2. Робітничий контроль і початок націоналічації

26 жовтня Ленін заявив, що новий режим буде засновуватися па принци­пі «робітничого контролю». Декрет від 27 листопада визначив його форми. Теоретично робітничий контроль повинен був здійснюватися всіма трудя­щими підприємства через виборний заводський комітет, а також перебуваю­чих при ньому представників адміністрації та іпженерно-технічних праців­ників. Трудящі отримували доступ до бухгалтерських книг, складів, могли контролювати обґрунтованість найму та звільнень. Цей декрет як би узако­нював стан речей, реально існуючий на бага гьох підприємствах із літа 1917р. Практично ж він усував заводські комітети від управління підприємствами. Вони тепер входили до ієрархічної структури, де більшість складали люди, далекі від проблем робітничих комітетів. При кожній міській Раді була створена Рада робітничого контролю, яка складалася з представників профспі­лок і кооперативів. їх вищим органом була Всеросійська Рада робітничого контролю. Структура її узаконювала поглинання заводських комітетів проф­спілками і Радами, де заправляли більшовики.

Перший З'їзд профспілок (7-14 січня 1918 р.) повинен був підтвердити підкорення завкомів профспілкам. У остаточній резолюції, представленій більшовиком Лозовським, зазначалося, що контроль над виробництвом ні в якій мірі не означає переходу даного підприємства в руки трудящих. Остан­ній пункт недвозначно свідчив про те, що заводські комітети і комісії проф­спілкового контролю повинні підкорятися інструкціям, які надходили від Всеросійської Ради робітничого контролю.

Насправді ця Рада жодного разу не збиралася як самостійний орган. Від самого початку вона влилася у Вищу Раду Народного Господарства (ВРНГ), створену декретом від 15 грудня. На неї покладалася задача по перевірці еко­номічної діяльності держави, централізації і керівництву всіма економічни­ми органами і підготовці економічних законів. Вона підкорялася безпосере­дньо уряду і мала подвійну структуру: вертикальну (главки - центральні ор­гани, які керували роботою різних галузей промисловості) і горизонтальну (раднаргоспи або регіональні Ради народного господарства). ВРНГ володі­ла великими повноваженнями: могла коифісковувати, придбаватп, опечату­вати будь-яке підприємство. її співробітниками стали представники різних міністерств (народних комісаріатів з економіки), яким допомагали «буржуа­зні спеціалісти». Залучення радянською державою «буржуазних спеціалістів» передбачалося Леніним (у «Чергових задачах Радянської влади») як «комп­роміс», необхідний, оскільки комітети робітничого контролю, Ради і завод­ські комітети не вміли «організувати виробництво». Робітничий контроль заводських комітетів був витіснений профспілками і Радами, а потім устано­вами ВРНГ. Робітничий контроль, який вівся дуже невміло, на деяких під­приємствах в період червня-жовтня 1918 р. змінився державним «робітни­чим контролем» над самими робітниками, «нездібними організуватися».

Робітники не зрозуміли того, що відбувається: для них головним було, що колишній господар переможений і визнані заводські комітети. Крім того, на п'ятий день після революції був, нарешті, урочисто проголошений 8-го-динний робочий день, заборонявся дитячий труд, стала обов'язковою випла­та допомоги по безробіттю та хворобі.

14 грудня уряд підписав перший декрет про націоналізацію ряду проми­слових підприємств. За твердженням С.Маля, перші націоналізації (мова йде про 81 підприємство, націоналізоване до березня 1918 р.) санкціонувалися з ініціативи на місцях. Ця націоналізація була, передусім, мірою покарання і зазделегідь не планувалася, па відміну від тієї, яка стала систематично про­водитися з літа 1918 р. Управління націоналізованими підприємствами було виведене з-під робітничого контролю і передане главкам ВРНГ. На велим підприємства главки призначали «комісарів» (представника державної вла­ди) і двох директорів (технічного та адміністративного). Адміністративний директор, названий потім «червоним» (зазвичай член партії, яким часто був робітник або майстер цього підприємства), підтримував відносини із завод­ським комітетом. За відсутністю «інженерно-технічних кадрів пролетарсько­го походження», технічним директором ставав колишній інженер або керів­ник підприємства. Якщо промислові підприємства націоналізовувалися по­ступово, то великі банки, які припинили всі операції і розрахунки, відразу ж із 27 грудня стали об'єктом державної націоналізації. У січні 1918 р. чеки, що належали їм і акції були конфісковані, а державна заборгованість (всього 60 млрд. руб., з них 16 млрд. - зовнішнього боргу) анульована.

Крім основних вищезазначених декретів, уряд, який засідав по п'ять-шість годин кожний день, у перші тижні свого існування прийняв ряд реформ. Ось найбільш важливі з них: скасування старорежимних чинів, титулів і нагород, а також нерівності звань; виборність суддів; створення революційних трибу­налів, зокрема трибуналу, який займався «злочинами друку»; визнання циві­льного шлюбу; обговорення закону, який полегшував процедуру розлучен­ня; секуляризація цивільного стану; відокремлення церкви від держави і школи від церкви; перехід на григоріанський календар з 1 (14) лютого 1918 р.