3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм

1958 р. відрізняє кінець періоду колегіального керівництва, перемогу Хрущова у п'ятирічній боротьбі за владу і разом з тим - важливий рубіж у надзвичайно багатому змінами і зламами першому післясталіпському деся­тиріччі. Це підтверджує і погляд з економічної точки зору. Ж.Сапір виділяє дві фази хрущовського періоду: фазу, «коли реформи ефективно змінили еко­номічні та соціальні механізми» (1953-1958 рр.), та другу фазу, коли «пробу-ксовка в подальшому русі призвела до відтворення взаємовідносин сталінсь­кої, волюнтаристської моделі управління». У суворо політичному значенні 1958 р. поставив крапку після довгого періоду невизначеності, з економічної ж точки зору 1958 р. є тією віхою, минувши яку хрущовський проект, який здійснювався з 1953 р., і який так і не зламав основ волюнтаристського управ­ління, покотився під гору.

Труднощі, з якими стикнулася реалізація хрущовського проекту, при­звели і у внутрішній політиці, і у зовнішній до все більш авантюрних ініціа­тив, до розквіту міфу про «перехід радянського суспільства до комунізму», до множення всякого роду «кампаній» (типу згаданих вище «рязанської спра­ви», «кукурудзяної кампанії», «наступу на цілину»), покликаних у найкорот-ші терміни досягти вражаючих результатів, а також до повернення в еконо­міку починаючи з 1958-59 рр. явищ, які багато в чому нагадували становище кінця 40-х - початку 50-х рр.

У промисловості 1958/59-1964/65 рр. були відмічені:

- значним збільшенням капіталовкладень і швидким ростом кредитів, які перевищували можливості державного бюджету;

- різким і неконтрольованим ростом промисловості, яка виробляла за­соби виробництва;

- непередбаченою масовою притокою низькокваліфікованої робочої сили із сільської місцевості, що посилило плинність кадрів, яку так і не вдалося подолати ухваленим у 1960 р. законом проти «літунів»;

- відчутним зниженням темпів економічного зростання;

- збільшенням дефіциту, пов'язаним із зниженням інтенсивності розвит­ку промисловості засобів споживання.

Для пояснення все більшої недостачі найнеобхіднішого власті вдалися до класичного маневру, обрушившись на «спекулянтів». У 1961 р, звинува­чених в «економічних злочинах» почали засуджувати до смертної страти, яка за два роки була застосована більше 160 разів.

У сільському господарстві також сталося зниження темпів росту (сільсь­когосподарське виробництво зростало в середньому на 1,5% в рік в період 1959-1964 рр. проти 7,6% в 1953-1958 рр.; те ж - 3% проти 9% - мало місце і відносно росту продуктивності праці), в і 959-1964 рр. середньорічне вироб­ництво зернових на душу населення ледве перевищувало рівень 1913 р.

Особливо поганим був урожай 1963 р., що багато в чому було наслідком проведеної в 1962 р. «кампанії по ліквідації пар», тому засуха 1963 р. переро­сла на справжню катастрофу. Інтенсивна монокультурна експлуатація цілин­них земель привела до їх найсильніоіої ерозії, внаслідок чого ефективність їх обробітку впала у порівнянні з першими урожаями на 65%. Щоб уникнути голоду, уряд був вимушений закупити за кордоном більше 12 млн. т зерна, що обійшлося в 1 млрд. долл.

Труднощі, що переживалися сільським господарством, безпосередньо відбилися на міському населенні. Переслідуючи похвальну мету наблизити ціпи до реальних витрат, уряд одночасно з оптовими цінами (20-30%) навес­ні 1962 р. підвиищв і роздрібні ціпи. 1 червня 3 962 р. «Правда» опублікувала постанову про підвищення цін на м'ясо (па 30%) і масло (на 25%). що викли­кало велике невдоволення населення. Цей крок супроводжувався заморожу­ванням заробітної плати і відмовою від поступового скасування прибутко­вого податку. У справжній бунт переріс народний протесі на підприємствах Новочеркаська: для відновлення порядку в місті були використані війська, які застосували зброю, що привело до десятків жертв серед маніфестантів. Заворушення в менш гострих формах (страйки, мітинги протесту) прокоти­лися по інших містах.

Більше, ніж власне кліматичними причинами, криза в сільському госпо­дарстві була викликана соціально-економічними формами організації сіль­ського господарства, відсутністю скільки-небудь глибокої реформи колгос­пного ладу, принципи якого (ціноутворення, виробничі відносини, плану­вання), орієнтовані, зрештою, на вилучення, унеможливлювали розширене відтворювання.

Початком описуваного економічного періоду став позачерговий XXI з'їзд КПРС, скликаний 27 січня 1959 р., спеціально для схвалення нового се­мирічного плану. Цей план замінював собою шостий п'ятирічний план, який був прийнятий у 1956 р. і зазнав численних змін.

Новий амбіційний план (згідно з ним протягом семи років передбачало­ся забезпечити ріст важкої промисловості на 85%, легкої - на 62%, сільського господарства - на 70%, національного прибутку - на 65%, реальної заробіт­ної плати на 40%!) повинен був дозволити Радянському Союзу «наздогнати та перегнати» Сполучені Штати і до 1965 р. вийти на перше місце в світі, як за абсолютним обсягом виробництва, так і за виробництвом на душу насе­лення. XXI з'їзд став свідком народження нового міфу - про перехід СРСР до комунізму. Будівництво соціалізму було проголошено завершеним, і мова відтепер йшла про те, щоб приступити до «створення в країні комуністично­го суспільства», яке на рубежі 80-х рр. забезпечить повний достаток і щастя кожного радянського громадянина.

Після того, як на XX з'їзді КПРС були зроблені перші кроки до визнан­ня злочинів минулого і реально існуючих проблем, XXI з'їзд, здавалося, зно­ву повернувся спиною до дійсності. Повернення до міфології було зустрінуте населенням, яке відчувало повсякденні поневіряння, зі скептицизмом. Чи не свідчив новий міф, який став джерелом гірких анекдотів («Комунізм вже на горизонті - А що таке горизонт? - Це лінія, яка віддаляється по мірі набли­ження до неї»), про нездатність влади зважитися на радикальні зміни в еко­номіці?