Глава 24 Взаємна цивільно-процесуальна допомога

Вирішення питань, пов'язаних ї міжнародною підсудністю та з положенням іноземців у міжнародному цивільному процесі мають на меті забезпечення умов для того, щоб такий процес проводився в суді лише одного з зацікавлених у правовому врегулюванні спо­ру правопорядкт. Але після цього перед відповідним судом постає наступне, не менш важливе питання: у які засоби забезпечити рів­ноцінність здійснюваного правосуддя з тим, щоб винесене у спра­ві, ускладненій іноземним елементом, рішення відповідало вимо­гам обох зацікавлених нравопорядків, тобто - стало однаково легі­тимним у них. Саме на розв'язання цієї проблеми, як я вважаю, спрямована діяльність держав щодо взаємної правової допомоги.

При чому, як вірно зазначається в доктрині, правова взаємодо­помога розглядасться у якості родового поняття для будь-якого виду допомоги, що надасться правоохоронними органами різних держав один одному. Судова ж допомога - цс видове поняття, різ­новид правової допомоги. До міжнародного цивільного процесу відноситься судова взаємодопомога та пов'язані з нею дії органів юстиції і нотаріату у справах цивільно-правового (приватного) ха­рактеру¹, яка довгий час існувала у вигляді самодопомоги приват­них учасників комерційного обороту².

24,1. Загальне уявлення про взаємну цивільно-пооцесуальиу допомогу

1. Публічна природа цивільно-процесуальних норм призводить до того, що застосування норми іноземного процесу майже завжди може зустрітися з застереженням про публічний порядок, що міс­титься у національному праві і тому, на перший погляд, це засто­сування виглядає як таке, що не мас сенсу. Справді, про яке засто­сування іноземного процесуального права може йти мова, коли наріжним каменем міжнародного цивільного процесуального пра­ва було й запишається для багатьох і сьогодні положення forum

regit procession (суд править процесом), з якого безпосередньо випливає принцип lex fan. який довгий час був непорушним І за яким іноземне цивільно-процесуальне право вважалось незасто­совним взагалі.

Втім подібна категоричність не завжди є розумною. Як зазна­чив у цьому зв'язку X. Шак. при постійному застосуванні судом свого власного процесуального права фактично має місце рівне поводження з нерівними речами, а саме - правовий спір за участю іноземного елемента розглядається як чисто національний спір. «Власне процесуальне право, яким би гарним воно не було, не мо­же займати абсолютні позиції, якщо при цьому не застосовуються лапідарні спроби обгрунтувати принцип texfo/їтак, що кожен за­конодавець вважає свою концепцію процесу самою вірною...» А оскільки більшість процесуальних норм тією чи іншою мірою прив'язані до матеріального права, міжнародне цивільне процесу­альне право повинно залишати простір для застосування іноземно­го права, бо тільки таким чином може бути доцільно виконана вка­зівка МПрП про належне застосування матеріального права". Саме за подібних обставин у сучасному міжнародному цивільному про­цесі склалася тенденція щодо обмеженого застосування догми іех fori, яка стала відтворюватись і у національних законодавствах.

2. З іншого боку, можна й відмовитись від застосування власно­го права та проведення процесу у своїй власній державі оскільки і настільки можна довіритись тому, що право іноземної держави чи її процес еквівалентні праву власної держави, ґрунтуючись на припущенні, за яким кожна держава вважає іноземних суддів «та­кими ж чесними й розумними, як і свої власні судді»^.

Саме на цьому припущенні базуються укладувані державами двосторонні договори про взаємну правову допомогу. До речі, практика їх укладення має давню традицію. Наприклад, у Німеч­чині першим таким договором вважається договір від 7 травня 1821 р. між Баварією та Вюртембергом⁴. Вказівка певного міжна­родного договору, який укладено між відповідними державами, про установу юстиції, яка визнається компетентною на розгляд тієї чи іншої цивільної справи, до фактичного складу якої входить іно-

' Див.: Heiuamueea Т. Н. Цит. праця.- С. 489. ' Див.: Там само.- С. 4ЧЗ.

480

Див.: Шак X. Цит. праця.- С. 17. "Див.: Там само.-С. 18-19. ' Див.: Там само.- С. 14.

Див.: Там само.- С. 393.

48 І

чемний елемент, є, таким чином, своєрідним виразом довіри цих держав до практики іноземних органів юстиції, яка, на їх думку, здатна забезпечити як належний розгляд справи за суттю, так і не­обхідні гарантії прав учасників (зокрема іноземних) міжнародного цивільного процесу.

3. Якими е: головні напрями, необхідність в яких у цивільно-процссуальній допомозі може виникнути?

По-перше, національний суд, що розглядає конкретну цивільну справу, ускладнену Іноземним елементом, може спіткатись з необ­хідністю вручення особі, яка знаходиться за межами держави суду, повістки про виклик до суду, повідомлення про час і місце судового засідання і т. ін. По-друге, зазначений суд може опинитись у ситуа­ції, коли необхідні для розгляду справи докази (документи, речові докази, свідки тощо) знаходяться за кордоном, а їх необхідно відпо­відно або оглянути, або вилучити, або допитати. В. В. Гаврилов у зв'язку з цим зауважує, що останнім часом у доктрині й практиці МПрП окреслилась тенденція розширеного тлумачення сфери пра­вової допомоги, до якої включаються як виконання доручень уста­нов юстиції, вручення документів, так і сприяння в отриманні Інфо­рмації про іноземне право, пересиланні документів та ін.¹

Судова влала кожної держави, як відомо, закінчується там, де закінчується територія цієї держави. «Як власна, так і чужа судова влада зупиняються на державному кордоні... Інакше обстоїть справа з приватними Інтересами, здійсненню яких слугує цивіль­ний процес. Для реалізації права міжнародне співробітництво сьо­годні вимагає значно більше ніж коли-небудь»². Тому зазначені вище та подібні їм дії можливо здійснити, як правило, тільки у ви­гляді судових доручень, за якими одна держава в особі свого судо­вого органу (або безпосередньо) звертається до іншої, яку, як пра­вило, уособлює її судовий орган.

За національними законодавствами передбачаються різні форми таких звернень.

В одних країнах дозволяється безпосереднє звернення національ­ного судового органу до відповідного судового органу іноземної держави. В інших (наприклад, в країнах континентальної Європи) в таких випадках вимагається дотримання дипломатичного поряд­ку, якщо тільки у відповідному міжнародному договорі цієї країни

¹ Див.: Гавршов В. В. Цит. праця.- С. 245. ' Шик X. Цит. праця.- С. 81.

4Н2

не передбачено інше правило. У третіх, наприклад - Англія, США, для цього застосовується інститут спеціально призначених для по­дібних цілей уповноважених (ч дозволу держави місця призначен­ня уповноваженого, зрозуміло). Існують також інші засоби звер­нення держав у зазначених випадках.

4. Перш, ніж продовжити розгляд цього питання, слід зупини­тись на аналізі юридичної природи самого цього звернення, що передбачає відповідь щонайменше на два наступних питання:

а) Чи повинна певна держава виконувати звернення іншої сто­совно судового доручення у випадку недотримання процедурних вимог щодо порядку звернення, встановленого в її законодавстві?

б) У більш загальному вигляді цс питання можна сформулюва­ти таким чином: а чи породжує звернення держави про надання цивільно-процесуальної допомоги обов'язок її надати тією держа­вою, до якої це звернення адресовано?

Слід мати на увазі, що за відсутності відповідного міжнародно­го договору, який є чинним для обох таких держав, зазначене звер­нення, як таке, саме по собі обов'язку його виконання не поро­джує. Як зазначає у цьому зв'язку X. Шак, міжнародно-ІІравові норми не можуть зобов'язати держави до надання правової допо­моги. Тому міжнародні зобов'язання виникають лише на підставі укладених міжнародних договорів, кількість яких у сфері надання правової допомоги, а також визнання і виконання рішень інозем­них судів особливо велика¹. Проте, оскільки це є звернення одного суверена до іншого з проханням про допомогу, необгрунтована відмова від виконання владного доручення, у тому числі з поси­ланням на своє національне законодавство, може бути розцінено державою, яка звертається з дорученням, як порушення правил міжнародної ввічливості. Тому, на думку Н. О. Шебанової, вико­нання судових доручень розглядається у міжнародній практиці як обов'язок, невиконання якого протирічить сталій практиці міжна­родного спілкування, заснованій на дотриманні принципу взаємної ввічливості² (сотііа.4 gentium).

А якщо це так, то, mutatis mutancli, зазначене може бути визнано і відповіддю на поставлені запитання. Однак, з наведеного випли­ває ще одна суттєва складність.

Лив.: Шок А". Цит праця.-С. 9.

" Див.: Международное частіше право современная практика / Сб-к статей под Ред. М- М, Богуславского ч А. Г Светланова.- М.: ТОН-Остожье. 2000.- С 299.

483

Справа в тому, що коли вже зазначені доручення зазвичай вико­нуються, то виконуються вони на підставах і в порядку, передбаче­них цивільно-процесуальним законодавством та Іншими правилами держави місця виконання. Між тим, за законодавством багатьох іноземних держав, доказами визнаються юридичні факти, які отри­мані за строго обумовлених обставин, зокрема - щодо процедури отримання та форми тих документів, які засвідчують наявність чи відсутність відповідного юридичного факту. Тому у практиці взає­мин держав нерідко мають місце судові доручення з проханням про їх виконання за дотриманням процесуальної форми, яка передбаче­на у національному законодавстві запитуючої держави, тобто дер­жави, яка з цим дорученням звернулась. Практика свідчить, що у зазначених випадках прохання (щодо особливої форми виконання доручення) теж виконується, якщо тільки така особлива форма, хо­ча й не прийнята у відповідній державі, проте не протирічигь ні її законам, ні встановленому в цій державі публічному порядку.

5. Згідно зі ст. К ЦП К України норми права інших держав суд за­стосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнарод­ним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При чому, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості зако­нодавства, що регулює спірні відносини. За відсутністю прямої вка­зівки, можна лише припустити, що в даному випадку законодавець веде мову про мат еріальн о-правові норми права інших держав.

Ст- 6 Закону від 23.06.2005 р. встановлено правило, згідно з яким застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. А далі в ній зазначено, що застосування норми права іноземної держави не може бути обме­жене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного

права.

Може, таким чином, скластися враження, що українські суди При розгляді справ, ускладнених іноземним елментом, у випадку застосування права іноземної держави мають застосовувати й іно­земне процесуальне право, що буде очевидно не відповідати пра­вопорядку України. Тому слід дійти висновку, що в цій частині як норми ЦПК України, так і положення Закону від 23.06.2005 р. не відзначаються необхідною чіткістю.

6. Зважаючи на складнощі, які виникають у процесі надання взаємної правової допомоги, держави, попри думку В. І. Кисіля про принципову неможливість уніфікації норм міжнародного

484

цивільного процесу', намагаються з окремих питань цього процесу здійснити уніфікацію або укладати локальні чи двосторонні угоди. Щодо уніфікацій слід назвати такі Гаазькі конвенції:

• 3 питань цивільного процесу, 1954 р.

• Про вручення за кордоном судових та ІІозасудових докумен­тів у цивільних та торгових справах, 1965 р."

• Про отримання доказів за кордоном у цивільних і торгових справах, 1970 р."

• Про міжнародний доступ до правосуддя. 1980 р.⁴

Питання про ситуацію з Конвенцією 1954 р. в Україні ми щойно (див. гл. 23.1.4) розглядали. Дві наступні Конвенції ратифіковані Україною (з застереженнями) Законами від 19.10.2000р. В останній з перелічених вище Конвенцій Україна учасч і не бере.

Слід зазначити, що питанням взаємної цивільно-процесуальної допомоги приділяється значна увага як у Мінській конвенції, так і в чисельних міжнародних договорах України про взаємну правову допомогу.

До кола питань, пов'язаних із цивільно-процесуальною допомо­гою, окрім зазначених, входять ще деякі, головним з яких с питан­ня про визнання та виконання іноземних судових рішень. Однак, це важливе питання буде розглянутою у подальшому окремо.