3. Правова держава і політичний плюралізм

У резолюціях XIX партійної конференції було визнано, що радянське право служило не суспільству, а державі, являючись тим інструментом, який дозволяв державі проводити свою політику та захищати всемогутність його адміністрації. Прагнення подолати спадщину сталінізму, гарантувати права громадян, бажання гідно й цивілізовано виглядати в очах всього світу можна вважати першою підставою переходу до побудови правової держави. Дру­гою стала необхідність створення правової бази для економічних реформ. Нове керівництво країни засудило «адміністративно-командний стиль», під­давши критиці надмірну владу адміністративних органів, які постійно втор­галися в діяльність підприємств, ігноруючи при цьому закони.

Нарешті, сама політика демократизації, яка привела до виникнення чи­сленних неформальних об'єднань, перетворила багатотисячні мітинги та де­монстрації на звичайне явище, зажадала розробки і прийняття відповідних юридичних положень і процедур. У зв'язку з цим в 1988-1990 рр. було прийн­ято ряд законів та указів, розпочато підготовку інших.

Серед найбільш важливих були: закон про право громадян на судове оскарження неправомірних рішень адміністрації; постанова про періодичні переатестації фахівців; закон про державну безпеку; закон про пресу та засо­би масової інформації; закон про громадські організації; закон про в'їзд і виїзд з СРСР. Було розпочато перегляд Основ карного законодавства (зок­рема, відмінені статті про «антирадянську пропаганду» і т.п.), законодавст­ва відносно релігії і т.д.

Лібералізація політичного клімату прискорила й перевела на новий рі­вень процеси розвитку та об'єднання десятків тисяч «неформальних» груп і організацій. Хоча далеко не всі з них включилися в політичну діяльність, починаючи з 1988 р. число груп, які вважали себе «політичними», продовжу­вало рости. Багато хто з них об'єднувався в союзи, асоціації або народні фронти - прообрази політичних партій. Найбільшою активністю із самого початку відрізнялися Комітет Карабаху, народні фронти Литви, Латвії та Естонії, Демократичний союз у Москві та в Ленінграді, очолені колишніми дисидентами, які прагнули, передусім відновлення справжнього плюраліз­му, товариство «Пам'ять», яке об'єднало русофілів, ультранаціоналістів та антисемітів. В основі створення неформальних об'єднань не завжди лежала чітка політична програма, часом вони виникали в процесі розв'язання прак­тичних проблем, пов'язаних із повсякденним життям (особливо екологічних).

Перший комітет суспільного самоврядування був створений у московсь­кому мікрорайоні Братеєво, відомому своїм важким екологічним станови­щем (відповідно організаторами комітету були місцеві неформальні екологі­чні групи). Після створення комітет провів ряд заходів, направлених на за­хист здоров'я населення, організацію культурного життя, розв'язання соціа-льпо-побутових проблем у районі. Поява тисяч незалежних «зборів трудо­вих колективів», «рад підприємств» і навіть легальних «страйкових коміте­тів», які, перевищуючи в деяких випадках надані новим законом про держа­вне підприємство права, також стали «мікроцентрами» влади, свідчила про тиху революцію, завершенням якої стало скасування або відсторонення від реальної влади колишніх профспілкових та політичних структур. Цей процеє примушував згадати про події, що відбувалися в 1917 р: утворення «сузі­р'я» автономних центрів влади, що з кожним днем робило все більш очевид­ною слабкість традиційних політичних інститутів.

Виявлена в масі воля до розкріпачення соціального життя, велика кіль­кість комітетів, організацій, груп, народних фронтів, які народилися у вогні нонконформізму, жарини якого тліли у період «застою», все більш явно вка­зували на обмеженість та суперечність часткової, спотвореної демократиза­ції. Неповноцінність останньої найбільш яскраво виражалася в прагненні до збереження однопартійної політичної системи, монополії КПРС на аналіз загальнополітичних проблем і розробку стратегічних концепцій. Але що ж залишалося «відродженим» Радам?

Починаючи з літа 1990 р. перехід до багатопартійності став питанням, яке вимагало негайного вирішення Розумінню цього у величезній мірі спри­яла весняна перемога Єльцина та його вихід з партії в липні на останньому, XXVIII з'їзді КПРС . Цей демарш Єльцина був з повним правом витлумаче­ний як перший крок до конституювання нової масової партії.