Основи заãальної ãістолоãії

Рухові нервові закінчення гладкої м’язової тканини мають простішу будову. Вони представлені термінальними гілочками аксонів, які на поверхні міоцитів утворюють розширення, запов- нені медіатором (ацетилхолін або адреналін). Подібну будову мають і секреторні нервові закінчення.

3.4.2. Рефлекторна дуга

Нервовій тканині властивий рефлекторний тип діяльності. Шлях, яким здійснюється рефлекс, називають рефлекторною ду- гою. До її складу входять чутливий нейрон, один або кілька асо- ціативних нейронів і ефекторний нейрон (рис. 3.17). Збудження і генерований нервовий імпульс завжди проходять рефлекторною дугою в певному напрямку. Спочатку збудження від рецептора передається дендритом перикаріону чутливого нейрона, в якому утворюється нервовий імпульс. Від перикаріона чутливого ней- рона по його аксону нервовий імпульс передається асоціативно- му нейрону, потім він переходить на ефекторний нейрон і по йо- го аксону досягає робочого органа.

Рис. 3.17. Рефлекторна дуга (схема):

1 — спинний мозок; 2 — дорсальний
ріг сірої речовини;					3 — аксон чутли-
вого нейрона;				4 —	спинномозковий
вузол;	5 —		перикаріон			чутливого
нейрона;		6 —		чутливий корінець
спинномозкового нерва;						7 — шкіра;
8 — чутливе нервове закінчення; 9 —
дендрит;		10 — спинномозковий нерв;
11 — асоціативний нейрон; 12 — його
аксон;	13 —		руховий нейрон; 14 —
вентральний ріг сірої речовини; 15 —
аксон	рухового			нейрона;		16 — рухо-
вий корінець спинномозкового нерва;
17 —	рухове			нервове		закінчення;
18 — м’яз

Запитання для самоконтролю

1. Склад і функції нервової тканини. 2. Будова нейронів. 3. Морфологічна і функціональна класифікації нейронів. 4. Нейроглія, її склад, будова та значен- ня. 5. Нервові волокна і нервові закінчення. 6. Синапси. 7. Рефлекторна дуга.

113

Розділ 4

Частина ІІ

АНАТОМІЯ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОЮ ГІСТОЛОГІЄЮ

Апарат руху

Система органів шкірного покриву

Нутрощі

Серцево-судинна система

Ендокринна система

Нервова система

Органи чуття

Особливості морфології сільськогосподарської птиці

114

Апарат рóхó

Розділ 4

АПАРАТ РУХУ

Прогресивному розвитку хребетних, які посіли панівне стано- вище в світі тварин, сприяла їх висока рухова активність, що ви- являлась у різноманітності способів руху (ходьба, біг, політ, пла- вання тощо) та пристосуванні до різних умов існування (назем- не, водне).

Апарат руху забезпечує важливі життєві функції організму: пошук і захоплення корму, захист і напад, здійснення функції дихання, вироблення теплоти й збереження сталої температури тіла (у теплокровних), сприяє руху крові в судинах тощо. Все розмаїття рухів відбувається за участю нервової, серцево- судинної систем, органів травлення, дихання, виділення, ендо- кринних залоз, шкірного покриву.

Маса апарату руху становить 40 – 60 % маси тіла тварин. Апарат руху складається зі скелета, до якого належать кістки,

хрящі та їх з’єднання, — так звана пасивна частина апарату ру- ху — і м’язів з їх допоміжними пристосуваннями — активна час- тина апарату руху.

Загальні принципи будови тіла тварин

Кожний живий організм за своєю будовою, розвитком, фор- мою, пристосуванням до умов існування та функціонуванням підпорядкований чітко визначеним біологічним законам.

Організм — відкрита, цілісна жива система, в якій усі органи, їх апарати й системи перебувають у тісному генетичному, мор- фологічному й функціональному взаємозв’язку, у взаємозалеж- ності та взаємозумовленості. Органи, з яких він побудований, об’єднані в апарати й системи, що забезпечують усі прояви жит- тя (чутливість, адаптацію, мінливість, обмін речовин і енергії, розмноження, ріст і розвиток).

Орган — частина організму, яка побудована із закономірно взаємозв’язаних тканин, об’єднаних в єдине функціональне ціле, має певну форму і займає певне положення в організмі. Органи,

115

Розділ 4

що мають єдине походження, подібну будову, морфологічно тісно пов’язані, взаємозалежні і виконують спільну функцію, склада- ють систему органів (нервова, серцево-судинна системи тощо). Органи, що забезпечують певні життєві процеси, але мають різ- ну будову і походження, об’єднують в апарати (апарат руху, тра- влення, дихання, виділення тощо). В органі розрізняють два ос- новних структурних елементи — паренхіму і строму. Паренхіма характеризує орган з боку функції, наприклад, у м’язі паренхі- мою є м’язова тканина, в мозку — нервова, в залозі — епітеліа- льна. Строма, або остов, побудована з волокнистої сполучної тканини, в якій проходять судини й нерви до паренхіми і до якої прикріплюються клітини паренхіми. Крім паренхіматозних є й трубчасті органи.

Системи органів і апаратів залежно від їхніх морфофункціо- нальних особливостей поділяють на групи: соматичну, вісцера- льну та інтегрувальну. До соматичної групи належать апарат руху та загальний шкірний покрив. Ці органи формують сому — тіло тварини без нутрощів. Вісцеральна група об’єднує апарати дихання, травлення та сечостатевий, які розміщені здебільшого в порожнинах тіла. Їх називають нутрощами. До інтегрувальної групи відносять ендокринні залози, серцево-судинну та нервову системи. Залози внутрішньої секреції продукують біологічно ак- тивні речовини — гормони, що надходять у кров і регулюють ро- боту окремих органів, їх систем і апаратів (гуморальна регуля- ція). Серцево-судинна система транспортує в усі органи й ткани- ни (за винятком деяких, наприклад, епітелію) потрібні для їх функціонування речовини і відводить від них продукти життєді- яльності. Через цю систему здійснюється гуморальна регуляція діяльності організму. Нервова система регулює і координує дія- льність усіх систем і апаратів, об’єднуючи їх в єдине ціле — ор- ганізм, а через органи чуття здійснює відповідний зв’язок із се- редовищем, що оточує організм.

Хребетним властиві загальні принципи будови тіла, а саме:

1)одновісність, або біполярність. Тіло тварини має єдину вісь, що проходить удовж тіла; на передньому кінці осі знаходиться головний (краніальний), на задньому — хвостовий (каудальний) полюси;

2)двобічна симетрія, або антимерія, характеризується дзер-

кальним відображенням правої й лівої половин тіла тварин;

3)сегментність, або метамерія. Тіло тварин має певну кіль- кість сегментів, що відповідають кількості хребців. Сегменти, розміщені поряд, мають подібну будову.

116