V. «міжцарів'я».

12 листопада 1982 р., через два дні після смерті Брежнєва, ЦККГІРС од­ностайно призначив його наступником Ю.Андропова. Незважаючи на те, що повернення Андроиова в Секретаріат ЦК (він вже був секретарем ЦК в 1962-1967 рр.), де він замінив померлого в лютому 1982 р. Суслова, зробило його на шість останніх місяців «брежнєвської ери» «головним ідеологом» (Ж.Медведєв) і тим самим дозволило стати конкурентом призначеного Бре­жнєвим «спадкоємцем престолу» К.Черненко (впливового члена «дніпропе­тровського угруповання»), більшість іноземних оглядачів задавалися питанням про істинні причини, які примусили радянське керівництво віддати пе­ревагу людині, кар'єру якої, будь то в дипломатії (Апдропов був послом в Угорщині під час подій 1956 р.) або на чолі відділу ЦК, який займався відно­синами із соцкраїнами, і, нарешті, протягом п'ятнадцяти років на чолі КДБ (1967-1982 рр.) не відповідала традиційним критеріям вибору на пост голови партії та держави.

Правда, його конкуренти були або старші за нього, або хворі, або прос­то дуже «сірі». На загальну думку, Ю.Андропов був компетентний, і його інтелектуальні якості, знання становища всередині країни, яке він придбав за роки роботи в КДБ, його обізнаність в питаннях економіки, а також репута­ція прихильника наведення порядку - все це забезпечило йому підтримку тих, хто ратував за перехід до більш ефективної економіки і за необхідні зміни.

Призначення Андропова було незвичайним також своєю швидкістю («Уолл-стріт джорнел» писала 12 листопада 1982 р.: «Представники адмініс­трації Рейгана вважають, що боротьба за успадкування престолу Л.Брежнєва продовжиться місяці, а можливо, н рік...») і викликало якщо не надію на нову «розрядку», то, принаймні, безліч питань. Чи можна вважати це призначен­ня ознакою радикальних змін? Чи буде Радянський Союз проводити нові економічні реформи? Чи не поставить КДБ під сумнів законність керівницт­ва партії з її корумпованим і недієздатним, старіючим апаратом?

М.Татю писав з цього приводу на початку 1983 р., що не КПРС тепер доручає своїм людям встановити контроль над діяльністю політичної полі­ції, а, швидше, остання починає займатися партійними та державними спра­вами... Чи не вдалося Ю.Андропову те, в чому Берія, а за ним і Шелепін (ще один честолюбний керівник, який розраховував через керівництво КДБ ста­ти на чолі партії) потерпіли невдачу? Таким питанням цілком законно мо­жуть задаватися багато які апаратники. Тепер очевидно, що подібні мірку­вання про «зміни» у зв'язку з приходом до влади Андропова виявилися пус­тими. Якщо можна говорити про зміни, то початок їм був покладений не 12 листопада 1982 р., а через двадцять дев'ять місяців, 11 березня 1985 р., в мо­мент обрання на пост Генерального секретаря партії М.Горбачова, що стало кіпцем, так би мовити, «міжцарів'я». Весь цей період був відмічений сабота­жем усіх спроб реформ, оголошених Андроповим, а потім, після його рапто­вої смерті в лютому 1984 р., абсолютним застоєм, втіленим К.Черненко, про­веденим, нарешті, після невдалої спроби в листопаді 1982 р. на пост, який він займав усього лише рік, будучи абсолютно хворим.