4. Як створити «новий соціум смільної долі»?

Яким чином можна було забезпечити цей процес в такому неоднорідно­му об'єднанні, як СРСР? У 20-х роках було випробувано багато досить супе­речливих підходів до створення «нового соціуму спільної долі», який знищив би місцевий сепаратизм, знайшов би компроміс між комуністичними плана­ми загального об'єднання і національними традиціями, породив би нову куль­туру - «пролетарську за змістом і національну за формою» (Сталін). Це пе­редбачало вкорінення і проникнення національних комуністичних партій у місцеві умови; знищення культурних традицій неслов'янського населення, все більша одноманітність умов життя і соціальних структур; перевага окремих мов і культур за рахунок інших, щоб не допустити об'єднань навколо націо­нальних рухів (наприклад, татар і казахів); послідовну інтеграцію місцевої промисловості в державну.

У 1921-1922 рр. більшість національних комуністичних партій були ви­чищені від «підозрілих елементів». У Туркестані місцеві партійні організації втратили 75% комуністів, в Грузії 38%, у Вірменії 27%. Росіяни становили 55% від числа тих, хто вступив до компартії України у 1922 р. У 20-і роки заохочувалося поповнення політичних кадрів за рахунок місцевого населен­ня. Результати такої політики незабаром проявилися на Україні (в 1927 р. 72% керівників були українцями), в Білорусії, на Кавказі. У Середній Азії вони відчувалися менше (у 1929 р. місцеві жителі становили лише 16% пар­тійної адміністрації Узбекистану).

У той же час, бажаючи знищити традиції неслов'янського населення, центральні власті почали активно боротися законодавчо і на практиці з «пе­режитками феодального і первісного ладу». Ряд декретів встановлював міні­мальний вік для вступу в шлюб, необхідність згоди нареченого і нареченої, відміняв калим, викрадення нареченої, багатоженство, левірат. У противагу релігійним і світським судам створювалися народні суди. Центральні власті спробували - правда, без особливого успіху - залучити молодь і жінок до гро­мадських організацій (комсомол, жінвідділи), щоб розірвати пута сім'ї та зви­чаїв. Що стосується релігії, то до мусульман спочатку відносилися з більшою терпимістю, ніж до православних. У грудні 1917 р. уряд гарантував мусуль­манам, що їх не будуть переслідувані, як при царському режимі. їм надава­лася свобода віри і гарантувалася недоторканість культових споруд і пред­метів, що підтверджувалося республіканськими конституціями у 1922-1923 рр., за якими служителі культу наділялися рівними з усіма правами. Однак у них нічого не говорилося про антирелігійну пропаганду. Проте, у другій половині 20-х років власті змінили свою позицію: коифісковували майно, що належало мечетям і медресе, у 1927-1928 рр. знищили традиційні суди і склепіння законів звичайного права, почали закривати медресе. Роз­почавши загальний наступ на релігію, культурні і соціальні традиції, успад­ковані від минулого, центральні власті провели справжню «революцію в пи­семності» (десятки тюркських мов перейшли па латинський алфавіт), розши­рили мережу шкіл, сприяли поширенню друкованих органів на місцевих мо­вах. За всіма цими заходами переховувалася й політична підоснова: крім впро­вадження нової ідеології і пролетарської культури, переслідувалася мета роз­витку однієї народності (башкирів, каракалпаків, чий діалект отримав ста­тус літературної мови, киргизів, що адміністративно відділилися від казахів, хоча в культурному відношенні вони складали єдине ціле) за рахунок інших (татар, казахів, узбеків), чиє стрімке зростання викликало побоювання у центру.

Нарешті, союзний уряд здійснив важливу сільськогосподарську рефор­му (в Узбекистані, наприклад, 66 тис. бідних сімей отримали 320 тис. га зем­лі). Була введена зрівняльна система розподілу води, організовані комітети бідних селян, яким належало вести класову боротьбу на селі.