28.4. Припинення арбітражного розгляду справи

З суто процесуальної точки зору арбітражний розгляд справ, згід­но із Законом, закінчується винесенням арбітражним судом:

• постанови про припинення арбітражного розгляду справи або

• ухвалення рішення у справі.

.1. Арбітражний розгляд припиняється у випадках, коли:

• позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і суд не визнає за­конний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;

591

• сторони домовляться про припинення розгляду;

• суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.

Наведені у Законі підстави прийняття арбітражним судом по­станови про припинення арбітражного розгляду справи, скоріш за все, великих ускладнень у процесі їх практичного застосування не викличуть. Проте, залишається не зовсім зрозумілою юридична сила постанови, яка арбітражним судом у таких випадках вино­ситься, особливо, коли мова йде про відмову позивача від своєї вимога.

Певний орієнтир для вирішення цього питання можна знайти у цитованій раніше (див. гл. 27.3.2) справі ВАТ «Кристал» проти фірми «Ем Бі Ел Інтернешснел Іст, Інк», де арбітраж виніс поста­нову про припинення розгляду справи в частині стягнення з відпо­відача 1 869 311 доларів США за неможливістю винесення рішен­ня. Позивач цю постанову оскаржив до Московського міського суду, але суддя відмовив у прийнятті такої скарги. У подальшом; Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ позиції судді підтримала й пояснила, що Законом РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» оспорювання постанови третейського суд) про припинення арбітражного розгляду не передбачено. Оскільки, згідно з цим Законом, ніяке судове втручання в діяльність арбіт­ражу не повинно мати місце, крім випадків, коли вони передбачені у зазначеному Законі, суддя правильно відмовив у прийнятті кло­потання про скасування постанови МКАС при ТПП РФ про при­пинення арбітражного розгляду.

Проте, як зазначено далі, оскільки мандат третейського суду припиняється одночасно з припиненням арбітражного розгляду, а разом з цим припиняє свою дію І арбітражна угода сторін, і, таким чином, спір по суті у арбітражному суді залишився невирішсним, ніщо не заважає позивачу звернутись з відповідним позовом до компетентного федерального суду РФ .

2. Що стосується ухвалення рішення у справі, то Законом пе­редбачаються дві форми припинення арбітражного розгляду справ у цей спосіб:

• укладення мирової угоди (ст. ЗО) та

• винесення (власне) рішення у справі (ст. З!), тобто - вине­сення так званого «основного» рішення.

¹ Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ,- 1998-№ 10.-С. 23-24.

592

Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють сніп третейський суд припиняє розгляд, і, на прохання сторін та за в сутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигіяді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Законом наголошу­ється, шо таке рішення не тільки повинно відповідати загальним вимогам ст. ЗІ {тобто - вимогам, що висуваються до основного рішення), а й містити в тексті вказівку на те, що воно є арбітраж­ним рішенням. За дотриманням всіх зазначених вимог воно має ту ж сиду і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбіт­ражне рішення щодо суті спору.

Власне (основне) арбітражне рішення, за Законом, повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим ар­бітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів фактично присутніх членів суду за умови зазначення в тексті рішення причин відсутності інших під­писів (та при дотриманні правила прийняття рішення більшістю голосів арбітрів, розуміється). В арбітражному рішенні повинні також бути зазначені:

• дата рішення та місце арбітражу;

• мотиви, на яких воно грунтується;

• висновки про задоволення або відхилення позовних вимог;

• сума арбітражного збору І витрат по справі, а також їх розпо­діл між сторонами.

Після винесення рішення, кожній стороні повинна бути переда­на його копія, підписана арбітрами, які це рішення прийняли.

3. У Законі не згадується жодне з тих рішень, що можуть бути прийнятими арбітражним судом до прийняття основного рішення (див. гл. 27.2.4-5), хоча це зовсім не означає, що міжнародний ко­мерційний арбітраж на території України позбавлений права їх приймати. Як вже зазначалось, арбітраж, за Законом, може при­йняти, наприклад, рішення про забезпечувальні заходи, або щодо заявленого відводу. На мою думку, він вправі буде оформити у вигляді рішення і ті організаційні заходи, що приймаються на за­безпечення здійснення належного арбітражного розгляду справи. Що стосується рішень, які арбітраж може прийняти після розгляду справи, то вони описані в Законі досить чітко.

Протягом тридцяти днів після отримання рішення, якщо сторо­нами неузгоджено інший строк:

1) будь-яка зі сторін, повідомивши про не Іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні

593

помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку аоо Інші помилки аналогічного характеру. До речі, третейський суд і за своєю ініціативою протягом тридцяти днів від дати арбітражного рішення може винести рішення про виправлення помилки (по­милок);

2) за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити •фєгейський суд дати роз'яснення якого-небудь конкретного пунк­ту або частини арбітражного рішення. Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, дає роз'яснення (виносить рішення про тлумачення основного арбітражного рішення), яке стає скла­довою частиною останнього;

3) якщо сторони не домовились про інше, будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, вино­сить таке рішення.

До речі, рішення про виправлення помилок і про тлумачення арбітражного рішення повинні бути винесені арбітражним судом протягом тридцяти днів, а додаткове рішення - протягом шістде­сяти днів після отримання відповідного прохання, хоча, в разі не­обхідності, ці строки можуть бути продовженими судом. Майте на увазі і те, що всі зазначені рішення повинні відповідати тим вимо­гам, які висуваються Законом до основного арбітражного рішення, тобто - тим, які передбачені ст. 31 цього Закону.

23.5. Оспорювання арбітражного рішення

1. Законом запроваджено судовий контроль за справністю рі­шень, винесених міжнародним комерційним арбітражем на тери­торії України (ст. 34 Закону). У цій статті зазначено, що оспорю­вання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування, а з порівняння цієї статті зі ст. 6 Закону випливає, що зазначене клопотання повинно подаватись до обласного, міського (міст Києва і Севастополя) су­дів, або до Верховного Суду Республіки Крим за місцезнаходжен­ням арбітражу.

На жаль, в Законі немає вказівки, до яких саме з існуючих на зазначених територіях відповідних судів - - судів загальної

юрисдикції чи господарських судів відповідного рівня - це клопо­тання повинно подаватись. Не вносить ясності в це питання і ци­тована раніше постанова Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. Що стосується нашої доктрини МГІрП, то в ній міс­тяться лише поодинокі висловлення з цього приводу, які важко визнати беззаперечними. Наприклад, Г. А. Цірат вважає, що цими судами є обласні суди загальної юрисдикції'. Може воно й так, але у нашому випадку спір випливає з комерційних угод, а у Госпо­дарсько-процесуальному кодексі України існує розділ XV, який має назву «Провадження у справах за участю іноземних підпри­ємств і організацій».

З іншого боку, можна розмірковувати так, як це робить А. С. Довгерт, коли дає оцінку положенням глави 116 проекту но­вого ЦК. На його думку, передбачені в ній правила поширюються на всю систему судів загальної юрисдикції. Таким чином, пропо­нується мати уніфіковані правила міжнародного цивільного про­цесу незалежно від того, який суд - господарський чи Інший суд шгальної юрисдикції розглядає справу. Юридичним особам нада­ється вибір у зверненні чи до господарських судів, чи до інших загальних". Не торкаючись досить спірного твердження, за яким господарські суди України не є спеціалізованою ланкою загальної судової системи України, зауважу, що й ця пропозиція не усуває можливості виникнення спорів щодо підвідомчості справ про оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Тому особисто я вважаю відповідну вказівку ст. 34 Закону не­достатньо чіткою, а питання, що з неї випливає, таким, що потре­бує подальшого вивчення. Справа в тому, що коли невідомо, який саме суд повинен розглядати відповідне клопотання, важко склас­ти собі належну уяву стосовно порядку його розгляду, оскільки, як зрозуміло, він є дещо різним у загальному цивільному та у госпо­дарському процесах.

У Законі також прямо не зазначено про те, що суд не здійснює повної перевірки винесеного міжнародним комерційним арбітраж­ним судом рішення. Але це випливає з наступного правила ст. 34 Закону: арбітражне рішення може бути скасованим судом «лише у разі, якщо сторона, що заявляє клопотання про скасування, по­дасть докази того, що...» Більш того, якщо взяти до уваги, що

_г Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 249. " Див.: Там само.- С. 32.

594

595

ст. 34 аналізованого Закону не тільки за номером, а й за змістом співпадає з відповідною статтею закону РФ. можна послатись на рішення Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду РФ у справі державний завод «Вимірювач» проти товариства «Омега-тех Електронікс Гмб X», що розглядалась МКАС при ТПП РФ. У цьому рішенні Судова колегія зазначила, Ідо клопотання про скасування арбітражного рішення с виключним засобом оспорю­вання арбітражного рішення, у зв'язку з чим задоволення такого клопотання можливе тільки у випадках, передбачених у пунктах 2 і 3 цієї статті. На думку Судової колегії, у ст. 34 Закону передба­чені процесуальні (підп. 1 п. 2) та матсріально-правові (підп. 2 п. 2) підстави, і суд загальної юрисдикції, розглядаючи клопотання про скасування арбітражного рішення, мас право переглядати ви­сновки арбітражного суду тільки у випадках, зазначених у Ііідп. 2 п. 2 ст. 34 зазначеного Закону .

Перед тим як вести мову про підстави для скасування арбітраж­ного рішення, зазначу, що, по-перше. Законом здійснено перероз­поділ тягаря доказування на користь особи, яка «виграла» арбіт­ражний процес, а. по-друге, на те, що навіть за наявністю відпо­відних доказів, суд може (тобто - не зобов'язаний) оспорюване рішення скасувати.

2. Згідно з Законом суд може на вимогу зацікавленої сторони (якщо, повторюю, вона подасть необхідні докази) скасувати арбіт­ражне рішення, якщо:

• одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недіє­здатною, або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за зако­ном України; або

• її не було належним чином повідомлено про призначення ар­бітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення у справі; або

• рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадало під її умови, або містить постано­ви з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо по­станови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бу­ти відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ.- 1999.--№ 3.-С. 12-14.

596

• склад третейського суду чи арбітражна процедура не відпові­дали угоді сторін, якщо тільки гака угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.

Далі в Законі передбачено ще дві підстави, за яких суд скасовує арбітражне рішення. Вони поєднанні з попередніми сполучником «або», внаслідок чого складається враження, що всі перераховані у ст. 34 Закону підстави є рівноцінними. Проте це не так. Хоча, як і у попередніх випадках, суд може скористатися цими підставами тільки тоді, коли він розглядає відповідне клопотання, передбаче­не за цими підставами право суду зі змістом клопотання не пов'язане. Це означає, що своїм правом, у цьому випадку, суд мо­же скористатись, навіть якщо жодна зі сторін на ці підстави не вказує. А вже звідси випливає, що в обгрунтування зазначених підстав відповідна сторона не зобов'язана надавати будь-які дока­зи (однак, вона не позбавлена права це робити).

Отже, арбітражне рішення може бути скасоване судом також у випадках, коли він визначить, що:

» об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, або

• арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Необхідно наголосити, що і в цих двох випадках суд лише мо­же, проте не зобов'язаний, скасувати арбітражне рішення, яке, у випадках його добровільного виконання відповідною стороною, залишається чинним. Тобто, поставити питання про визнання здійс­неного виконання недійсним і на цій підставі вимагати повернення у первісний стан зацікавлена сторона вже не зможе.

3. Законом встановлено, що клопотання про скасування не мо­же бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рі­шення. Щоправда, залишається не зовсім зрозумілим, чи підлягає після цього арбітражне рішення, яке все ж таки містить відповідні вади, виконанню, чи на нього буде розповсюджена дія ст. 36 цього Закону. На перший погляд, друга з наведених відповідей являється більш правильною, бо за прямою вказівкою ст. 36 Закону її поло­ження застосовуються до виконання будь-якого арбітражного рі­шення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено. Про­те, з іншого боку, внутрішні рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, як відомо, якщо тільки вони набрали чинності, виконуються без будь-якої подальшої перевірки.

597

Важливим є те положення ст. 34 Закону, за яким суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відно­вити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку тре­тейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасу­вання арбітражного рішення.