7. Взяття влади більшовиками

15 вересня ЦК партії більшовиків почав обговорення двох листів («Біль­шовики повинні взяти владу» і «Марксизм та повстання»), які були отримані від Леніна, що переховувався у Фінляндії. Він вимагав, щоб партія закликала народ до негайного повстання. «Чекати «формальної» більшості у більшо­виків наївно: жодна революція цього не чекає. І Корейський з К° не чекають, а готують здачу Пітеру... Історія не пробачить нам, якщо ми не візьмемо вла­ду тепер», - казав Ленін. Ніхто з членів ЦК його не підтримав. Ще дуже сві­жими були спогади про «липневі дні». Висловлювалися навіть думки про необхідність знищити письмове свідчення пропозиції Леніна. ЦК вирішив терміново вжити заходів для запобігання будь-якій демонстрації і брати участь у роботі Демократичної наради. Через два тижні Ленін повернувся до своєї пропозиції у статті «Криза назріла», яка була цього разу опублікована в га­зеті «Робітничий шлях». «Бо пропускати такий момент і «чекати» з'їзду Рад, - писав він, - є помилковий ідіотизм або повна зрада».

Наполегливість Леніна поступово підточувала «революційний легалізм» більшовистських керівників. З ініціативи Троцького депутати-більшовики 7 жовтня покинули зал Ради республіки. Цього ж дня Ленін таємно повернув­ся до Петрограда. 10 жовтня, завдяки виступу Свердлова, який доповів про підготовку військової змови в Мінську, Леніну вдалося змінити думку ЦК (принаймні 12 з 21 повноправних членів, які там були присутніми) і отрима­ти 10 голосів за (2 проти - Каменєв і Зипов'єв) при голосуванні з питання про озброєне повстання. Опозиція Каменева (до нього приєдналися О.Риков і В.Ногін - обидва з Московського комітету, відомого своєю помірністю) аж ніяк не була несподіваною. З березня - квітня Каменєв постійно висловлював свою незгоду з Леніним, вважаючи, що в Росії ще не склалися умови для вста­новлення соціалізму. На його думку, взяття влади більшовиками було б не­вчасним, партії не вдасться побудувати справжній соціалізм, що дискреди­тує саму ідею соціалізму. Каменєв і Зинов'єв направили низовим комітетам листа, в якому пояснювали, наскільки ризиковано ставити в залежність від передчасного повстання долю не тільки «нашої партії, але й долю російської та міжнародної революцій». У більшовиків, продовжували вони, відмінні шанси на виборах, вони можуть розраховувати приблизно на третину голо­сів. «У Засновницьких зборах ми будемо настільки сильною опозиційною партією, що в країні загального виборчого права наші противники вимуше­ні будуть поступатися нам щокроку. Або ми складемо разом з лівими есера­ми, безпартійними селянами та іншими правлячий блок, який в основному повинен буде проводити пашу програму». Перемога, про яку міркували Ка-менев і Зинов'єв, була б парламентською, а не революційною.

Рішення визнати повстання як «справу, що стоїть на порядку денному», прийняте 10 жовтня, не знімало всіх протиріч. Ленін вважав, що повстання повинне статися до відкриття II з'їзду Рад, призначеного на 20 жовтня. По­грібно було терміново призначити дату і зайнятися ретельною підготовкою повстання за всіма правилами революційного мистецтва. Для Троцького, навпаки, першочерговою метою залишалося взяття влади Радами. Повстан­ня ж повинне було статися лише в разі загрози з'їзду. Троцький не вважав, що більшовикам потрібно взяти на себе ініціативу атаки проти уряду, а про­понував почекати, щоб він напав першим. Таким чином, вимальовувався тре­тій шлях, який робив особливо явними тактичні й теоретичні розходження серед більшовиків напередодні взяття влади. Більшість із них прийняли точ­ку зору Леніна, повіривши чуткам, що уряд готовий здати Петроград німе­цьким військам і перемістити столицю в Москву. Виставивши себе патріота­ми, більшовики заявили про свій намір забезпечити оборону міста. З цією метою вони створили Військово-революційпий центр (ВРЦ) із п'яти членів (Свердлов, Сталін, Дзержипський, Урицький, Бубпов)для мобілізації мас, в активній п ід грим ці яких, як свідчила доповідь делегатів більшовиків, не було впевненості. У доповіді, зокрема, зазначалося, що в Кронштадті бойовий дух значно впав, населення Василеостровського району зовсім не налаштоване на користь повстання. На Виборзькій стороні маса підтримає. Московська застава: маса вийде на вулицю по заклику Ради, але мало хто відгукнеться на заклик партії. Нарвська застава: загалом ніякого бажання повставати. Охта: серед робітників не виявлено ніяких настроїв на користь повстання.

Зі свого боку Троцький, який був головою Петроградської Ради, 9 жов­тня став ініціатором створення самостійної військової організації при Раді -Петроградського Військово-революційного комітету (ПВРК). Виявивши та­ктичну спритність, він доручив керівництво ним лівому есеру П.Лазиміру. Однак комітет, до якого увійшов ВРК, знаходився під контролем більшови­ків, які переважали в ньому. Таким чином, під прикриттям організації, що діяла від імені Ради, більшовики змогли б керувати повстанням. ПВРК увійшов у контакт з чотирма десятками військових частин столиці (в якій їх нараховувалося тоді 180), з Червоною гвардією, майже із 200 заводами, пів­тора десятками районних комітетів, що дозволяло мобілізувати 20-30 тис. чоловік (насправді тільки 6 тис. взяли участь у подіях на боці повсталих). 18 жовтня військова комісія Петроградської Ради організувала збори уповно­важених полкових комітетів гарнізону. Більшість комітетів висловила недо­віру уряду, який підозрювався в намірі здати Петроград німцям, і заявила про готовність захистити революцію по заклику з'їзду Рад. Але зовсім інша справа була примусити їх прийняти більшовистський лозунг взяття владишляхом повстання. Троцький резюмував ситуацію таким чином: «Гарнізон був численним, але не хотів битися. Загони моряків не володіли потрібною чисельністю. Червоній гвардії не вистачало уміння». Таким чином, за два дні до відкриття з'їзду Рад ні дата, ні способи проведення повстання не були ще визначені.

Однак повстання ні для кого не було секретом. 17 жовтня меншовистсь-кий лівий журнал згадав про існування листа, який ходив у більшовистських колах, в якому «обговорювалося питання про озброєне повстання». Наступ­ного дня «Нове життя» опублікувало статтю Каменева, де засуджувалася ідея озброєного більшовистського повстання і непрямо підтверджувалася автен­тичність інформації, що з'явилася напередодні. Ця стаття стурбувала гро­мадську думку. Ленін визнав її рівносильною зраді і зажадав виключення авторів із ЦК, але залишився в меншості, оскільки Камепєв і Зиновє'в прися­гли й обіцяли ніяким чином не заважати здійсненню рішень ЦК. У ВЦВК Троцький був підданий справжньому допиту меншовиками і вимушений був відповісти на питання, чи готують більшовики повстання. Він заявив, що повстання не передбачене більшовиками, але вони повні рішучості захисти­ти з'їзд Рад від будь-яких контрреволюційних вилазок. Таким чином, підго­товка більшовиків виглядала «законною». Зі свого боку Корейський демон­стрував повну впевненість у своїй силі, оскільки розраховував на підтримку меншовиків і есерів і отримав від Полковиикова, командуючого гарнізоном, запевнення в «абсолютній лояльності» військ уряду.

Проте 21 жовтня гарнізон перейшов па сторону 11 ВРК. Останній тут же звернувся до населення з відозвою, яка попереджала, що без підпису ПВРК ніяка директива гарнізону не буде дійсна. Корейський в ультимативній фор­мі зажадав від ПВРК скасування цього документу. Почалася проба сил. Вра­нці 24 жовтня Керенський наказав закрити друкарню більшовиків. Вони за­хопили її знову. Для розробки плану дій у Смольному зібрався ЦК більшо­виків. У повстанні повинні були злитися два самостійних потоки: державний переворот, організований ПВРК від імені Петроградської Ради, щоб захис­тити революцію, і пролетарське повстання під керівництвом Військово-ре-волюційиого центру. Видимість двох етапів операції - оборонного («захис­тити з'їзд Рад віддій уряду та його Виконкому з есеро-меншовистською біль­шістю») і наступального (пов'язаного з діяльністю Леніна, який вийшов 25 жовтня з підпілля) - повинна була бути витримана до кінця.

Увечері 24 жовтня Червона гвардія і кілька військових частин, діючи від імені Петроради, захопили, не зустрівши опору, невські мости і стратегічні центри (пошта, телеграф, вокзали). За кілька годин усе місто перейшло під контроль повсталих. Тільки Зимовий палац, де засідав Тимчасовий уряд, був не зайнятий. Керенський марно намагався встановити контакт із штабом. Там не цілком усвідомлювали характер подій і не поспішали надати допомогу переможцю Корнилова. Вранці 25 жовтня Керенський відправився за під­кріпленням. Не дожидаючись відправки ультиматуму уряду, з ініціативи Ле­ніна була опублікована о 10-й годині ранку відозва ПВРК, в якій говорило­ся, що уряд позбавлений влади і що влада перейшла в руки ПВРК. Ця заява до взяття влади 11 з'їздом Рад являла собою справжній державний перево­рот. У першому варіанті відозви ПВРК Ленін писав: «ПВРК скликає сього­дні на 12.00 Петроградську Раду. Вживаються невідкладні заходи для вста­новлення радянської влади». Зміна симптоматична. Відчуваючи недовіру до «революційного легалізму» Петроградської Ради, тобто Троцького, до «уго-дівницького духу» своїх товаришів із ЦК, яких він підозрював у готовності увійти в переговори з іншими соціалістичними силами, Ленін хотів зосереди­ти всю повноту влади в руках органу, створеного в процесі повстання, орга­ну, який ні в чому не залежав би від з'їзду Рад. Цей крок робив неминучим ще до відкриття II з'їзду Рад розрив між Леніним та іншими революційними ор­ганізаціями, які вважали себе в праві претендувати на частку нового автори­тету і нової влади.

У другій половині дня 25 жовтня Ленін, з'явившись уперше після червня перед народом, заявив па сесії Петроградської Ради: «Робітнича і селянська революція, про необхідність якої весь час говорили більшовики, здійснила­ся. Пригноблена маса сама створить владу. У корені буде розбитий старий державний апарат і буде створений повий апарат управління в особі радян­ських організацій.

Відтепер наступає нова смуга в історії Росії, і дана, третя російська рево­люція повинна в своєму кінцевому результаті привести до перемоги соціалі­зму». «Але ви зумовлюєте волю з'їзду Рад», - заперечив хтось. «Ні, - відповів Троцький, - саме робітники і солдати, повставши, зумовили волю з'їзду».

Однак перемога більшовиків залишалася неповною, оскільки в Зимово­му палаці ще засідав Тимчасовий уряд. У половині сьомого вечора він отри­мав ультиматум ПВРК, який давав йому 20 хвилин на прийняття рішення про капітуляцію. Насправді ж штурм Зимового палацу стався пізніше, вночі, після того, як крейсер «Аврора» зробив кілька холостих пострілів у бік пала­цу. О другій годині ранку Антонов-Овсієнко від імені ПВРК арештував чле­нів Тимчасового уряду. Бої, в яких взяли участь з того і з іншого боку не більше кількох сотень чоловік, завершилися з мінімальними втратами (6 уби­тих серед оборонців, жодного серед нападників).

За кілька годин до падіння Зимового палацу, у 22,40, відкрився 11 Всеро­сійський з'їзд Рад. Засудивши «військову змову, організовану за спиною Рад», меншовики покинули з'їзд, за ними - есери і бундівці. їх відхід прирік на по­разку Мартова та його прихильників, які шукали компромісу і пропонували створити уряд, в якому були б представлені соціалістичні партії і всі демок­ратичні груші. Троцький поіронізував над цією пропозицією: «Народ пішовза нами, ми отримали перемогу, а тепер нам кажуть: відмовтеся від вашої перемоги, зробіть поступки, прийміть компроміс. З ким, я вас питаю'' 3 не­зрозумілими групами, що нас залишили, а тепер роблять нам пропозиції? Ми їм говоримо: ви - нікчемності і потерпіли крах. Ваша роль закінчена, йдіть же туди, куди вам призначено: на звалище історії». Цей виступ прискорив відхід Мартова та його прихильників із з'їзду. Тоді з ініціативи Троцького з'їзд (на якому залишалися тільки більшовики і ліві есери) прийняв наступну резолюцію: «II з'їзд констатує, що відхід меншовиків та есерів є злочинною і відчайдушною спробою позбавити ці збори чинності в той самий момент, коли маса старається захистити революцію від наступу контрреволюції».

Трохи пізніше з'їзд проголосував за резолюцію, складену Леніним, яка передавала «всю владу Радам». Ця резолюція була чистою формальністю, адже насправді влада знаходилася в руках партії більшовиків, але вона уза­конювала результати повстання і дозволяла більшовикам правити від імені народу, оскільки інші партії, за винятком лівих есерів, покинули з'їзд. Потім були зачитані і схвалені декрети про мир і про землю - перші акти нового режиму.

Розділ IV

Роки виживання і формування

держави (1918 -1921)

І. ПЕРЕТВОРЕННЯ БІЛЬШОВИЗМУ НА ДЕРЖАВНУ СТРУКТУРУ