Система орãанів шêірноãо поêривó

пов’язана з порушенням його живлення та перебудовою волося- ної цибулини, внаслідок чого волосся втрачає з нею зв’язок. Ріст нового волосся відбувається завдяки регенерації волосяної цибу- лини та волосяного сосочка. Зміну волосся називають линянням. Розрізняють три види зміни волосся: ювенальну (вікову), пері- одичну і перманентну. Ювенальне линяння відбувається до пе- ріоду статевої зрілості й від сезону не залежить. Періодичне, або сезонне, линяння властиве переважно диким тваринам. У разі перманентного линяння замінюється лише частина волосся. Це линяння властиве здебільшого волоссю чубка, гриви, щітки, хво- ста, щетинистому волоссю у свині, шерстному в овець.

Линяння на певних частинах тіла починається в різний час і відбувається з різною швидкістю. В першу чергу линяє ділянка спини, шиї, лопаток, крижів та нижньої частини кінцівок, потім

— ділянка пахвин і останніми — ділянки живота й голови. За однакових умов світле волосся линяє повільніше, ніж темне.

Увеликої рогатої худоби покривне волосся відносно коротке.

Уовець між шерстним волоссям знаходиться довге остьове во- лосся. Воно виступає зі шкіри пучками по 10 – 12 волосин. У кіз, навпаки, пухове волосся розсіяне — у самців виділяється борода.

Усвиней між щетинистим волоссям трапляються тонкі й м’які волосини. У собаки залежно від породи буває різноманітний воло- сяний покрив.

5.3.2. Залози шкіри

Потові залози (gl. sudorifere, див. рис. 5.2) забезпечують виді- льну функцію. З потом виділяються надлишок води, продукти мінерального обміну та деякі інші речовини. Піт змочує волосся та епідерміс шкіри і захищає їх від висихання. Випаровуючись, він охолоджує шкіру.

За будовою потові залози бувають прості, трубчасті нерозга- лужені, а за типом секреції — мерокринові та апокринові. Їхні кінцеві (секреторні) відділи розміщені в глибоких шарах дерми, а іноді навіть і в підшкірній основі. Вони утворені двома шарами клітин, які лежать на базальній мембрані. Зовнішній шар — це відросткуваті міоепітеліальні клітини, в цитоплазмі яких є ско- ротливі структури. Скорочення міоепітеліоцитів сприяє виве- денню поту. Внутрішній шар представлений секреторними епі- теліоцитами кубічної або стовпчастої форми, які продукують піт, до складу якого входить близько 98 % води, 2 % мінеральних ре- човин і незначна кількість білка та продуктів азотистого обміну. Від кінцевих відділів, які здебільшого згорнуті в клубочок, по-

255

Розділ 5

чинаються звивисті вивідні протоки. Мерокринові потові залози розташовані переважно в безволосих ділянках шкіри. Їхні про- токи відкриваються на поверхні шкіри потовими порами. Прото- ки апокринових залоз відкриваються в лійку волосяного фоліку- ла або на поверхні шкіри. Ці залози розміщені в шкірі, вкритій волоссям. У їхньому секреті містяться білкові речовини, що ма- ють специфічний запах.

Потових залоз немає в шкірі сосків вимені та головці статево- го члена. Вони слабко розвинені у кози, кроля й гризунів. У де- яких видів тварин потових залоз немає взагалі (кріт, єхидна та ін.).

Увеликої рогатої худоби кількість потових залоз становить від 1000 (задні кінцівки) до 2500 (ділянка шиї) на 1 см2 шкіри. Вона залежить від породних та індивідуальних особливостей тварин. М’ясні породи мають потових залоз на 5 – 25 % менше, ніж молочні.

Уовець найбільше залоз у шкірі мошонки, в ділянці відхід- ника та крайньої плоті. Їхній секрет змішується з секретом саль- них залоз.

Усвині залози є на всій поверхні тіла. Найгустіше вони роз- міщені в ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних раковинах, на медіальній поверхні передпліччя та гомілки.

Уконя найбільше потових залоз у ділянці шиї. Піт містить значну кількість (2 – 5 %) білка.

Усобаки найбільше потових залоз у шкірі спини. У кота зало- зи бувають лише в ділянці рота, відхідника, в м’якушах.

Сальні залози (gl. sebacea, див. рис. 5.2) розсіяні майже по всій поверхні шкіри. Немає їх у шкірі носо-губного дзеркала, ри- ла, в м’якушах і сосках вимені корови. Зовсім немає сальних за- лоз у китоподібних і лінивця.

За будовою це прості розгалужені альвеолярні, а за типом се- креції — голокринові залози. Розвиваються сальні залози пере- важно з епітелію зовнішньої кореневої піхви. В зв’язку з цим їхні вивідні протоки відкриваються в канал фолікула волосини по- близу його переходу в лійку. Дуже рідко вивідні протоки відкри- ваються на поверхні шкіри. Кінцеві відділи сальних залоз (аль- веоли) не мають порожнин. Їхня стінка утворена кількома ша- рами клітин, оточених базальною мембраною. Безпосередньо на мембрані розміщений шар камбіальних клітин, які діляться і дають початок клітинам інших шарів. У цих клітинах накопи- чуються ліпіди, і вони зміщуються до вивідних проток, де руй- нуються, формуючи секрет.

256

Система орãанів шêірноãо поêривó

Секретом залоз є шкірне сало, яке захищає волосся й шкіру від намокання, висихання та дії мікроорганізмів (завдяки кислій реакції). Сало виділяється рідким і на поверхні шкіри загустіває. Під час його розкладання утворюються леткі жирні кислоти з характерним запахом.

Кількість сальних залоз та їхні розміри залежать від густоти волосяного покриву.

Спеціалізовані шкірні залози. У деяких ділянках тіла при переході шкіри в слизові оболонки (губи, повіки, відхідник), а також у шкірних пазухах (підочноямкові, міжпальцеві, навколо- відхідникові) розміри, форма, густота й характер секреції пото- вих і сальних залоз змінюються. Так, похідними потових залоз є залози зовнішнього слухового ходу, які виділяють “вушну сірку”, залози носо-губного й носового дзеркала у жуйних, які виділяють серозний секрет, залози м’якушів тощо. Похідними сальних за- лоз є залози відхідника, крайньої плоті, статевих губ, повік.

Крім того, є пахучі залози. У певних місцях тіла, особливо у людини, звичайні потові залози виділяють пахучий секрет. Їх діяльність пов’язана зі статевою активністю. За типом секреції це апокринові залози значної товщини (до 3 – 5 мм). Вони роз- міщені в пахвинній ділянці, на сосках молочних залоз, навколо статевих губ.

Є ще особливі видозмінені сальні залози: мускусні (кабарга), підочноямкові (вівці, олені, антилопи), міжпальцеві (вівці, оле- ні), пахвинні (кролик), кореня хвоста (бобер), заплесна (свиня), відхідника (куниця) тощо.

Молочні залози (gl. lactiferi) властиві лише ссавцям і виникли у зв’язку з потребою годувати новонароджених, які не можуть харчуватися їжею для дорослих. Їхній секрет називають моло-

ком.

Молочна залоза за будовою складна, розгалужена, альвеоля- рно-трубчаста, а за типом секреції — апокринова.

У тварин спостерігається різна кількість молочних залоз (рис. 5.4). Їх буває 1 – 8 пар, але іноді 10 (гризуни) і навіть 25 (опосум). Молочні залози розміщені у вигляді однієї пари в ді- лянці грудної стінки (слон, китоподібні, примати) — груди — або в ділянці між стегнами (кобила, жуйні) — просте вим’я. Молочні залози, розміщені по нижній частині черевної і груд- ної стінок, утворюють множинне вим’я (свиня, хижаки, гризу- ни).

257

Розділ 5

а

б

Рис. 5.4. Вим’я:

а — кобили; б — корови; в — собаки; 1 — сосок вим’я, 2 — отвір соска; 3 — молочна пазуха; 3′— її соскова часточка; 4 — сосковий канал

в

Рис. 5.5. Вим’я корови:

а — чашоподібне; б — ванноподібне черевне; в — стегно- ве; г — “козине”; 1 — основа вимені; 2 — тіло; 3 — дно; 4 — сосок; 5 — молочне дзеркало

Вим’я корови (uber) — складається з тіла та сосків і має різну форму (рис. 5.5). На тілі розрізняють основу, спрямовану до че- ревної стінки, і дно, на якому знаходяться соски. Вим’я вкрите тонкою еластичною шкірою з ніжним волоссям, якого немає в ділянці сосків. Каудальна поверхня вимені формує молочне дзе- ркало, обмежене складками шкіри.

258

Система орãанів шêірноãо поêривó

А

Рис. 5.6. Схема будови (А) і розвитку (Б) вимені корови:

а — основа вимені; б — тіло; в — дно; г — сосок; 1 — шкіра; 2 — поверхне- ва, 3 — глибока фасції; 4 — підвішу- вальна зв’язка; 5 — строма вимені; 6 — часточка вимені; 7 — кровоносні, 8 — лімфатичні судини; 9 — нерви; 10 — альвеолотрубки; 11 — молоч- ний канал (протока); 12 — молочний хід; 13 — залозиста цистерна; 14 — соскова цистерна; 15 — сосковий ка- нал; 16 — стискач соска; 17 — міоепі- теліальна клітина; 18 — молочний валик; 19 — зачаток соска; 20 — про- бка зроговілих клітин

Б

Під шкірою розміщені поверхнева й глибока фасції (рис. 5.6). Остання утворює підвішувальну зв’язку вимені, яка не тільки прикріплює вим’я до черевної стінки, а й розділяє його на праву та ліву половини. Кожна половина складається з краніальної й

259

Розділ 5

каудальної часток. Кожна частка має свою систему молочних хо- дів і сосок.

Під глибокою фасцією розміщена капсула вимені. Від неї від- ходять трабекули, які поділяють паренхіму вимені на часточки (рис. 5.7). Капсула і трабекули формують строму (остов) вимені, яка утворена волокнистою сполучною тканиною з великою кіль- кістю жирових клітин. У стромі вимені знаходиться багато нер- вів, кровоносних і лімфатичних судин, а в трабекулах ще й між- часточкові вивідні протоки.

Паренхіма вимені знаходиться в часточках. Вона представле- на секреторними відділами — альвеолами й трубками — та вну- трішньочасточковими вивідними протоками. Між ними розмі- щені ніжні прошарки пухкої сполучної тканини з численними кровоносними судинами. Стінка секреторних відділів утворена базальною мембраною, на якій розміщені міоепітеліоцити й сек- реторні клітини — лактоцити. Лактоцити залежно від функціо- нального стану можуть бути кубічними або стовпчастими. В них добре розвинені синтезуючі органели і є багато включень. На апікальному полюсі лактоцитів знаходяться мікроворсинки. Ко- жний лактоцит продукує всі компоненти молока. В міру накопи- чення секрету вони стають стовпчастими. При цьому їхній апі- кальний полюс, у якому знаходиться секрет, відділяється і над- ходить у порожнину секреторного відділу. Скороченнями міо- епітеліоцитів секрет виштовхується із секреторного відділу у внутрішньочасточкову вивідну протоку, стінка якої утворена ба- зальною мембраною та кубічним епітелієм.

Внутрішньочасточкові протоки залишають часточки, злива- ються і дають початок міжчасточковим протокам (молочні кана- ли), які, в свою чергу, зливаються і формують молочні протоки (ходи), що впадають у залозисту частину молочної цистерни. В стінці молочних каналів, проток і цистерни виявляються пучки м’язових клітин. Залозиста частина цистерни переходить у сос- кову частину, слизова оболонка якої вкрита двошаровим епітелі- єм. З неї бере початок короткий сосковий канал, який відкрива- ється отвором на верхівці соска. Слизова оболонка соскового ка- налу вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Між шкірою сос- ка і сосковим каналом знаходиться гладка м’язова тканина, яка утворює сфінктер соска.

У сухостійний (нелактаційний період) структура вимені змі- нюється. В ньому сильно розвивається строма, внаслідок чого секреторні відділи спадаються, їхній епітелій стає низьким. У стромі з’являється багато жирових клітин, які формують значні скупчення. У старих і малопродуктивних тварин строма вимені розвинена більше, ніж паренхіма.

260

Система орãанів шêірноãо поêривó

Рис. 5.7. Мікроскопічна будова вимені корови:

а — в період лактації, б — запуску; в — схема будови альвеолотрубки; г — схема субмікроско- пічної будови альвеолярного епітелію у корови в період лактакції (І) і запуску (ІІ); 1 — часточ- ка; 2 — міжчасточкові, 3 — внутрішньочасточ- кові прошарки сполучної тканини; 4 — альвео- лотрубки; 5 — молочні канали; 6 — ядро альве- олоцита; 7 — гранулярна ендоплазматична сітка; 8 — апарат Гольджі; 9 — жирова вакуо- ля; 10 — білкові гранули; 11 — міоепітеліальна клітина; 12 — кровоносна судина; 13 — жирові клітини; 14 — молочні камені

261