28.2. Сучасні тенденції у сфері арбітражного розгляду справ

1. Слід зауважити, насамперед, що комерційні арбітражі не t: винаходом новітньої Історії. Існують підстави для припущення, за яким третейський суд взагалі виник навіть раніше, ніж державне правосуддя, і тільки значно пізніше після свого виникнення, за­вдяки імператору Юстиніану, рішення третейських судів отримали ту ж юридичну силу, що й рішення, які ухвалювались державними судами. З цього, як вважається, почалась писана історія арбіт­ражу '.

Що стосується власне міжнародного комерційного арбітражу, то він виник з розвитком міжнародної торгівлі ще у середньовіччі, коли, як це було у Німеччині, сторони, за рахунок звернення до третейських судів, звужували коло справ, які попадали на розгляд малодосвідчених шефенів". Проте визначальною віхою в його іс­торії було заснування 10 червня J914 р. Міжнародної торгової па­лати (МТП) зі штаб-квартирою у Парижі. Головна мета цієї між­народної організації була визначена таким чином: створення умов для швидкого, недорогого та остаточного вирішення спорів між комерсантами. Хоча невдовзі було прийнято два міжнародно-правових акти - Женевський протокол про арбітражні застережен­ня (1923) та Женевська конвенція про виконання іноземних арбіт­ражних рішень (1927), з'ясувалося, що реальне досягнення зазна­ченої мети потребує чималого часу.

Лише у 1976 р. ЮНСІТРАЛ, враховуючи накопичений МТП та різними арбітражними органами досвід, прийняла згадуваний ра­ніше Арбітражний регламент, а дещо пізніше (1985 р.) було розроб­лено також Типовий закон про міжнародний комерційний арбіт­раж, на якому, за підрахунками В. П. Звєкова. зараз засновано

' Про розвиток арбітражу у Стародавньому Римі докладніше див.: Вол­ков А. Ф. Торговые третейские суды // Третейский сул.- 1999.-- № 2- 3.- С. 65-75; 2000.-№4-6.-С. 82-95.

" Див.: Харитонов С. О.. Харитонова О. І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. Кіронотал: І Іентрально-Українське видавництво, 1999,-С. 121 -122.

520

законодавство біля ЗО держав світу.¹ До речі, на ньому засновано І законодавство України про міжнародний комерційний арбітраж.

2. Питання, пов'язані з діяльністю міжнародних комерційних арбітражів, настільки актуальні, що вони були предметом непо­одинокого розгляду на самих високих міжнародних форумах. На­приклад, у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1.08.1975 р. держави - учасниці Наради висловили спіль­ну думку про те, що швидке та справедливе вирішення спорів, які можуть виникнути з комерційних угод, що мають відношення до торгівлі та обміну послугами, а також з контрактів у галузі проми­слового співробітництва, сприяло б розширенню та полегшенню торгівлі та співробітництва. Вони рекомендували, щоб у положен­нях національних законодавств стосовно організації та проведення арбітражу передбачалось здійснення розгляду справ на підставі взаєиоприйнятого регламенту та щоб дозволялась можливість проведення арбітражу в третіх країнах. У подальшому наведені положення Заключного акта були істотно доповнені у підсумко­вому документі віденської зустрічі держав - учасниць НБСЄ (1989).

Всі висунуті на цих міжнародних форумах вимоги певною мірою було розвинуто і конкретизовано у документі ЮНСІТРАЛ, який має назву Коментарі щодо організації арбітражного провадження², де підкреслюється, що широка свобода та гнучкість дій арбітражу (третейського суду) повинні дозволятись законами, які регулюють процедуру арбітражного розгляду, та арбітражними регламентами, особливо стосовно питань, в яких сторони не можуть дійти згоди. Саме зазначені свобода та гнучкість дій дадуть змогу арбітражу приймати такі рішення щодо організації розгляду справи, які дозво­ляють врахувати і обставини конкретної справи, і очікування сторін та членів третейського суду, і необхідність справедливого та ефек­тивного з точки зору витрат вирішення спору.

3. Окрім зазначених загальних вимог щодо розгляду справ арбіт­ражем, вироблено і сучасні уявлення стосовно того, яким повинно бути національне законодавство в частині, що стосується діяльності

Див.: Звеков В. /7. Международное частное право: Курс лекций.- М.: Нор­ма-Инфра-М. 1999.'С. 467-468.

Див.: Арбитражный Регламент ЮПСИТРАЛ ' Международная торговля. Международный гражданский процесс: Сб-к документов - Минск" Ачалфея 1999.-С. 510-527.

521

міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, воно у цій части­ні повинно засновуватись на таких принципах.

По-перше, воно має містити дозвіл на здійснення міжнародного ар­бітражного розгляду справ на відповідних національних територіях.

Необхідно зауважити, шо цей принцип тлумачиться на практиці досить широко. О. В. Брунцева наводить у своїй праці рішення Верховного Суду США у справі, за якою сторонами спору були: з одного боку, корпорації «Сумітомо» та «Ошима», які були засно­вані І діяли за японським законодавством, причому перша здійс­нювала свою діяльність у Токіо, а друга вела бізнес у Нагасакі, а з іншого корпорація «Паракопі», зареєстрована у Панамі зі сферою діяльності в Піреї (Греція). За арбітражним застереженням, що містилося в контракті, сторони підпорядкували всі свої можливі спори нетехнічного характеру арбітражу м. Нью-Йорка відповідно до арбітражного закону США.

Хоча у подальшому відповідач (компанія «Паракопі») наполя­гав, зокрема на тому, що американський суд не має компетенції розглядати спір, якщо обидві сторони є іноземними компаніями, Верховний Суд США відхилив цей аргумент, зазначивши у своєму рішенні, що прийняття такого аргументу слугувало б підриву ці­лей заохочення, визнання та виконання арбітражних угод у міжна­родних контрактах І уніфікації стандартів їх дотримання у держа­вах, що підписали Нью-Иоркську конвенцію¹.

По-друге, національне законодавство повинно забезпечувати максимальну свободу дії при арбітражному розгляді справ прин­ципу автономії волі.

Нарешті, по-третє, воно має закріплювати заборону втручатись у здійснення арбітражем розгляду справ, за винятком прийняття заходів, які с необхідними для забезпечення належних умов здійс­нення арбітражного провадження, серед яких головним вважається максимальне сприяння виконанню на своїй території рішень між­народного комерційного арбітражу.

До речі, судова практика свідчить, що це правило розглядається у якості непорушного. Наприклад, в одному з рішень Верховного Суду Австрії наголошено, що випадки, коли суди можуть втручатися у ар­бітражний процес, жорстко обмежені цивільно-процесуальним зако­нодавством, і вони зводяться до: а) надання допомоги у формуванні складу арбітражного суду; б) скасування арбітражної угоди, цивіль-

Дин.. Бргішека Е. В. Цит. праця.-С. 279-281.

522

ної відповідальності арбітрів; в) надання допомоги у здійсненні про­цесуальних дій, які не вправі вчинювати арбітри, і г) встановлення підстав для скасування арбітражного рішення. Важливою є також наступна думка Верховного Суду: «Судовий розгляд процесуаль­них постанов складу арбітражу не передбачається; це суперечило б смислу й меті арбітражного розгляду». Не дивно, що це рішення розцінюється австрійськими фахівцями у якості «Великої хартії» для проведення арбітражних процесів в Австрії .