3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки

У світі, що розвивався, здавалося, у бік створення монолітних «блоків», раптовий розрив між СРСР та Югославією, про який стало відомо весною 1948 р., виявив наявність сильної напруженості і розходження інтересів все­редині «соціалістичного табору». Радяпсько-югославська злагода, дуже тіс­на в момент закінчення війни, яка символізувалася Договором про дружбу та взаємодопомогу від 11 квітня 1945 р., з кінця 1947 р. почала давати тріщи­ни. Сталіна дратувала незалежність Тіто, чия сильна індивідуальність конт­растувала із сірою безликістю інших комуністичних лідерів Східної Європи. Не був позбавлений Тіто й певних амбіцій. Він не тільки заперечував прина­лежність Трієсту Італії, півдня Карінтії - Австрії і частини Македонії - Греції, але й домігся того, що Албанія майже повністю перебувала під його впли­вом. Тіто розраховував на створення балкапської федерації, яка об'єднала б для початку Югославію та Болгарію. У разі успіху задуму і приєднання ін­ших країн до федерації, виникла б реальна можливість того, що Тіто стане її безперечним лідером. Все це викликало підозру у Сталіна. У кіпці 1947 р, Тіто та Дімітров оголосили у Бледе про своє рішення розпочати поетапне здійснення ідеї федерації. 28 січня 1948 р. «Правда» опублікувала статтю, де затверджувалося, що вищеназваним країнам не потрібна ніяка, в будь-якому випадку помилкова і штучна, федерація. 10 лютого Сталін скликав радянсь-ко-болгаро-югославську нараду, на якій, зайнятий позицію, протилежну висловленій два тижні тому «Правдою» думці, наполягав па створенні бол-гаро-югославської федерації, безсумнівно розраховуючи, що за допомогою більш піддатливих болгар він отримає можливість краще контролювати дії Белграда. 1 березня Югославія відхилила радянську пропозицію про ство­рення федерації з Болгарією. З березня по червень криза, яка супроводжува­лася обміном секретними нотами, продовжувала загострюватися: Тіто вивів з уряду двох прорадянських міністрів і відмовився з'явитися як обвинуваче­ний перед Комінформом; Сталін у свою чергу відкликав із Югославії радян­ських фахівців і пригрозив припинити економічну допомогу. Нарешті, 29 червня був опублікований документ, в якому інші члени Комінформу, зібра­вшись у Бухаресті, засуджували Комуністичну партію Югославії. Спільна заява особливо підкреслювала нетерпимість «ганебного, чисто турецького терористичного режиму» Тіто і закликала «здорові сили» КПЮ примусити своїх керівників «відкрито й чесно визнати свої помилки і виправити їх», у разі ж відмови - «змінити їх і висунутії нове інтернаціоналістичне керівницт­во КІНО». Однак, югославські комуністи зберегли єдність і пішли за своїм лідером. І Іаслідки розриву були важкими для Югославії, оскільки всі її еко­номічні угоди із східноєвропейськими країнами були анульовані і вона ви­явилася в блокаді. Проте, па V з'їзді КИЮ, який відбувся в липні 1948 р.. радянські обвинувачення були одностайно знехтувані, а політика Тіто отри­мала повну підтримку. Розуміючи, що його надії па капітуляцію не виправ­довуються, в серпні 1949 р. Сталін вирішив денонсувати договір, укладений в квітні 1945 р. Тепер югославський уряд на чолі з «гітлерівсько-троцькістсь-ким агентом» розглядався як «противник і ворог». 25 жовтня 1949 р. дипло­матичні відносини між СРСР і Югославією були розірвані.

Обвинувачення у «тітоїзмі» зіграли - як і «холодна війна» - важливу роль у згуртуванні радянського блоку, рості виключень із партій і процесів проти комуністів, багато з яких були учасниками руху Опору, звинувачених у наці­оналізмі. «Відношення до СРСР - пробний камінь для кожного комуніста», -заявив у грудні 1949 р. Сланський, Генеральний секретар Компартії Чехос-ловаччини. З 1949 по 1952 р. в країнах народної демократії під контролем або за прямою участю «радників» із сталінського МДБ пройшли дві хвилі чисток. Перша була направлена проти «національних» політичних лідерів, замінених «москвичами» - людьми, своїм минулим більш тісно пов'язаними з СРСР. Друга, в якій «космополітизм» був головним критерієм для засу­дження й арештів, ударила по комуністах переважно єврейської національ­ності; їх основний злочин полягав у тому, що, будучи в минулому членами інтербригад або працюючи в Комінтерні, вони були свідками сталінських методів «чистки» кінця 30-х рр., застосованих тепер у комуністичних партіях східноєвропейських країн.

Під час першої хвилі (літо 1948-1949 р.) були «вичищені»: в Польщі -Гомулка, замінений на посту Першого секретаря Компартії Берутом; в Уго­рщині - Райк (страчений) і Кадар (ув'язнений ); в Болгарії - Костов (страче­ний); в Словаччині - Клементіс (страчений). Друга хвиля «вичистила»: в Че-хословаччині - Сланського (страчений з тринадцятьма іншими обвинуваче­ними, з яких одинадцять були євреї, після відкритого процесу, який нагаду­вав московські); в Румунії - видну діячку Ганну Паукер, єврейку за націона­льністю, незважаючи на те, що в попередні роки вона користувалася актив­ною підтримкою Москви і зіграла головну роль в боротьбі проти Тіто. Що­денна критика «гітлерівсько-фашистського тітоїзму», полювання за ухиль­никами всіх мастей, що велася з таким же істеричним озлобленням, як і боро­тьба з троцькізмом у 30-х рр., повинні були показати неможливість будь-якого іншого шляху до соціалізму, крім обраного СРСР.