Розділ 6

Рис. 6.16. Схема розміщення м’язів глотки

(за Г.О.Гіммельрейхом, 1980):

1 + 2 — напружувач і підіймач м’якого піднебіння; 2 — шило- глотковий; 3 — язикоглотковий; 4 — перснеглотковий; 5 — щито- глотковий; 6 — ріжково-глот- ковий; 7 — піднебінний; 8 — піднебінно-глотковий; 9 — кри- логлотковий; а — стилогіоїд; б — стравохід; в — трахея; г — груд- нинно-щитоподібний м’яз; д — кільцеподібний хрящ; е— щи- топід’язиковий м’яз; є — щито- подібний хрящ; ж — тиреогіоїд

м’язи глотки, які забезпечують ковтання кормової грудки. Серед них виділяють групи м’язів-стискачів і м’яз — розширю- вач глотки (рис. 6.16).

Запитання для самоконтролю

1. Які органи входять до складу головної кишки? 2. Органи ротової порож- нини, її поділ. 3. Будова губ, щік, ясен, твердого і м’якого піднебіння. 4. Будова і класифікація зубів. Зубна формула. 5. Макро- і мікроскопічна будова язика. 6. Застінні слинні залози, їх топографія, макро- і мікроскопічна будова. 7. Глотка, її будова і відділи.

Передня кишка Стравохід

Стравохід (оesophagus) є продовженням травної трубки. Глот- ка, переходячи в стравохід, різко звужується на рівні перших кі- лець трахеї. Межу переходу чітко видно завдяки поздовжнім складкам слизової оболонки стравоходу та її білуватому кольору. Стравохід належить до трубчастих органів і поділяється на шийну, грудну й черевну частини.

У шийній ділянці стравохід лежить між вентральними м’язами шиї і трахеєю, створюючи стравохідно-трахейну борозну, в якій проходять судини та нерви. У нижній третині шиї страво- хід зміщується на ліву поверхню трахеї, створюючи невеликий вигин. При вході в грудну порожнину стравохід випрямляється і розміщується на дорсальній поверхні трахеї, потім у верхній ча- стині середостіння, між тупим краєм легень і аортою. Черевна частина стравоходу коротка (кілька сантиметрів), відразу за діа- фрагмою відхиляється вліво і впадає у шлунок.

304

Нóтрощі

Увеликої рогатої худоби стравохід відносно широкий, однак стінки його тонкі. Перед входженням у рубець він розширюєть- ся.

Уконя стравохід вузький, має товсті стінки, які особливо по- товщуються перед входом у шлунок. На рівні 13-го ребра страво- хід проходить крізь отвір діафрагми в черевну порожнину і вхо- дить у шлунок, не розширюючись.

Усвині стравохід широкий, у початковій і кінцевій частинах дещо розширений. В місці переходу в шлунок він лійкоподібно розширюється.

Усобаки стравохід починається від глотки добре вираженим стравохідним присінком з дрібними поздовжніми складками. На своєму протязі він формує два звуження і два розширення. Зало- зи стравоходу добре виражені по всій довжині.

Мікроскопічна будова стравоходу (рис. 6.17). Стінка стравохо- ду складається зі слизової та м’язової оболонок і адвентиції. У грудній і черевній частинах цього органа замість адвентиції є серозна оболонка.

Слизова оболонка, що формує складки, утворена чотирма ша- рами: епітелієм, власною й м’язовою пластинками та підслизо- вою основою. Епі- телій — багатоша- ровий плоский, не- зроговілий. Влас- на пластинка утво- рена пухкою спо- лучною тканиною.

Вній є сплетення

кровоносних, лім- фатичних судин і нервів та скупчен- ня лімфоїдної тка- нини. М’язова пла- стинка побудова- на з гладкої м’язо- вої тканини. Вона представлена ок- ремими пучками міоцитів, які ма- ють поздовжній напрямок.

Підслизова ос- нова утворена пу-

Рис. 6.17. Схема мікроскопічної будови стравоходу:

1 — епітелій; 2 — власна пластинка слизової оболонки; 3 — м’язова пластинка слизової оболонки; 4 — залози в підслизовій основі; 5 — протока залози; 6 — коловий, 7 — поздовжній шари м’язової оболонки; 8 — кровонос305- ні судини в адвентиції

Розділ 6

хкою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних, лім- фатичних судин і нервів. В ній знаходяться кінцеві секреторні відділи слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Протоки залоз відкриваються на поверхні слизової оболонки.

М’язова оболонка у жуйних і хижаків на всьому протязі стра- воходу утворена скелетною м’язовою тканиною. У коня і свині ця тканина є лише в передній частині стравоходу, а в задній вона заміщується гладкою м’язовою тканиною. У м’язовій оболонці розрізняють два шари: внутрішній — коловий і зовнішній — по- здовжній. Адвентиція побудована з пухкої сполучної тканини. Вона з’єднує шийну частину стравоходу з прилеглими органами. Серозна оболонка утворена пухкою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм. Пухка сполучна тканина формує власну пла- стинку і підсерозну основу.

Шлунок

Шлунок (ventriculus, s. gaster) — це мішкоподібне розширен- ня травної трубки, де накопичується їжа1. Шлунок виконує ме- ханічну функцію: перемішує і переміщує вміст. Під дією шлун- кового соку, який виділяється залозами шлунка, їжа перетворю- ється на кашкоподібну масу (хімус), що періодично надходить у тонку кишку. Внаслідок дії ферментів слини та шлункового соку окремі поживні речовини (вуглеводи, емульгований жир) розще- плюються до своїх мономерів. У шлунку деякі речовини можуть всмоктуватися, хоча і в незначній кількості. Шлунки свійських тварин мають неоднакову будову.

Залежно від кількості мішкоподібних утворів (камер) розріз-

няють однокамерні (кінь, свиня, собака) і багатокамерні (жуйні,

верблюди) шлунки. За характером будови слизової оболонки шлунки поділяють на шлунки стравохідного, кишкового та змі- шаного (стравохідно-кишкового) типу. У шлунках стравохідного типу (кенгуру) слизова оболонка вистелена багатошаровим пло- ским зроговілим епітелієм і не має залоз. Такий шлунок назива- ють ще беззалозистим, він не має шлункових залоз і є місцем накопичення їжі. Для свійських тварин такий тип шлунка не характерний, він властивий деяким диким тваринам (кенгуру).

Слизова оболонка шлунка кишкового типу (собака) вистелена стовпчастим епітелієм, який властивий кишкам. Такі шлунки мають залози. Вони невеликі й характерні для тварин, що по- їдають концентровану їжу. У шлунках стравохідно-кишкового

1 Топографію шлунка та інших органів черевної й грудної порожнин свійсь- ких ссавців зображено на рис. 6.28, с. 333.

306

Нóтрощі

типу (кінь, свиня, жуйні) слизова оболонка на вхідній ділянці шлунка стравохідного типу, а на вихідній — кишкового. Остання відрізняється від першої темно-рожевим кольором і бархатистіс- тю. Обидва типи слизової оболонки можуть займати в шлунку різні за розміром ділянки, проте слизова оболонка стравохідного типу завжди займає меншу частину. Межа між обома ділянками слизової оболонки добре помітна.

Багатокамерний шлунок складається з передшлунків (стра- вохідного типу) і власне шлунка (залозистого типу). Передшлун- ки чітко відділені від залозистого шлунка. Значення передшлу- нків надзвичайно велике. Вони є резервуаром для великої кіль- кості трав’янистої їжі, і завдяки наявності мікрофлори тут відбу- ваються складні бродильні процеси, в результаті яких розщеп- люється груба клітковина корму.

Однокамерний шлунок (рис. 6.18) властивий більшості ссав- ців і має відносно просту будову. Він являє собою видовжений мішок з нижнім опуклим краєм — більша кривина 3 і верхнім, угнутим краєм — менша кривина 4. У початковій, розширеній частині шлунка, на меншій кривині ліворуч розміщений вхід- ний, або кардіальний, отвір, крізь який у шлунок входить стра- вохід. Цю частину шлунка називають кардіальною. Кінцева, права (пілорична) частина шлунка має вихідний, або пілорич- ний, отвір у дванадцятипалу кишку. В пілоричній частині по- близу дванадцятипалої кишки є сфінктер пілоруса, який утво- рює м’язова оболонка. Середню частину шлунка з боку великої кривини називають дном шлунка 14.

Передня діафрагмальна, або пристінкова, поверхня прилягає до печінки й діафрагми, а задня, нутрощева — до кишок.

Слизова оболонка в ділянці дна шлунка дещо відрізняється від такої інших ділянок. Вона товща, червонуватого забарвлення і має борозни та шлункові ямки, куди відкриваються залози. Ко- ли шлунок порожній, ця оболонка збирається в складки.

Серозна оболонка шлунка з меншої кривини переходить у менший сальник, який у вигляді печінково-шлункової зв’язки з’єднує шлунок з печінкою.

Серозна оболонка шлунка з більшої кривини переходить у бі- льший сальник. Між листками більшого сальника розміщена селезінка, яка сполучається з більшою кривиною шлунка шлун- ково-селезінковою зв’язкою.

У коня (див. рис. 6.18, а, б) шлунок однокамерний, стравохідно- кишкового типу, відносно невеликої місткості (6 – 15 л). На кар- діальній частині шлунка виділяється сліпий мішок 8, який ви- ступає дорсально. Внаслідок цього стравохід 1 входить у шлунок

307

Розділ 6

косо. У місці входження стравоходу в шлунок є кардіальний сфі- нктер. Його утворюють пучки міоцитів м’язової оболонки, що фо- рмують своєрідну петлю, яка огинає вхід стравоходу в шлунок. При наповненні шлунка кормом ця петля стягується, внаслідок чого зворотне надходження вмісту шлунка в стравохід стає не- можливим. Слизова оболонка стінок мішка вкрита багатошаро- вим плоским зроговілим епітелієм і відділяється від іншої час- тини слизової складчастим краєм. У пілоричній частині шлунка слизова оболонка має жовтуватий колір.

															2
				1
																															8
6
																				7
																													9 1
																																		10
																			3
															3
	5
																																		6
																											11
																									б
						а
																																			6
							12
																							9
																									1
																6
											1
																														13
									9																			4
										4

13

14

3
		14
	в			3		г

Рис. 6.18. Однокамерний шлунок:

а, б — коня; в — свині; г — собаки; 1 — стравохід; 2 — косий шар м’язових воло- кон; 3 — більша кривина шлунка; 4 — менша кривина шлунка; 5 — кільцевий шар м’язових волокон; 6 — дванадцятипала кишка; 7 — складчастий край; 8 — сліпий мішок шлунка; 9 — кардіа; 10 — більший сосочок дванадцятипалої киш- ки; 11 — пілорична частина зі стискачами; 12 — випин шлунка; 13 — пілорус; 14 — дно шлунка

308

Нóтрощі

Більший сальник зі шлунка переходить на початок двана- дцятипалої, ободову кишки та підшлункову залозу. Шлунок по- вністю розміщений у лівому підребер’ї і лише пілорична його частина заходить у праве підребер’я.

Усвині (див. рис. 6.18, в) шлунок однокамерний, стравохідно- кишкового типу, великий. Незначна ділянка слизової оболонки в кардіальній частині вистелена багатошаровим плоским зрогові- лим епітелієм. На зовнішній поверхні кардіальної частини шлу- нка виділяється дивертикул (випин) шлунка 12 з верхівкою, спрямованою каудально і праворуч. Ділянка кардіальних залоз велика, займає ділянку дивертикулу й лівої частини шлунка. Пілоричний сфінктер утворений не тільки м’язовою, а й слизо- вою оболонкою. Він складається з півмісяцевого валика, який видимий на внутрішній поверхні більшої кривини шлунка, і по- душки, що знаходиться на цій самій поверхні меншої кривини шлунка. Більший сальник вкриває з вентральної поверхні всі кишки. Менший сальник з’єднує шлунок з печінкою. Шлунок лежить упоперек переднього відділу черевної порожнини, біль- ше зміщений у ліве підребер’я. Коли шлунок заповнений кор- мом, більша кривина дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща груднини.

Усобаки (див. рис. 6.18, г) шлунок відносно об’ємний, кишко- вого типу. Він лежить у лівому підребер’ї в площині між 9 – 12-м ребрами; в праве підребер’я заходить лише пілорична частина шлунка. Коли шлунок заповнений кормом, він дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща.

Мікроскопічна будова однокамерного шлунка залозистого (кишкового) типу. Стінка шлунка, як і стінка інших трубчастих органів, утворена слизовою, м’язовою та серозною оболонками (рис. 6.19). Епітелій слизової оболонки одношаровий, стовпчас- тий, залозистий. Епітеліоцити продукують слиз, який захищає слизову оболонку від механічних ушкоджень часточками грубого корму та негативної дії шлункового соку. Власна пластинка по- будована з пухкої сполучної тканини, в якій є скупчення лім- фоїдної тканини, багато кровоносних, лімфатичних судин, нер- вів та залоз, що виробляють шлунковий сік. Залози поділяють на власні залози шлунка (донні), пілоричні та кардіальні. Їхні про- токи відкриваються в шлункові ямки слизової оболонки.

Власні залози шлунка прості, трубчасті, нерозгалужені (рис. 6.20). В них розрізняють шийку (вивідна протока), тіло і дно (кі- нцевий відділ). Стінка залози утворена залозистими епітеліоци- тами. Серед них є головні, слизові (додаткові), парієтальні, ендо-

309

Розділ 6

Рис. 6.19. Мікроструктура дна шлунка:

1 — одношаровий циліндричний за- лозистий епітелій; 2 — шлункова ямочка; 3 — власні залози шлунка; 4 — власна пластинка слизової обо- лонки; 5 — м’язова пластинка слизо- вої оболонки; 6 — підслизова основа (а — кровоносна судина, б — жирова клітина); 7 — м’язова оболонка; 8 — міжм’язове нервове плетиво; 9 — се- розна оболонка; 10 — слизова оболо- нка; 11 — косий шар м’язової оболон- ки; 12 — коловий шар; 13 — поздов- жній шар м’язової оболонки

кринні та шийкові. Головні клітини найчисленніші (60 – 70 %). Вони мають кубічну форму, округле ядро і добре розвинені синтезуючі органе- ли. Ці клітини продукують пепсиноген. Парієтальні клі- тини великі, овоїдної форми.

В їхній цитоплазмі є секреторні канальці, що відкриваються в апікальному полюсі клітини. Ці клітини продукують хлориди, які в порожнині залози перетворюються на соляну кислоту. Під її впли- вом пепсиноген переходить у фермент пепсин. Слизові клітини продукують слиз. Ендокринні клітини виробляють біологічно акти- вні речовини, які стимулюють секреторну діяльність залоз і мотор- ну функцію шлунка. Шийкові клітини є камбіальними клітинами

для поверхневого та залозистого епітелію.

Кардіальні й пілоричні залози прості, трубчасті, розгалужені.

За будовою подібні до власних залоз шлунка. В пілоричних зало- зах немає головних і парієтальних клітин. Клітини секреторних відділів кардіальних залоз продукують ферменти, які розщеплю- ють вуглеводи (крохмаль).

М’язова пластинка побудована з гладкої м’язової тканини. Пу- чки міоцитів формують три шари: зовнішній і внутрішній поздо- вжні, середній — коловий.

Підслизова основа утворена пухкою сполучною тканиною. В ній розміщені сплетення кровоносних, лімфатичних судин і нервів.

М’язова оболонка стінки шлунка представлена гладкою м’язо- вою тканиною і складається з трьох шарів пучків міоцитів: внут-

310

Нóтрощі

Рис. 6.20. Будова власної залози шлунка:

І — шлункова ямка; ІІ — шийка; ІІІ — тіло; IV — дно залози; 1 — поверхневий епітелій; 2 — додаткова клітина; 3 — парієтальна клітина; 4 — головна кліти- на; 5 — ядро; 6 — мітохондрії; 7 — цитоплазматична сітка; 8 — комплекс Голь- джі; 9 — внутрішньоклітинні канальці; 10 — секреторні гранули

рішнього — косого, середнього — колового і зовнішнього — по- здовжнього.

Серозна оболонка побудована з пухкої сполучної тканини і вкрита мезотелієм.

Стінка однокамерного шлунка змішаного типу має таку саму будову, як і залозистого типу. На відміну від останнього, частина його слизової оболонки вкрита багатошаровим плоским зрогові- лим епітелієм, не має шлункових залоз.

Багатокамерний шлунок жуйних стравохідно-кишкового типу. Перші три камери (рубець, сітка, книжка) — передшлунки та їхні слизові оболонки вистелені багатошаровим плоским епітелієм, не мають залоз. Четверта камера — сичуг — має слизову оболонку кишкового типу з розвинутою системою залоз (рис. 6.21).

311

Розділ 6

а

б

в

18, А

18, Б

18, В

18, Г

Рис. 6. 21. Багатокамерний шлунок великої рогатої худоби:

а — з правого боку; б — з лівого боку (рубець і сітка розрізані); в — канал сітки; 1 — стравохід; 2 — рубець; 3 — дорсальний мішок; 4 — вентральний мішок; 5 — каудодорсальний сліпий мішок; 6 — каудовентральний сліпий мішок; 7 — по- здовжня права борозна; 8 — дорсальна і вентральна вінцеві борозни; 9 — кау- дальна борозна; 10 — присінок рубця; 11 — сітка; 12 — книжка; 13 — сичуг; 14 — борозна сітки; 14′ — права і ліва губи; 15 — дорсальна і вентральна вінце- ві складки; 16 — права поздовжня складка; 17 — рубцево-сіткова складка; 18 — слизова оболонка (А — рубця; Б — сітки; В — книжки; Г — сичуга)

Рубець (rumen) 2 у вигляді видовженого мішка розміщений у лівій половині черевної порожнини від діафрагми (рівень шосто- го міжребрового простору) до тазової порожнини, заходячи част- ково в задню праву половину черевної порожнини. Дорсальним краєм рубець торкається діафрагми та поперекових м’язів. Вент- ральний край рубця прилягає до нижньої стінки черевної поро- жнини.

Двома поздовжніми борознами, які переходять у краніальну й каудальну, рубець поділяється на дорсальний 3 і вентральний 4 мішки. Краніальна борозна відмежовує спереду присінок рубця 10, у який впадає стравохід. На мішках є вінцеві борозни 8, які відмежовують від них каудодорсальний і каудовентральний слі- пі мішки 5, 6.

312

Нóтрощі

Рельєф внутрішньої поверхні рубця визначають відповідні борозни, яким у середині відповідають складки стінки з потов- щеним краєм у вигляді гладеньких світлих тяжів.

Слизова оболонка рубця утворює рухливі сосочки (18, А) до 1 см завдовжки. У присінку рубця від стравоходу починається сіткова (стравохідна) борозна 14. Дещо каудальніше знаходиться рубцево-сітковий отвір, обмежений відповідною складкою 17.

Серозна оболонка рубця в ділянці поздовжніх борозен пере- ходить у більший сальник.

Сітка (reticulum) 11 має округлу форму і є продовженням упе- ред і вниз присінка рубця. Вона розміщена спереду від рубця в ділянці мечоподібного хряща, прилягає до вентральної частини діафрагми. На ній розрізняють діафрагмальну й нутрощеву по- верхні.

Слизова оболонка сітки зібрана в складки (до 12 мм заввиш- ки), які формують своєрідні чотири-, п’яти- або шестигранні ве- ликі комірки 18, Б (див. рис. 6.21). На їхньому дні помітні такі самі дрібні комірки, вкриті зроговілими сосочками.

Від місця входу стравоходу в рубець до отвору в книжку по правій стінці сітки згори вниз тягнеться особлива борозна — бо- розна сітки (стравоходу) 14. Борозна обмежена губами 14′. Губи борозни, з’єднуючись між собою вільними краями, формують ка- нал, по якому рідина переміщується безпосередньо зі стравоходу в книжку. Борозна сітки добре розвинута у телят, що слід врахо- вувати при випоюванні їм молока. У дорослих тварин губи знач- ною мірою атрофуються.

З рубцем сітка сполучається великим рубцево-сітковим отвором,

аз книжкою — щілиноподібним сітково-книжковим отвором. Книжка (omasum) 12 — орган округлої форми, дещо сплюще-

ний з боків (див. рис. 6.21). Вона розміщена в правому підребер’ї між сіткою й сичугом, дорсально від них, має два отвори. Верх- ній, щілиноподібний отвір веде в сітку, другий отвір, менших розмірів — праворуч і вниз, у передній кінець сичуга. Обидва отвори розміщені поряд, між ними по нижній стінці проходить дно (основа) книжки. На дні знаходиться борозна книжки, яка сполучає отвори.

Слизова оболонка книжки утворює численні поздовжні лис- топодібні пластинки (листочки) 18, А різних розмірів: великі, середні, маленькі та дуже маленькі. Вони вкриті зроговілими сосочками і чергуються між собою. Пластинки розділені між- листковими заглибинами. Між листочками книжки кормова ма- са перетирається і віджимається.

313

Розділ 6

М’язова оболонка книжки в ділянці книжково-сичугового отвору утворює сфінктер.

Сичуг (abomasum) має значні розміри і форму витягнутої в довжину груші 13 (див. рис. 6.21). Потовщена основа його сполу- чається з книжкою, а звужена, витягнута на кінці (пілорус) — переходить у дванадцятипалу кишку. Сичуг розміщений вент- рально в правій половині черевної порожнини, займає невели- кий відділ правого підребер’я й ділянку мечоподібного хряща. На ньому, як і на однокамерному шлунку, розрізняють вигнуту вентрально більшу кривину і дорсально — меншу кривину, дно сичуга та пілоричну частину.

Слизова оболонка сичуга ніжна, бархатиста й зібрана в довгі складки (12 – 16, близько 5 см заввишки), які беруть початок від отвору книжки в сичуг, тягнуться спіралеподібно вздовж сичуга до пілоруса і тут, зменшуючись по висоті, губляться (див. рис. 6.21, г). Ці складки називають спіральними, у книжково- сичуговому отворі вони утворюють сичугові паруси, які перешко- джають надходженню вмісту сичуга в книжку. М’язова оболонка в ділянці сичуга утворює пілоричний сфінктер.

Мікроскопічна будова багатокамерного шлунка. Стінка пе- редшлунків багатокамерного шлунка має єдиний план будови, подібний до такого стінки однокамерного шлунка. Відмінності є тільки в будові слизової і м’язової оболонок. Слизова оболонка рубця, сітки й книжки вкрита багатошаровим плоским зрогові- лим епітелієм і не містить залоз. Слизова оболонка рубця утво- рює вирости у вигляді сосочків. В сосочках є міоцити. М’язова пластинка слизової оболонки рубця виражена лише між сосоч- ками, представлена окремими пучками міоцитів, які знаходять- ся біля основи сосочків. Епітелій і власна пластинка слизової оболонки сітки формують складки. У слизовій оболонці цього ор- гана м’язової пластинки немає. Слизова оболонка книжки утво- рює листочки (пластинки). У великі листочки впинаються пучки міоцитів внутрішнього колового шару м’язової оболонки. М’язова оболонка стінки передшлунків утворена гладкою м’язовою тка- ниною. Пучки міоцитів формують внутрішній коловий і зовніш- ній — поздовжній шари.

Стінка сичуга побудована так само, як і стінка однокамерного шлунка залозистого типу.

Запитання для самоконтролю

1. Які органи входять до складу передньої кишки? 2. Топографія і будова стравоходу. 3. Класифікація шлунків. 4. Будова однокамерного шлунка. 5. Мік- роскопічна будова шлункових залоз. 6. Багатокамерний шлунок, його макро- і мікроскопічна будова. 7. Топографія шлунка свійських тварин.

314

Нóтрощі

6.3.5.Середня кишка (тонка кишка, печінка

іпідшлункова залоза)

Тонка кишка (intestinum tenue) являє собою звужений відділ кишкової трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктуються в кров і лімфу поживні речовини. Слизова оболонка тонкої киш- ки утворює численні колові або ледь спіралеподібні складки, особливо розвинуті у травоїдних тварин. Вона ніжна, бархатис- та, має ворсинки, які, скорочуючись, виконують ритмічні рухи. Їх кількість і форма по довжині тонких кишок неоднакові, у кінце- вих відділах їх менше.

Ворсинки бувають неоднакової форми й розміру. Так, у коня кожна ворсинка відділена, у жуйних, свині та собаки вони біля основи з’єднуються в складки. Найдовші ворсинки у собаки і ко- та (0,96 мм), у коня вони короткі і найкоротші — у жуйних і сви- ні (0,36 мм). Ворсинки значно (майже у 20 разів) збільшують всмоктувальну поверхню кишок. На слизовій оболонці помітні поодинокі лімфоїдні вузли та їх агрегати (пейєрові бляшки). Останні розміщені на протилежному боці прикріплення брижі, мають видовженоовальну форму і можуть мати значну довжину. На їхній поверхні помітні ямки.

Серозна оболонка переходить на кишку з брижі, на якій вона підвішена.

До тонкої належать три кишки — дванадцятипала, порожня і клубова. У ссавців спостерігається чітка межа між тонкою і товс- тою кишками.

Дванадцятипала кишка (intestinum duodenum) є початковим відділом тонкої кишки і має вигляд великої петлі (рис. 6.22). Во- на відносно коротка і у тварин не відповідає назві (раніше вва- жали, що її довжина у людини дорівнює ширині дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки (собака). Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним кінцем входить у поперекову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку. В початковий від- діл дванадцятипалої кишки відкривається протока печінки, а разом з нею й основна протока підшлункової залози, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки. Часто дещо каудаль- ніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки, в який відкривається протока підшлункової залози. Це свідчить про те, що в ембріональний період життя зі стінки дванадцяти- палої кишки розвивалися застінні травні залози (печінка, під- шлункова залоза), які залишилися зв’язаними з кишкою своїми вивідними протоками.

315

Розділ 6

Рис. 6.22. Схема поділу кишок:

а — великої рогатої худоби; б — коня; в — свині; г — собаки; 1 — пряма кишка; 2 — низхідна ободова кишка; 3 — дванадцятипало-ободова зв’язка; 4 — попере- чна ободова кишка; 5 — сліпа кишка; 6 — висхідна ободова кишка; 7 — двана- дцятипала кишка; 8 — брижа тонкої кишки; 9 — клубова кишка; 10 — порожня кишка; 11 — сліпо-клубова зв’язка; 12 — міжободова зв’язка; 13 — сліпо-ободова зв’язка; 14 — міжсліпова зв’язка

Порожню кишку (intestinum jejunum) 10 — називають так то-

му, що при розтині трупа в ній майже не помітно вмісту. Вона дещо ширша за клубову кишку і виділяється світло-рожевим ко- льором. Кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні петлі. Порожня кишка без помітних меж переходить у клубову кишку.

Клубова кишка (intestinum ileum; див. рис. 6.22, 9) — кінцева частина тонкої кишки, з’єднується зі сліпою кишкою клубово-

316

Нóтрощі

сліпокишковою складкою. Ворсинки в ній рідкі й слабко вира- жені.

Увеликої рогатої худоби дванадцятипала кишка (див. рис. 6.22, а, 7) 90 – 120 см завдовжки. Жовчна протока відкривається на відстані 50 – 70 см від пілоруса сичуга на невеликому сосочку. Протока підшлункової залози відокремлена від печінкової й від- кривається на 30 – 40 см каудальніше.

Порожня кишка 10 розміщена в правому підребер’ї, правій бі- чній і пахвинній ділянках. Вона довга (до 40 м) й огинає собою лабіринт ободової кишки, утворюючи навколо неї гірлянду. По- рожня кишка підвішена на короткій брижі, яка спускається спо- чатку на товсту, а з останньої — на порожню кишку.

Клубова кишка 9 спрямована майже прямолінійно від остан- нього витка гірлянди порожньої кишки вперед і вгору, до вент- ральної стінки сліпої кишки на рівні 4-го поперекового хребця. Її вхід у товсту кишку визначає межу між сліпою й ободовою киш- ками, а слизова оболонка клубової кишки формує між ними за- слінку.

Уконя дванадцятипала кишка 7 (див. рис. 6.22, б) має таку саму довжину, як і у великої рогатої худоби, біля пілоруса вона грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлункової за- лози. Сосочок дванадцятипалої кишки знаходиться на відстані 10 – 12 см від пілоруса. В ньому відкриваються протоки печінки та підшлункової залози.

Петлі порожньої кишки 10 (див. рис. 6.22, б) утримуються на довгій брижі 8, що дає змогу робити значні перистальтичні рухи. Кишка лежить у заглибленні, утвореному сліпою й більшою обо- довою кишками, і займає в лівій половині черевної порожнини верхню та середню третини. Довжина порожньої кишки у коня сягає 30 м.

Клубова кишка 9 починається без помітної межі від порож- ньої кишки, переходить на правий бік і на рівні 3-4-го попере- кових хребців вступає в меншу кривину сліпої кишки. Кишка невелика (до 0,3 м), розміщена в лівому підребер’ї та лівій бі- чній ділянці.

У свині дванадцятипала кишка 7 (див. рис. 6.22, в) завдовжки 0,4 – 0,8 м, від пілоруса шлунка в правому підребер’ї проходить по печінці в правій дорсальній частині черевної порожнини кау- дально до заднього краю правої нирки. За правою ниркою киш- ка повертає ліворуч і переходить у порожню кишку. Протока пе- чінки відкривається на відстані 2 – 5 см, протока підшлункової залози — на відстані 15 – 25 см від пілоруса. Порожня кишка 10

317

Розділ 6

лежить між печінкою та конусом ободової кишки. Вона має дов- жину 15 – 20 м, утворює багато кишкових петель. Клубова киш- ка 9 прямує вгору й праворуч до сліпої кишки. На слизовій обо- лонці товстої кишки місце входження клубової кишки чітко ви- ступає, утворюючи сосочок.

У собаки дванадцятипала кишка (див. рис. 6.22, г) відносно коротка (0,15 – 0,2 м), підвішена на довгій брижі й за діаметром майже така сама, як і товста кишка. Слизова оболонка має довгі ворсинки. Протока печінки разом з протокою підшлункової зало- зи відкриваються на відстані 3 – 8 см від пілоруса. Порожня ки- шка завдовжки 2 – 7 м прилягає до черевної стінки, формує ве- лику кількість петель. З вентральної поверхні кишка прикрита більшим сальником. Клубова кишка в ділянці 1 – 2-го попереко- вого хребця піднімається дорсально і відкривається сосочком на межі сліпої й ободової кишок.

Мікроскопічна будова тонкої кишки (рис. 6.23). Стінка тонкої кишки складається зі слизової, м’язової та серозної оболонок.

Слизова оболонка побудована з чотирьох шарів: епітелію, власної й м’язової пластинок та підслизової основи. Епітелій

—одношаровий стовпчастий, облямівковий. Власна пластин- ка утворена пухкою сполучною тканиною. В ній знаходиться багато кровоносних, лімфатичних судин, нервових волокон, крипти та лімфоїдні вузлики. Останні розміщені поодинці або групами (пейєрові бляшки). М’язова пластинка побудована з гладкої м’язової тканини. Пучки міоцитів утворюють два шари

—внутрішній коловий і зовнішній поздовжній. Підслизова основа сформована пухкою сполучною тканиною, містить бага- то кровоносних і лімфатичних судин та нервові сплетення. В підслизовій основі дванадцятипалої кишки є дуоденальні за-

лози.

Слизова оболонка кишки утворює складки й ворсинки, які збільшують її площу. У формуванні складок беруть участь усі шари слизової оболонки, а ворсинок — епітелій і власна пласти- нка.

Ворсинки мають листо- або пальцеподібну форму. Серед епі- теліоцитів ворсинок трапляються три різновиди клітин: облямів- кові, келихоподібні та ендокринні.

Облямівкові епітеліоцити мають стовпчасту форму і станов- лять основну масу епітелію. Вони є головним функціональним елементом процесів травлення й всмоктування у тонкій кишці. На апікальній поверхні цих клітин є кілька сотень мікроворси-

318

Нóтрощі

Рис. 6.23. Схема мікроскопічної будови стінки тонкої кишки (а) і ворсинки (б):

І — слизова оболо-
нка;	ІІ — м’язова
оболонка;			ІІІ —
серозна		оболонка;
1 — епітелій; 2 —
власна пластинка;
3 — ворсинка; 4 —
крипта;		5 —	лім-
фоїдний		вузлик;
6 —	м’язова		плас-
тинка; 7 — підсли-
зова	основа;		8 —
коловий			шар
м’язової оболонки;
9 —	поздовжній
шар м’язової обо-
лонки; 10 — кели-
хоподібні		клітини;
11 —	облямівкові
епітеліоцити;			12 —
міоцити;			13 —
кровоносні судини;
14 —	лімфатичні
судини

нок, які разом з глікокаліксом формують посмуговану облямівку. Остання в 30 разів збільшує всмоктувальну поверхню клітин. В облямівці знаходиться велика кількість травних ферментів, за до- помогою яких відбувається пристінне травлення і транспорт його продуктів. Облямівкові епітеліоцити сполучаються між собою за допомогою щільних контактів. Завдяки цьому всмоктування про- дуктів травлення в стінку кишки відбувається лише через їхню по- верхню. В цитоплазмі облямівкових епітеліоцитів є багато лізосом, мітохондрій, елементів гранулярної ендоплазматичної сітки, які, як і ядро, зосереджені переважно в ділянці базального полюса. Життєвий цикл облямівкових епітеліоцитів становить дві-три доби.

Келихоподібні клітини — це одноклітинні ендокринні залози. Вони продукують слиз, що вкриває поверхню слизової оболонки кишки й сприяє транспорту її вмісту.

Ендокринні клітини продукують біологічно активні речовини, які здійснюють місцевий регуляторний вплив на секрецію, всмо- ктування та моторику тонкої кишки.

319

Розділ 6

У сполучнотканинній основі ворсинок є багато кровоносних судин, синусоїдні лімфатичні капіляри та міоцити. Скорочення останніх спричинює зміну форми ворсинок, унаслідок чого вміст, що їх вкриває, переміщується і його нові порції вступають у кон- такт з облямівкою стовпчастих епітеліоцитів. Скорочення міоци- тів сприяє також транспорту крові та лімфи з речовинами, які в них резорбувалися.

Епітелій слизової оболонки кишки між ворсинками впинаєть- ся у її власну пластинку і утворює крипти (кишкові залози). Во- ни, як і ворсинки, збільшують всмоктувальну поверхню слизової оболонки, а також виділяють секрет. Стінка крипт утворена об- лямівковими епітеліоцитами, безоблямівковими (камбіальні для облямівкових), келихоподібними клітинами, ендокриноцитами та клітинами Панета (апікальнозернистими). За сучасними да- ними, клітини Панета продукують ферменти, які розщеплюють білки й речовини, що нейтралізують кислі складники шлунково- го соку, який потрапляє в тонку кишку.

М’язова оболонка тонкої кишки утворена гладкою м’язовою тканиною, пучки міоцитів якої формують внутрішній коловий і зовнішній поздовжній шари.

Серозна оболонка побудована з пухкої сполучної тканини і вкрита мезотелієм.

Печінка (hepar) являє собою надзвичайно великий своєрідний паренхіматозний орган буро-червоного кольору (рис. 6.24). Печі- нка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м’ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у собаки

— 300 мл жовчі. Крім участі в процесі травлення печінка вико- нує цілу низку життєво необхідних функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров’ю з кишок; 2) є депо тваринного крохмалю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини;

Рис. 6.24. Печінка: X

а — коня; б — собаки; в — великої рогатої худоби; г — свині; 1 — ліва частка печінки (латеральна); 2 — права і ліва трикутні зв’язки; 3 — стравохідне вти- снення; 4 — печінкова артерія; 5 — каудальна порожниста вена; 6 — ниркове втиснення; 7 — хвостата частка; 8 — ворітна вена; 9 — печінкова протока; 10 — права частка печінки (медіальна); 11 — квадратна частка печінки; 12 — кругла зв’язка; 13 — ліва частка печінки (медіальна); 14 — гострий край; 15 — сосочковий відросток; 16 — жовчна протока; 17 — права частка печінки (латеральна); 18 — хвостатий відросток; 19 — жовчний міхур; 20 — міхурова протока; 21 — дорсальний край

320

Нóтрощі

321

Розділ 6

4) виконує кровотворну функцію в організмі плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегуляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо крові (до 20 %) тощо.

Печінка — це щільний орган сплющеної форми з гострими нижнім і бічними краями. Краї печінки внизу розсічені на част- ки. Отже, печінка є частковим органом.

На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну й увігнуту ну- трощеву поверхні. Остання завернена до кишок і шлунка. При- близно в центрі її є ворота печінки — місце, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока. Дорсальний її край тупий, по ньому проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена, в яку відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне втиснення. По вентральному гострому краю міжчасткові вирізки ділять печінку на частки. На печінці розрізняють чотири частки: праву, ліву, квадратну й хвостату. Розміщення й межі часток краще розглядати з нутро- щевої поверхні. В правій частці печінки розміщений жовчний міхур. Між жовчним міхуром і круглою зв’язкою або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділяється від хвостатої ча- стки воротами печінки, в центрі яких знаходиться ворітна вена. Решту печінки займає ліва частка.

На печінці розрізняють круглу зв’язку (залишок пупкової ве- ни плода), яка на діафрагмальній поверхні печінки переходить у серпоподібну зв’язку. Остання входить до складу вінцевої зв’язки печінки, яка утримує печінку на діафрагмі й по боках переходить у праву та ліву трикутні зв’язки. Печінкова протока, що відводить жовч від печінки, впадає у дванадцятипалу кишку. У тварин, у яких є жовчний міхур (жуйні, свиня, собака), вона об’єднується з його протокою і називається жовчною протокою, що також впадає у дванадцятипалу кишку.

Печінка — масивний орган, її маса у коня становить 5000 г, у

великої рогатої худоби — 4500, у свині — 2400, у собаки — 400 – 500 г. Маса печінки залежить від її кровонаповнення й індиві- дуально дуже мінлива.

Жовчний міхур (див. рис. 6.24) являє собою грушоподібної фо- рми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3 – 5 разів унаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч, що надходить у кишку, має різний склад зале- жно від того, звідки вона надійшла. Жовчного міхура немає у коня, верблюда й оленя. Стінка жовчного міхура складається зі слизової, м’язової та серозної оболонок.

У великої рогатої худоби печінка (див. рис. 6,24, в) відносно невелика, буро-червоного кольору зі слабко вираженими частка- ми. Лише між лівою і квадратною частками виділяється невелика

322

Нóтрощі

вирізка, де проходить кругла зв’язка. Хвостата частка крім хвос- татого має ще сосочковий відросток. На хвостатому відростку та правій частці печінки є ниркове втиснення.

Жовчний міхур опускається нижче вентрального краю печін- ки. Печінка розміщена у правому підребер’ї.

Уконя печінка плоска, видовжена, поділяється на частки не- глибокими вирізками (див. рис. 6.24, а). Ліва частка ділиться на дві часточки — латеральну і медіальну. Квадратна частка відді- ляється від правої частки. Жовчного міхура немає. Жовч із печі- нки печінковою протокою надходить у дванадцятипалу кишку. Більша частина печінки розміщена в правому підребер’ї, дося- гаючи 16-го ребра, у лівому підребер’ї знаходиться в ділянці 7 – 12-го ребер.

Усвині печінка (див. рис. 6.24, г) велика, поділена на частки глибокими вирізками. Ліва й права частки поділяються на лате- ральні і медіальні часточки. Квадратна і хвостата частки слабко розвинуті. Ниркового втиснення немає. Жовчний міхур розмі- щений на правій медіальній частці в ямці жовчного міхура. Пе- чінкові часточки великі (1,5 – 2 мм) і добре помітні. Печінка ле- жить у правому підребер’ї, досягаючи 14-го ребра. У лівому під- ребер’ї знаходиться менша частина печінки (див. рис. 6.28, в, 16), досягає 10-го ребра. В ділянці мечоподібного відростка печінка торкається черевної стінки.

Усобаки печінка велика, з глибокими вирізками (див. рис. 6.24, б). Права й ліва частки поділені на латеральні і медіальні часточки. Хвостата частка має добре виражений хвостатий і со- сочковий відростки. Квадратна частка відділена глибокими ви- різками. Печінка розміщена в правому й лівому підребер’ї та в ділянці мечоподібного відростка. Серпоподібна зв’язка слабко розвинута, а правої трикутної зв’язки немає. Ниркове втиснення добре виділяється. Жовчний міхур міститься між квадратною і правою медіальною частками.

Мікроскопічна будова печінки (див. рис. 6.25). Печінка скла- дається зі сполучнотканинної строми й паренхіми. Сполучнот- канинна строма представлена капсулою, поверх якої розміщена серозна оболонка. У ділянці воріт печінки сполучна тканина ка- псули проникає всередину органа, розгалужується і ділить його на часточки, які добре помітні у свині. Між часточками розміще- ні міжчасточкові артерія, вена і жовчна протока, які формують тріади.

Часточки утворюють паренхіму печінки. Вони мають полігона- льну форму. До їх складу входять центральна вена, печінкові пластинки (балки), синусоїдні гемокапіляри та жовчні капіляри.

323

Розділ 6

Центральна вена розміщена в центрі часточки. Радіально від неї розміщені печінкові пластинки, утворені двома рядами гепа- тоцитів. Між печінковими пластинками знаходяться синусоїдні гемокапіляри, що впадають у центральну вену. В печінкових пластинках між рядами гепатоцитів розміщені жовчні капіляри, які починаються сліпо на середині пластинок. Їхня стінка сфор- мована оболонкою гепатоцитів, з’єднаних щільними контактами. Завдяки їм жовч у нормі не може потрапити в кровоносні суди- ни. Жовчними капілярами кров потрапляє в навколочасточкові жовчні протоки, які відкриваються в міжчасточкові жовчні про- токи. Останні дають початок печінковим протокам.

Синусоїдні гемокапіляри утворені в результаті злиття артері- альних і венозних капілярів, що відгалужуються відповідно від навколочасточкових артерій і вен. У них тече змішана кров. Сті-

Рис. 6.25. Схема мікроскопічної будови печінки:

а — часточка; б — розміщення синусоїдних і жовчних капі- лярів у часточці; в — гепато- цит; 1 — печінкова пластинка; 2 — синусоїдний гемокапіляр; 3 — центральна вена; 4 — трабекула; 5 — міжчасточкова артерія; 6 — міжчасточкова жовчна протока; 7 — міжчас- точкова вена; 8 — жовчний капіляр; 9 — мікроворсинки; 10 — навколосинусоїдний простір; 11 — мітохондрії; 12 — гранулярна ендоплазма- тична сітка; 13 — комплекс Гольджі; 14 — лізосоми; 15 — агранулярна ендоплазматич- на сітка; 16 — ендотеліоцити синусоїдного гемокапіляра; 17 — макрофаг

324

Нóтрощі

нка цих капілярів утворена ендотеліоцитами, між якими є пори, та переривчастою базальною мембраною. Між стінкою синусоїд- них гемокапілярів і печінковими пластинками є перисинусоїд- ний простір. В останній крізь стінку капілярів надходить плазма крові. Серед ендотеліоцитів синусоїдних гемокапілярів знахо- дяться макрофаги печінки (клітини Купфера). Вони фагоциту- ють мікроорганізми та інші сторонні частинки, які потрапляють у печінку з кров’ю.

Гепатоцити — це клітини печінки ентодермального похо- дження. Вони мають полігональну форму і забезпечують майже всі функції печінки. У 20 % гепатоцитів міститься два ядра. В їхній цитоплазмі є всі органели загального призначення та чис- ленні включення. Серед органел особливо добре розвинені син- тезуючі, в тому числі й мітохондрії. Кожний гепатоцит у печін- ковій пластинці має дві робочі поверхні. Поверхню, спрямовану до жовчного капіляра, називають біліарною (жовчною), а повер- хню, обернену до синусоїдного гемокапіляра, — васкулярною (судинною). Через біліарну поверхню виділяється жовч, а через васкулярну — білки, глюкоза, сечовина та інші речовини. За- вдяки наявності васкулярної поверхні в гепатоцити з плазми крові надходять речовини, необхідні для синтезу речовин.

Кровообіг у печінці. Через ворота в печінку входять ворітна вена, що відводить кров від шлунка, підшлункової залози, селе- зінки й більшої частини кишок, та печінкова артерія. У міжчас-

325

Розділ 6

точковій сполучній тканині їхні гілки утворюють міжчасточкові вени та артерії, які, як зазначено вище, входять до складу тріад. Від міжчасточкових вен і артерій відгалужуються навколочасто- чкові вени й артерії, які, в свою чергу, розгалужуються на капі- ляри. Капіляри (венозні й артеріальні) проникають у часточку, на її периферії зливаються і утворюють синусоїдні капіляри, якими тече змішана кров (артеріальна й венозна). Ці капіляри розміщені між печінковими пластинками. З крові синусоїдних капілярів у гепатоцити надходять усі речовини, необхідні для забезпечення їхньої життєдіяльності та функцій. У цю саму кров виділяються й продукти життєдіяльності гепатоцитів, крім жов- чі. Синусоїдні капіляри впадають у центральну вену часточки. З центральної вени кров надходить у підчасточкові вени. Останні формують печінкові вени, які впадають у каудальну порожнисту вену. Течію крові з ворітної вени через печінку до каудальної по- рожнистої вени називають ворітним кровообігом.

Підшлункова залоза (pancreas) — великий, пухкий паренхі- матозний орган (рис. 6.26), що складається з окремих часток, сполучених між собою пухкою сполучною тканиною. Залоза має подвійну секрецію — зовнішню і внутрішню.

Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванад- цятипалої кишки. Маса залози у коня становить 250 – 358 г, у

великої рогатої худоби — 300 – 500, у свині — 100 – 150, у собаки

— 40 – 108 г. Залоза поділена на середню (тіло) 2, ліву 3 та пра- ву 4 частки. Протока підшлункової залози 9 відкривається у дванадцятипалу кишку самостійно або разом з жовчною прото- кою. Іноді буває додаткова протока 11, що впадає у дванадцяти- палу кишку самостійно. У ссавців дуже часто на дванадцятипа- лій кишці, пілоричній частині шлунка, порожнистій та клубовій кишках є додаткова підшлункова залоза.

У великої рогатої худоби підшлункова залоза (див. рис. 6.26, а) має сірий колір, розміщена вздовж дванадцятипалої кишки, від рівня 12-го грудного до 4-го поперекового хребця, під правою ніжкою діафрагми, частково на лабіринті ободової кишки. Зало- за складається з лівої частки, що прилягає до дорсального мішка рубця, правої і середньої часток, які прилягають до дванадцяти- палої кишки.

Протока підшлункової залози відкривається самостійно в дванадцятипалу кишку на відстані 30 – 40 см від жовчної прото- ки.

У коня залоза трикутної форми, жовтого кольору (див. рис. 6.26, б). Ліва частка розвинута сильніше за інші і лежить на ме- ншій кривині шлунка. Права частка піднімається від дванадця-

326

Нóтрощі

Рис. 6.26. Підшлункова залоза:

а — великої рогатої худоби; б — коня; в — свині; г — собаки; 1 — дванадцятипа- ла кишка; 2 — середня частина підшлункової залози; 3 — ліва, 4 — права част- ки підшлункової залози; 5 — ворітна вена; 6 — краніальна брижова артерія; 7 — пілорична частина шлунка; 8 — каудальна порожниста вена; 9 — протока під- шлункової залози; 10 — сосочок дванадцятипалої кишки; 11 — додаткова прото- ка підшлункової залози; 12 — брижа дванадцятипалої кишки

типалої кишки до правої нирки. Середня частка прилягає до во- рітного згину дванадцятипалої кишки. Протока залози відкри- вається разом з жовчною протокою. Часто є додаткова протока.

У свині підшлункова залоза велика, сіро-жовтого кольору (див. рис. 6.26, в). Середня частка залози розміщена дорсально на дванадцятипалій кишці й вентрально від ворітної вени. Пра- ва частка тягнеться вздовж дванадцятипалої кишки до середини медіального краю правої нирки. Ліва частка межує із селезінкою та лівою ниркою. Залоза розміщена в межах двох останніх груд- них і двох перших поперекових хребців. Протока залози відкри- вається на 13 – 20 см каудальніше від жовчної протоки.

327

Розділ 6

У собаки підшлункова залоза (див. рис. 6.26, г) має вигляд зі- гнутої під кутом довгої пластинки червоного кольору. Ліва част- ка більша, лежить на меншій кривині шлунка і досягає селезін- ки та лівої нирки. Права частка тягнеться вздовж дванадцяти- палої кишки і підіймається до правої нирки. Середня частка до- бре виражена. Підшлункова протока відкривається разом з жов- чною протокою в дванадцятипалу кишку. Іноді є додаткова про- тока.

Мікроскопічна будова підшлункової залози (рис. 6.27). Під- шлункова залоза є складною, розгалуженою, трубчасто- альвеолярною, змішаною. Вона має екзокринний та ендокрин- ний відділи. Зовні залоза вкрита серозною оболонкою, під якою є слабковиражена капсула. Від капсули відходять перегородки, які ділять її паренхіму на часточки. Капсула й перегородки по- будовані з пухкої сполучної тканини. В ній знаходяться спле- тення кровоносних і лімфатичних судин, нерви, нервові вузли та закінчення, а в перегородках ще й міжчасточкові вивідні прото- ки. В часточках розміщені екзокринні та ендокринні відділи за- лози.

Структурно-функціональною одиницею екзокринного відділу є панкреатичний ацинус. До його складу входять кінцевий сек-

	реторний відділ і вставна
	протока. Кінцевий секре-
	торний відділ утворений
	екзокринними	панкреа-
	тоцитами (ациноцитами),
	розміщеними на базаль-
	ній мембрані. Ці клітини
	мають конічну форму. У
	базальній ділянці кліти-
	ни розміщені ядро і гра-
	нулярна ендоплазматич-
	на сітка, в якій синтезу-
	ються ферменти підшлу-
	нкової залози. Ця ділян-
	ка клітини забарвлюєть-
	ся основними	барвника-
Рис. 6.27. Схема мікроскопічної будови під-	ми і у зв’язку з відсутніс-
	тю зернистості має назву
шлункової залози:	гомогенної зони. В апі-
1 — часточка; 2 — секреторний відділ; 3 —
острівець Лангерганса; 4 — внутрішньочас-	кальній ділянці клітини
точкова протока; 5 — трабекули; 6 — крово-	знаходяться гранули зи-
носні судини; 7 — міжчасточкова протока	могену (містять ферменти

328