у створенні перешкод виконанню директив центра. Сталін вирішив спірне питання па користь Єжова.