8.3, Іноземні інвестиції

1. Під іноземними інвестиціями прийнято розуміти матеріальні і нематеріальні цінності, що належать юридичним або фізичним особам однієї держави, але знаходяться на території іншої держави

Див.; Кисіль В. 1. Цит. праця.-С. 261.

200

з метою отримання прибутку . Інакше кажучи, інвестиція - це вар­тість, яка збільшується завдяки своєму функціонуванню у системі, що забезпечує використання живої праці". Неважко переконатися, що зазначені цінності мають у державі перебування інший, ніж у державі походження, правовий режим, і головна проблема, що у такому випадку виникає, зводиться до принципів І правил охорони в тій чи іншій державі іноземної власності.

Коли мова йде про інвестиції як форму вкладання в економіку Іноземних держав матеріальних, фінансових або інтелектуальних ресурсів, що належать іноземному інвестору, то їх можна класифі­кувати за різними підставами. З точки зору МПрП, важливим є по­діл інвестицій на державні (які є предметом регулювання міжна­родного економічного права) та приватні, тобто інвестиції, які належать виключно іноземним особам (фізичним та юридичним), а тому якраз і становлять об'єкт регулювання МПрП.

Історія свідчить, що існує два принципово різних підходи до регулювання участі фінансового капіталу в економіці будь-якої країни: зазначена участь або обмежується (шляхом запровадження державного контролю, націоналізації і т. ін.), або заохочується (наданням пільг, різних гарантій тощо). До речі, часто політика держави у цьому питанні коливається, а інколи зовсім різко змі­нює свій напрям.

2. Світовому співтовариству добре відомо, що інвестиції мо­жуть не тільки сприяти розвитку національних економік, а й, за певних умов, здатні гальмувати розвиток відповідної національної економіки або взагалі привести державу до економічної залежнос­ті. Тому практикою вироблено ряд засобів як щодо заохочення, так і щодо обмеження інвестиційної діяльності.

Заохочення іноземних Інвестицій в економіку держав здійсню­ється шляхом законодавчого надання певних пільга або переваг, зокрема таких, як:

• звільнення від митних зборів обладнання та сировини, що ввозяться для потреб виробництва, в яке вкладаються інвестиції;

• повне або часткове звільнення протягом певного часу від по­датку на прибуток;

• безподатковий вивіз готової продукції на іноземні ринки;

Див.: Международное частное право: Учебник ,' Под ред. Г. К. Дмитрии-**.,- С. 278.

" Див.; Гшфилоб В. В. Цит. праця.- С. 140.

201

• право поеного або часткового вивозу прибутку за кордон;

• надання гарантій на випадок націоналізації тощо. Навпаки, обмеження Інвестиційної діяльності досягається шляхом:

• встановлення особливого державного контролю за дозволом на допуск іноземного капіталу до розробки надр та природних ресурсів;

• виключення можливості такого допуску до певних, найбільш важливих галузей народного господарства;

• встановлення обов'язкової долі участі національного держав­ного або приватного капіталу у змішаних підприємствах, що ство­рюються завдяки залученню іноземних інвестицій;

• вжиття заходів щодо використання частини прибутку інозе­мних підприємств для внуїрішніх потреб шляхом оподаткування, обмеження переказу прибутків за кордон тощо.

3. Наша країна, як і багато інших держав, відчуває гостру по­требу в ресурсах для капіталовкладень, внаслідок чого вкрай заін­тересована у залученні зовнішніх, іноземних ресурсів. Проте, ста­новлення нашого національного законодавства щодо іноземних інвестицій віддзеркалює чи не у найбільшій мірі проблеми та су­перечності перехідного етапу у розвитку економіки. Саме у цій сфері сфокусовані різноманітні політичні та соціальні інтереси, які пов'язані з напрямами розвитку до ринкової економіки держави, що ще зовсім недавно жила за правилами планово-розподільчої системи господарювання. Тому законодавство, що регулює правове становище інвесторів та їх власності, у нас залишається мінливим, місцями жорстким, тому аж ніяк не приваблює іноземних інвесто­рів. Щоб стало зрозумілим, про що Йдеться, наведу два приклади.

Щодо мінливості нашого національного законодавства у сфері іноземного інвестування можна послатись дише на один тільки 1997р., протягом якого Верховна Рада України переглядала законо­давство про оподаткування компаній 22 травня, 18 листопада та] 16 грудня. До речі, відразу після останнього з цих переглядів норма­тивні положення знов були змінені на підставі вже президентського указу. Ситуація ускладнюється і тим, що нерідко змінам у законодав­стві надається зворотна дія. Як зазначає у даному зв'язку Т. Феннен, юридичний радник Tacis, впровадження законодавства із зворотною силою здатне зруйнувати всю довіру до України, так необхідну Інве­сторам для вкладання грошей в середньо- і довгострокові інвестиції •

К

202

¹ Див.: Феннен Т. Перешколи для іноземних Інвестицій в Україні. Допош.Іь -Tacis, 1998,-С. 35.

Що стосується жорсткості правового регулювання, то можна послатись на ситуацію, коли незалежно від того, чи є інвестор ре­зидентом в Україні, чи ні, для відкриття ним бізнесу, наприклад, у харчовій промисловості або тваринництві, він повинен отримати 86 ліцензій, дозволів та інших подібних документів від ЗО різних установ за підписами (інколи до восьми) посадових осіб з кожної з цих установ. І дане правило стосується навіть випадків, коли своє «ноу-хау» інвестор здатен довести на підставі міжнародних стан­дартів¹.