24.2. Вручення судових та позаеуцовт документів особам, що знаходяться за кордоном

1. Вручення документа, тобто засвідчена належним чином його передача адресату, регулюється, головним чином, двома такими Гаазькими конвенціями, учасницею яких, як вже зазначалось, є І Україна:

* з питань цивільного процесу від 1.03.1954 р. та

• про вручення за кордоном судових та позасудових докумен­тів у цивільних або торгових справах від і 5.! 1.1965 р.

Оскільки питання, що розглядається, одне, а уніфікацій існує Дві, останньою з цих конвенцій встановлено правило, згідно з

_п Див.; Кисіль В. І. Цит. праця- С. 346.

Дин.: Сборник международных доюворов. Международная торговля. Меж­дународный гражданский процесс / Сост. И. В. Фисенко.- Минск: Амалфея, 1999.-С-227-236.

'Див.: Там само. С. 237-250.

¹ Див.: Там само С. 251-26.1.

485

яким у відносинах між Державами - Сторонами цієї Конвенції, які f також Сторонами Конвенції S954 p., Конвенція 1965 р. замІнвдє положення статей з 1 по 7 включно Конвенції 1954 р. У зв'язку з цим спочатку розглянемо положення зазначених семи статей Кон­венції 1954 p., які с чинними у відносинах України з державами, що не є учасницями Конвенції 1965 p., однак беруть участь у Кон­венції 1954 p., а потім зупинимося на змінах і уточненнях до цих положень, що були внесені Конвенцією 1965 р.

2. За спільними вимогами обох Конвенцій вручення документів у цивільних або торгових справах особам, що знаходяться за кор­доном, здійснюється в Державах-учаеницях на прохання консула запитуючої держави, яке направляється властям, які будуть визна­чені державою, до якої звертаються з відповідним проханням. За­значені власті направляють консулу підтвердження стосовно вру­чення документу або пояснення причин, за якими це вручення не може бути здійснено. При чому, всі ускладнення, які виникають у зв'язку з таким проханням консула, вирішуються дипломатичним шляхом.

Проте слід мати на увазі, що кожна з Держав - учасниць Кон­венції може заяви їй шляхом повідомлення іншим Державам-учасницям, що вона вважає за необхідне, щоб таке прохання над­силалось їй тільки по дипломатичним каналам. З іншого боку, Держави-у ч ас ниці на двосторонньому рівні можуть домовитись про безпосередні зносини з даного пиіання між їх відповідними владними структурами.

Вручення документів здійснюється через посередництво влас­тей, які визнані компетентними за законодавством держави, в якій допомога запитується. Причому, ці власті можуть обмежитися врученням документа шляхом передачі його адресату, якщо останній прийме його добровільно. Якщо ж у проханні консула буде міститись побажання вручити означений документ у порядку, встановленому Його внутрішнім законодавством для таких випад­ків або в якому-небудь іншому особливому порядку, прохання може бути задоволеним тільки тоді, коли це не протирічить націо­нальному законодавству держави місця виконання прохання.

Прохання про вручения документів повинно містити вказівки про власті, від яких виходить передаваний документ, прізвища та статус сторін, адресу отримувача, характер документа, про який йдеться. Причому як саме прохання, так і зазначені відомості пови­нні бути викладеними мовою властей, що запитуються. До прохан-

ня додається два примірники копій документа, що підлягає вручен­ню, точність перекладу яких повинна бути засвідченою диплома­тичним або консульським представництвом запитуючої держави чи присяжним перекладачем держави місця вручення документа.

Підтвердження вручення має місце або у вигляді засвідченої розписки адресата з зазначенням дати вручення, або у вигляді свід­чення властей, в якому констатується факт вручення, зазначаються його спосіб і дата. Як розписка, так і свідчення властей вчинюються або на одній з копій документа, або у вигляді окремого додатка.

3. За загальним правилом, у врученні документа може бути від­мовлено тільки у тому випадку, якщо держава, на території якої воно здійснюється, знайде, що зазначене вручення може нанести шкоду її суверенітету або безпеці.

Проте слід мати на увазі, що наведені вище правила не пере­шкоджають можливості:

• пересилати документи поштою безпосередньо зацікавленим особам, які знаходяться за кордоном;

• вручення зацікавленим особам цих документів безпосеред­ньо через судових виконавців або компетентних посадових осіб держави, в якій вручення документа здійснюється;

• вручення кожною державою таких документів особам, що знаходяться за кордоном, безпосередньо через своїх дипломатич­них або консульських агентів,

за умови, що будь-який з цих засобів дозволено за відповідною дво­сторонньою угодою, або, за її відсутності, проти таких засобів не існує заперечень з боку держави, на території якої вручення здійс­нюється. Проте, ця держава не може заперечувати проти вручення документів запитуючою державою шляхом використання своїх ди­пломатичних або консульських агентів, якщо таке вручення стосу­ється громадянина цієї держави і не носить примусового характеру.

Вручення судових документів не може тягти за собою утриман­ня будь-яких зборів чи стягнення понесених витрат. Однак, за від­сутністю угоди, що передбачає інший порядок, держава, що запи­тується, має право вимагати від держави, яка запитує відшкоду­вання витрат, які виникли у зв'язку з участю у врученні документа її посадової особи чи необхідністю застосування особливого по­рядку вручення документів.

Найбільш суттсвими новелами Конвенції 1965 р. є такі положення.

4. Кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов язком якого є отримання прохань про вручення документів і

486

4S7

здійснення відповідних процесуальних дій, яким в Україні с Міні­стерство юстиції України. Прохання адресується цьому органу згід­но з формуляром, що додається до Конвенції, без потреби легалі­зації або виконання інших аналогічних формальностей. До ньото додасться документ, що підлягає врученню або його копія. Про­хання І документ надаються в двох примірниках.

Якщо Центральний Орган запитуваної держави вважає, що за­пит не відповідає положенням цієї Конвенції, то він безвідкладно інформує запитуючий орган і зазначає свої заперечення щодо про­хання. У випадку вручення документа цей Орган складає підтвер­дження відповідно до іншого формуляра, доданого до Конвенції, яке направляється безпосередньо запитуючому органу.

Типові умови формуляра у всіх випадках обов'язково мають бути складені французькою або англійською мовами, проте вони можуть бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

5. Статгя 8 Конвенції, яка регламентує вручення документів за допомогою дипломатичних або консульських агентів, з урахуван­ням застереження України, має такий вигляд: вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватись лише громадя­нам держави походження цих документів.

Раніше наводились винятки з загальних правил Гаазької конве­нції 1954р. (щодо можливості пересилати поштою безпосередньо зацікавленим особам відповідні документи і т. ін.). Ці винятки без змін відтворено Конвенцією 1965р. Проте до відповідної статті (ст. 10) Україною зроблено застереження, згідно з яким Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених цією статтею Конвенції, хоча це засте­реження і не відповідає сучасним уявленням, за якими поштовий шлях як надійний засіб світової комунікації повинен бути звільне­ним від міжнародно-правових перепон¹.

Залишаючи поза увагою низку інших новел Конвенції 1965р., зверну увагу лише на правило ст. В. У ній повторено положення Конвенції 1954 р. про те, шо коли прохання про вручення відповідає вимогам цієї Конвенції, запитувана держава може відмовити у ви­конанні такого прохання, якщо вона вважає, що таке виконання по­рушить її суверенітет або безпеку. А далі в Конвенції 1965р. міс-

Днв.: ШакХ. Цит. праця.- С. 290.

4S8

тигься ще уточнення: така держава не може відмовити у виконанні прохання лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права вона мас виключну юрисдикцію стосовно предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє проведення судового проце­су, у зв'язку з яким направлене прохання іноземною державою.

Слід мати на увазі, що у будь-якому випадку відмови Цент­ральний Орган негайно Інформує про це запитуючий орган із за­значенням причин відмови.

6. Загальна норма, яка стосується розглядуваного питання, у на­шому законодавстві міститься у ст. 415 ЦПК України. За нею суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручен­ня повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли:

• виконання доручення суперечило б суверенітетові України або загрожувало б національній безпеці України;

• виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду. Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих

процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуаль­ні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку.

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з доручен­ням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7. У Мінській конвенції питанню про вручення документів при­ділено велику увагу. За загальним правилом, виконуючи встанов­лені цією Конвенцією положення, компетентні органи юстиції До­говірних Сторін вступають у зв'язки один з одним через свої центральні органи за винятками, які можуть бути передбачені цією Конвенцією. Правова допомога надається шляхом виконання про­цесуальних або інших дій, передбачених законодавством запиту­ваної держави, зокрема:

• складання та пересилання документів;

• вручення, пересилання та видання речових доказів;

• проведення експертизи;

• опитування сторін, свідків, експертів тощо.

489

У дорученні про надання правової допомоги повинні бути зазна-чені назва запитуваної та запитуючої установ, назва справи, у якій допомога запитується, імена та прізвища сторін чи свідків, їх місце проживання та місце перебування, їх громадянство та заняття, а за наявністю представників сторін - їх імена, прізвища та адреса. Воно повинно також містити зміст доручення та інші відомості, які є необ­хідними для виконання цього доручення, точна адреса отримувача і назва документа, що підлягає врученню. Доручення повинно бути підписане та скріплене гербовою печаткою запитуючої установи.

Стосовно власне вручення документів Конвенцією встановлено, що запитувана установа юстиції здійснює його згідно з порядком, який діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її або російською мовою чи мають засвідчений переклад на ці мови. У протилежному випадку установа здійснює вручення документів отримувачеві лише тоді, коли він згоден їх отримати добровільно. Причому, якщо документи не можуть бути врученими за адресою, зазначеною в дорученні, запитувана установа юстиції за власною ініціативою здійснює заходи, що є необхідними для встановлення адреси, а якщо встановлення адреси виявиться неможливим, уста­нова юстиції повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, які підлягали врученню.

Вручення документів засвідчується підтвердженням, підписа­ним особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною пе­чаткою запитуваної установи, де міститься також дата вручення і підпис робітника установи, яким здійснювалось вручення доку­мента або виданим цією установою іншим документом, в якому повинні бути зазначені спосіб, місце та час вручення.

Конвенцією встановлено, що Договірні Сторони мають право здійснювати вручення документів своїм громадянам через свої дип­ломатичні представництва або консульські установи, а також за до­рученням своїх компетентних органів допитувати власних громадян через зазначені представництва та установи. Проте у всіх таких ви­падках заборонено застосовувати засоби примусу або поірози ними.