3.1. Прямий метод правового регулювання

1. З наведеного випливає, що у процесі уніфікації створюються норми, які є міжнародними за своїм характером. Внаслідок цього сутність прямого методу зводиться до заміщення відповідних норм національного законодавства двох (чи більше) правопоряд-

Див.: Звсков В. П. Цит. праця.- С. 467^168.

Див.: Международное частное право: современная практика / Сб. статей под l.^M. М. Богуславского и А. Г. Светланами- М.: ТОН-Остожье, 2000.-С. 6. ' Див.; Гаврч'Іаа В. В. Цит. праця.- С. 17. Див.: Там само.

ків, які претендують на врегулювання певних відносин, новою но­рмою. Саме вона буде застосовуватись у відповідних випадках су­дами всіх держав, що взяли участь у створенні цієї нової норми незалежно від того, в який саме спосіб вона може бути трансфор­мованою в їхні національні системи права.

Застосування даного методу, таким чином, с досить-таки зруч­ним. Більш того, процес уніфікації правового регулювання повніс­тю відповідає тенденції, яка існує об'єктивно і спрямована на все-більше поглиблення торговельних, промислових, транспортних, наукових та інших зв'язків між організаціями, фірмами та окре­мими особами різних держав. Справа в тому, що головною пере­поною подальшого розвитку таких стосунків стає невизначеність їх правового регулювання, яка має свій вияв у двох наступних різ­новидах.

По-перше, регулювання відносин, пов'язаних з наявністю в них іноземного елементу, у багатьох випадках в різних правопорядках залишається різним, при цьому, палітра рішень, що застосовують­ся в цих правопорядках. Інколи вражає своїм розмаїттям. До речі, таким же різноманіттям характеризується і судова практика засто­сування відповідних норм. Вона є різною навіть у випадках, коли законодавчі рішення збігаються.

Так, за свідченням Л. П. Ануфрієвої, у Франції та Бельгії, де ре­гулювання цивільно-правових відносин забезпечується одним і тим же Кодексом Наполеона, збігу рішень у практиці правозасто-сування не спостерігається'. Ще один приклад було наведено сво­го часу Р. А, Мюллерсоном. який зазначив, що Торгова палата ка­саційного суду в Парижі 4.03.1963 р. у справі Хок винесла рішення на підставі ст. 31 західнонімецького закону про векселі, не засто­сувавши ст. 130 французького торгового кодексу, хоча ці статті збігалися за своїм текстом, оскільки були включені в акти націо­нального права на виконання міжнародного договору, учасником якого були обидві зазначені держави. В даному випадку необхід­ність звернення до колізійної норми виникла якраз внаслідок того, що включене у акіи національного законодавства правило догово­ру по-різному тлумачилось і застосовувалось у цих державах".

По-друге, завдяки тому, тцо відносини у сфері міжнародних торговельних та інших зв'язків останнім часом бурхливо розвива-

Див.

-Див.

60

І.: АІп'фриеваЛ. II. Цім. праця.- С. 32. І.: МІил.'Іерсоп Р- А. Цит. праця.- С. 69.

ються. їх правове регулювання, внаслідок притаманної о праву «консерватизму», нерідко відстає віл потреб практики, внаслідок чого національні правові системи залишаються «непідготовлени-ми» до вирішення нагальних поточних питань.

Тому уніфіковані норми, які створюються завдяки укладенню міжнародних договорів, стають тією частиною МПрП, що, почи­наючи з кінця XIX сторіччя, динамічно розвивається і поступово займає все більш питому вагу у загальному регулюванні відносин, які становлять об'єкт цієї галузі правового регулювання. До речі, ше на початку 20-х років минулого сторіччя видатний український вчений В. М. Корецький неодноразово вказував на тенденцію створення уніфікованих матеріально-правових норм, передусім у галузі світової торгівлі, вважаючи, що такі норми «часто задово­льняють потреби міжнародної торгівлі краше, ніж найрозумніша система колізійних норм»¹. Поділяючи подібну думку, інші дослід­ники дійшли висновку, за яким інтернаціоналізація господарського життя викликала тенденцію до уніфікації не лише колізійних, а й матеріально-правових норм, подальший розвиток яких сприяв створенню у середині XX сторіччя цілих масивів уніфікованих норм~. Спочатку ці норми стосувались найпоширеніших видів від­носин, зокрема - у галузях торгівлі та інтелектуальної власності, але поступово сфера цього регулювання розширилась і тепер охоплює велику кількість інститутів як МПрП в цілому, так і між­народного цивільного процесу.

2. Проте, не можна не відзначити, що наприкінці цього ж сто­річчя ставлення до прямого методу регулювання у МПрП почало дещо змінюватись. У вітчизняній доктрині В. І. Кисіль висловив досить песимістичну думку, за якою уніфікація матеріального права у МПрП є доволі проблематичною і можлива на глобально­му рівні лише у далекому майбутньому. Причому, як вважає вче­ний, вона буде здійснюватись не через укладення фрагментарних міжнародних договорів, а через узвичаєння загальноприйнятих Доктринальних положень МПрП і підходів до практики правоза-стосування у колізійній сфері³.

¹ Див.: Кореіікіт В. М Очерки международного хозяйственного прана.- X.: Харьковский ип-т нар. хоз., 1928,- С. 76.

" Дин.; Международное частное право: современные проблемы - М.: ТЕИС, 1994.-С. 94.

' Див.: Кисіль В. І. Цит. праця.- С. 346.

Однак, попри зазначені розбіжності в оцінках процесу уніфіка­ції, він поки що триває досить активно, а тому вимагає свого ви­вчення. Більш того, даний процес, який можна позначити як «пря­му уніфікацію», доповнюється в МПрГІ процесом уніфікації на на­ціональному рівні (опосередкована уніфікація). Вона має місце у випадках, коли відповідною міжнародною організацією прийма­ються акти рекомендаційного характеру, на виконання яких (як у випадку з Типовим законом про міжнародний комерційний арбіт­раж - див. гл. 2.5.8) вносяться відповідні зміни до національного законодавства.