- •Глава 3. Методи правового регулювання у міжнародному приватному праві: метод уніфікації ..........................................................................
- •Глава 4. Методи правовою регулювання в міжнародному приватному праві: колізіііпнЙ метод..........................................................................
- •Глава 5. Застосуванні! колізійних норм та іноземного права____.....
- •Глава 6. Взаємність і правові режими ....................................................
- •Глава 7. Фізичні особи............................................................................... 157
- •Глава 8. Юридичні особи.......................................................................... 172
- •Глава 9. Власність та інвестиції............................................................. 190
- •Глава 10. Авторське право і суміжні права ........................................... 209
- •Глава 12. Міжнародна купівля-іІродаж товарів................................... 256
- •Глава 17. Міжнародні розрахунки.......................................................... 345
- •Глава 18. Завдання шкоди......................................................................... 369
- •Глава 19. Трудові відносини ..................................................................... 384
- •Глава 20. Шлюбно-сімейні відносини..................................................... 399
- •Глава 21. Спадкові відносини.................................................................. 428
- •Глава 22. Поняття міжнародного цивільною процесу. Міжнародна
- •Глава 23. Положення іноземців у міжнародному цивільному процесі.
- •Глава 24. Взаємна цивільно-ироцесуальна допомога ..........................
- •Глава 25. Визнання та виконаний іноземних судових рішень у практиці держав........................................................................
- •Глава 26. Поняття міжнародного комерційного арбіїраж). Правові підстави здійснення ним розгляду справ .................
- •Глава 27. Здійснення провадження у справі та винесення арбітражного рішення...................................................................... 533
- •Глава 28. Виконання арбітражних рішень ............................................ 562
- •Глава 29. Законодавство України про міжнародним комерційний
- •Глава 1 Поняття та предмет міжнародного приватного права
- •1.1. Загальне уявлення про міжнародне приватне право
- •1.3. Предмет міжнародного приватного права
- •1.4. Співвідношення міжнародного публічного Іа міжнародного приватного права
- •1.5. Система міжнародного приватного права
- •Глава 2 Джерела міжнародного приватного права
- •2.7. Поняття та види джерел міжнародного приватного права
- •2.3. Судова та арбітражна практика
- •2.4. Міжнародний звичай
- •2.5. Міжнародні договори
- •3.1. Прямий метод правового регулювання
- •3.2. Природа правової уніфікації, Види уніфікованих норм
- •Глава 4
- •4.2. Необхідність застосування колізійних норм. Колізійне право
- •4.3. Колізійна норма га й побудова. Види колізійних норм
- •4.4. Типи колізійних прив'язок (формул прикріплення)
- •4.5. Закон, вбраний особами, які укладають угоду (lex voluntatis)
- •4,6. «Гнучке» колізійне регулювання (Proper law of the contract)
- •Глава 5 Застосування колізійних норм та іноземного права
- •5.1. Загальне уявлення пре процес застосування колізійної норми
- •5.2. Віднайдення та встановлення змісту норм застосовного
- •5.3, Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •5.4. Застереження про публічний порядок
- •5,5. Обхід закону у міжнародному приватному праві
- •Глава 6 Взаємність і правові режими
- •6.1. Поняття та призначення взаємності
- •Глава 7 Фізичні особи
- •7.1. Правосуб'єктність фізичної особи
- •7.2. Іноземні громадяни, які постійно прошивають у державі перебування
- •7.4. Біженці
- •Глава 8 Юридичні особи
- •8.1. Особистий статут юридичної особи
- •8.2. Специфічні вида юридичних осіб
- •Глава 9 Власність та інвестиції
- •8.1. Інститут права власності
- •8.3, Іноземні інвестиції
- •3.4. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •Глава 10 Авторське право і суміжні права
- •10.2. Міжнародна-правова охорона авторського права
- •10.3. Міжнародно-правова охорона суміжних прав
- •1D.4. Захист авторських і суміжних прав за законодавством України
- •Глава 11 Право промислової власності
- •11.1. Визначення права промислової власності та його основні поняття
- •Глава 12 Міжнародна купівля-продаж товарів
- •12.1. Поняття зовнішньоторговельного контракту
- •12.2. Право, що підлягає застосуванню до контрактів
- •72.3. Колізійні питання стосовно форми контракту
- •12.4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
- •Глава 13 Міжнародний підряд
- •13.1. Цоговір підряду
- •13.2. Договір будівельного підряду
- •13.3. Договори стосовно надання технічних послуг та здійснення монтажниц робіт
- •Глава 14 Деякі інші види контрактів
- •14.1, Договір франчайзингу
- •14.2. Міжнародний лізинг
- •14.3. Міжнародний факторинг
- •Глава 15 Комерційне посередництво
- •15.1. Агентська угода
- •15.2. Види та правовий статус агентів
- •15.3. Правове регулювання агентських угод
- •Глава 16 Міжнародні перевезення
- •1В.1. Особливості та види міжнародних перевезень
- •16.2. Міжнародні залізничні перевезення
- •76.5. Міжнародні морські перевезення
- •Глава 17 Міжнародні розрахунки
- •17.1, Міжнародний переказ коштів
- •77.2. Міжнародний акредитив
- •17.3. Розрахунки за інкасовими дорученнями
- •17.4. Розрахунки із застосуванням векселів і розрахункових чеків
- •Глава 18 Завдання шкоди
- •18.1. Колізійні питання деліктних зобов'язань
- •18.3. Питання деліктної відповідальності у національному законодавстві України
- •Глава 19 Трудові відносини
- •19.1. Міжнародно-правове регулювання питань праці
- •19,2. Регулювання питань праці на рівні національних законодавств
- •18.3. Деякі зауваження щодо регулювання питань соціального
- •Глава 20 Шлюбно-сімейні відносини
- •20,1. Укладення шлюбу
- •20.2. Особисті немайнові та майнові відносини подружжя
- •20.3. Недійсність шлюбу та його припинення
- •20.4. Правовідносини між батьками та дітьми
- •Глава 21 Спадкові відносини
- •21.1. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням
- •21.2. Правове регулювання спадкових відносин
- •21.3. Перехід спадщини цо держави
- •Глава 22
- •22.2. Загальне уявлення про міжнародну підсудність
- •22.3. Принципи (критерії) визначення міжнародної підсудності
- •Глава 23
- •23.1. Проблема правового захисту
- •23.2. Цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність іноземців
- •23.3. Привілейоване положення окремих суб'єктів міжнародного цивільного процесу
- •Глава 24 Взаємна цивільно-процесуальна допомога
- •24,1. Загальне уявлення про взаємну цивільно-пооцесуальиу допомогу
- •24.2. Вручення судових та позаеуцовт документів особам, що знаходяться за кордоном
- •24,3. Виконання доручень іноземних судів у цивільних
- •Глава 25
- •25.1. Визначення понять «визнання» та «виконання» іноземних судових рішень
- •25.2. Процедура визнання та надання дозволу на виконання іноземного судового рішення
- •25.3. Визнання та виконання рішень іноземних судів за Мінською конвенцією 1333 р.
- •25.4. Визнання та виконання іноземного судового рішення за законодавством України
- •Глава 26
- •26.1, Поняття міжнародного комерційного арбітражу
- •28.2. Сучасні тенденції у сфері арбітражного розгляду справ
- •26.3. Загальна характеристика арбітражного розгляду справ
- •28.5. Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
- •Глава 27
- •27.1. Формування складу арбітражного суду
- •27,2. Підготовка та здійснення арбітражного провадження
- •27.3. Винесення арбітражного рішення
- •Глава 28 Виконання арбітражних рішень
- •28,1. Судовий контроль у місці винесення арбітражного
- •28.2. Визнання та приведення по виконання іноземного арбітражного рішення
- •Глава 29
- •23.1. Загальна характеристика та сфера дії Закону від 24.02.1934р.
- •23.2. Склад арбітражного суду
- •29,3. Здійснення арбітражного розгляду справи
- •28.4. Припинення арбітражного розгляду справи
- •2В. 6. Визнання та виконання арбітражних рішень
19,2. Регулювання питань праці на рівні національних законодавств
1. З того, про що тільки-но йшла мова, повинно бути зрозумілим, що створювані за допомогою міжнародного трудового права стандарти слід розглядати як мінімальні. Проте, у всіх високороз-иинених державах національне трудове законодавство значно перевищує подібні мінімальні вимоги. До речі, це враховується самою Міжнародною організацією праці, у багатьох конвенціях якої міститься правило, згідно з яким жодне з конвенційних положень ке зачіпає І не спричиняє шкоди нормам національного права, які є більш сприятливими для трудящих.
387
Раніше зазначалось також (і це не потребує спеціальних пояснень), що, мабуть, самим головним напрямком руху робочої сили є міграція осіб, які шукають роботу, саме до розвинених країн, або, щонайменше, до таких, умови праці в яких є кращими, ніж у державі громадянства чи проживання мігранта. Так ось, у подібних випадках вирішення МПрГІ своєї конкретної задачі нерідко переростає у загальну проблему міжнародного публічного права, яку можна сформулювати таким чином: чи повинна дєржава-імгюртер робочої сили розповсюдити на мігрантів положення свого трудового законодавства у повному обсязі шляхом надання їм національного режиму, чи вона може обмежитись встановленням для них у сфері праці якогось спеціального режиму?
На перший погляд друге рішення здається більш привабливим. Однак у випадку його застосування, по-перше, досить Ірино вимальовується можливість порушення принципу недискримінації, а як відомо, дискримінація майже за будь-якими ознаками у міжнародному праві заборонена. По-друге, внаслідок дії механізмів конкуренції, подібне регулювання, врешті-решт, неминуче призведе до шкоди вітчизняним робітникам, умови праці яких у цьому випадку будуть поступово погіршуватись.
2. Розв'язання цієї проблеми держави намагаються знайти шляхом прийняття спеціальних імміграційних законів, в яких вони встановлюють правила І процедури в'їзду в країну іноземців, отримання ними візи, виду на проживання, права на працю, порядок і умови працевлаштування, надання медичної допомоги, здійснення медичного та іншого страхування. Головним інструментом імміграційної політики приймаючих держав у напрямі небажаного притоку трудових ресурсів на національні ринки праці залишаються так звані імміграційні квоти. Встановлюючи їх, держави враховують конкретну соціально-економічну ситуацію, потребу в іноземній робочій силі, виходять з певних якісних критеріїв відбору іммігрантів (від вікового цензу до рівня освіти та кваліфікації іммігрантів). У цьому питанні держави вважаються, на підставі принципу суверенітету, вільними у встановленні обмежень, тому, наприклад, не розглядається у якості дискримінаційної вимога США, за якою заборонено в'їзд до них представникам будь-якої партії тоталітарного типу.
Коли іммігрант відповідає вимогам, встановленим імміграційним законодавством певної держави, зазвичай передбачається, що дозвіл на в'їзд для заняття трудовою діяльністю (віза для праці за
388
трудовим контрактом) надається при наявності запрошення роботодавця або власне трудового договору, завізованих імміграційним чи іншим відповідним органом. За відсутності зазначеного договору, роботодавець може укладати трудовий договір з Іноземним робітником знов-таки лише з дозволу вказаних органів.
Дозвіл на перебування і працю в країні видасться, як правило, на строк до одного року, а потім, на прохання роботодавця, щорічно поновлюється. Проте далі, згідно з нормами міжнародного права, у національних законодавствах встановлюється певний строк безперервної роботи (у Великобританії це 4 роки, у Німеччині та Франції- 10 років і т. ін.), за спливом якого мігрант отримує право на безстроковий дозвіл щодо перебування і працевлаштування у відповідній країні. Отримання останнього знімає всі існуючі у даній державі обмеження, які стосуються можливості отримання чи зміни місця роботи.
3. З причин, про які йшлося, уніфікованих колізійних норм щодо регулювання трудових відносин у міжнародному праві майже не існує. Деякі уніфіковані положення, щоправда, містяться у Європейській конвенції про право, що застосовується до договірних зобов'язань (1980 p.). Наприклад, в ній міститься дві спеціальних норми, що стосуються порядку вирішення трудових спорів. Так. згідно зі ст. 17 Конвенції, пророгаційні угоди (про них див. гл. 22.4.2) зобов'язують сторони лише в тих випадках, коли вони укладені після виникнення спору. Ті ж з них, які укладені до виникнення спору, дійсні лише за умови, що вони є більш сприятливими для найманого робітника, який може обирати між цими угодами та юрисдикцій-ними положеннями статей 2 і 5 Конвенції. Окрім того, спори за позовами, що випливають з трудових договорів, можуть розглядатися в судах звичайного або постійного місця роботи, а якщо робітник здійснює трудову діяльність в різних державах, то він може звернутись з позовом за місцезнаходженням підприємства, з яким укладено трудовий договір1. Однак, по-перше, ця Конвенція чинності так і не набрала. По-друге, вона укладена в межах ЄС, тобто буде мати особливу сферу застосування.
За таких обставин, зрозуміло, відповідні питання зараз вирішуються або шляхом загального застосування колізійного методу, на підставі двосторонніх домовленостей держав.
L
Див.: Клисееч /і. Г. ('раждакское ІІроІІессуа-Іише ІІрапо зарубежных игран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие.- М.: Статут, 2000.--с- 264-265.
4. Основною колізійною прив'яжою, яку використано у ряді законодавств держав світу, с закон держави місця роботи (lex loci laboris), що с природним наслідком надання трудящим-мігрантам національного режиму. В. Л. Толстих слушно зауважила, що оскільки трудові відносини не розЩІШІЮЮТЬСЯ в межах колізійного регулювання, а більшість законодавців прив'язують трудові відносини ло права держави місця виконання робітником трудової функції, багато традиційних колізійних проблем (зворотне вілсилання, «шкутильгаючі» відносини, публічний порядок тощо) у процесі регулювання трудових відносин не виникає1. Менш розповсюдженими, проте застосовними, залишаються ще дві колізійних прив'язки:
• закон держави, яка направила робітника на працю (lex loci delegatiotiis), головним чином, випадки відрядження на роботу за кордон;
• принцип автономії волі. Дію цього принципу стосовно трудових відносин взагалі-то обмежено національними імперативними нормами, проте його застосування дозволяється судовою практикою Великобританії, Італії, Канади, Албанії та деяких Інших країн. Причому, на думку деяких авторів, цей принцип є основоположним у міжнародному праві трудових договорів-, хоча В. Л. Толстих вважає застосовність цього принципу до трудових відносин спірним"'.
5. Ще однією особливістю трансграничних трудових відносин є та, за якою робітник може здійснювати свої трудові обов'язки у декількох або, навіть, багатьох державах, що має місце, зокрема, у сфері торгового мореплавства. У цих випадках, якщо тільки сторонами не досягнуто згоди щодо права, якому їх відносини підкоряються, використовуються деякі додаткові колізійні прив'язки, такі як закон місця знаходження роботодавця або закон прапора судна.
Слід мати на увазі, що статутом трудового договору охоплюються всі аспекти трудових відносин, починаючи від їх виникнення та здійснення і закінчуючи питаннями порушення договору. Цей статут регулює також питання наслідків для трудового договору, що виникають в результаті зміни власника або переходу підприємства в інші руки4. Що стосується заходів, спрямованих на
' Див.: Толстых В. Л. Цит. праця.- С. 205.
' Див.: Кох Х„ Магнус У.. ВІІнклер фон Моренфельс П. Ци г. праця.- С. 235.
' Див.: Толстых В. .7. Цит. праця.- С. 205.
4 Див.: Кох Х„ Магнус У.. ВиІІклєр фон Марсифе--ІІ,с П. Цит. праця.- С. 238.
390
покращення умов праці, ю, згідно з пануючою у доктрині точкою •юру, вони повинні регулюватися за правом країни, в якій вони запроваджуються1.
6. Навіть та невелика кількість законодавчих приписів, яка міститься в нашому національному праві щодо регулювання трудових відносин за участю іноземного елемента поки що залишається такою, що здатна поставити більше запитань, ніж отримати на них відповіді. Так, за ст. 43 Конституції України кожен (тобто - і іноземець, за буквальним текстом Конституції) має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Проте, згідно ч. 2 цієї статті, це право Україна гарантує лише своїм громадянам. І одразу виникає запитання: чому за межами зазначеної гарантії опиняються особи без громадянства та іноземці, які на законних підставах постійно проживають в Україні?
У Законі України «Про правовий статус іноземців» від 4.02.1994 р. (ст. 8) зазначено, що іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Навіть коли врахувати положення останньої частини цієї статті, де від-Іворено відоме міжнародному праву обмеження, за яким Іноземці не можуть призначатись на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України, то постає щонайменше два питання.
« Чи дійсно іноземці мають рівні з громадянами України права га обов'язки в трудових відносинах?
• 1 якщо вже так, то чи означає це, що вони корисіуються в Україні національним режимом, оскільки вказівки на підпорядкованість їх відносин українському праву в тексті цього Закону не міститься?
Названою статтею встановлено також правило, за яким Іноземні, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. У цьому випадку формула «на підставах і в по-Рядку, встановлених для громадян України» є або недостатньою, аоо взагалі зайвою. Наведу дві гіпотетичних ситуації.
Лив.: Кіїх X., Мч,-пус У., ВІІнклер фон Моренфеяьс П. Цит. праця,- С'. 241.
391
V першій з них іноземець, який постійно проживав і працював в Україні, виїхав иа постійне проживання до іншої держави, де, в межах строку позовної давності, звернувся з позовом до роботодавця, наприклад, про відшкодування суми неотриманої заробітної плати, але в суд держави свого нового місця проживання. Знову виникає два запитання.
• Який суд с компетентним на розгляд відповідної справи?
• Який саме закон повинен застосовувати цей компетентний суд? Друга ситуація уявляється ще більш складною. Іноземець, який
постійно проживає в Україні, працює у філії іноземного підприємства, що є самостійною юридичною особою (або ж, що ще гірше, не є такою), і звернувся з позовом в український суд, посилаючись на порушення своїх трудових прав роботодавцем. Запитується:
• Чи має український суп компетенцію на розгляд відповідної справи?
• Оскільки «підстав і порядку» працевлаштування громадян України в іноземних підприємствах не вироблено, то право якої держави повинен застосувати суд України, якщо він буде визнаний компетентним?
З урахуванням приведених роз'яснень, наведу без будь-яких коментарів останнє положення цієї статті: іноземці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. До речі «Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1.11.1999 р. №202*.
7. Проте проблема трудових відносин з іноземним елементом має й інший аспект. Йдеться про правове положення наших співвітчизників, які виїхали працювати за кордон. Щодо цього аспекту проблеми у ст. 10 Закону України «Про зайнятість населення» від 1.03.1991 р. зазначено, шо громадяни України мають прави займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування2.
1 Див.: Лстю !. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб,- К.: МАУП, 2000.- С. 200-204.
Знову постають питання:
• чому громадяни України мають це право тільки у період тимчасового перебування за кордоном? До речі, такого обмеження на трудову діяльність не знає Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 p., учасником якого є Україна;
• хіба законодавство країни перебування стосовно умов працевлаштування повинно корегувати свої положення щодо іноземців з огляду на положення держави громадянства мігранта?
Норми аналізованої статті Закону взагалі здатні певною мірою дивувати. Наприклад, у ч. 2 ст. 10 Закону зазначено, що інтереси громадян України, які тимчасово (виділено мною.- В. Ч.) працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами. Це що, натяк іноземному законодавцю, щоб він вивів наших співвітчизників з-під захисту права держави перебування? Чи це пропозиція відповідному законодавцю встановити заборону щодо громадян України укладати трудові договори з місцевими роботодавцями на постійних засадах? Чи, нарешті, це взагалі щось інше?
8. До речі, двосторонніх міжнародних договорів України із зазначених питань існує не так вже багато. У вітчизняній літературі зазначено, що Україною укладено двосторонні договори про працевлаштування і соціальний захист громадян з Молдовою (1993), Росією (1993), Білоруссю (1995), Вірменією (1995), Латвією (1997) та договори про взаємне працевлаштування працівників з Польщею (1994), Чехією (1996) і Литвою (1997)'. Ще декілька подібних договорів було укладено пізніше.
Про зміст питань, що вирішуються за такими договорами, можна скласти уяву на прикладі Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом України про трудову діяльність і соціальний захист громадян Росії та України, які працюють за межами своїх держав, 1993 р."
Цією Угодою передбачено, зокрема, таке.
І. Робітники країни виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами і несуть зобов'язання за законодавством цієї Сторони (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, робочого часу і часу для відпочинку, захисту та умов праці і т. ін.).
•Див.: Закони України. Том 1.-С. 252-26W.
392
Див.: Фединяк Г. С.. Фєдиияк Л С. Цит. праця,- С. ЗОЇ.
~ Дні!.: Международное частное право: Учебное пособие / (Сост. Д. В. Зады-.- X.: Консум, 1998.- С. 630-633.
393
2. Трудовий стаж, включаючи стаж, що нараховується у пільговому порядку та інший подібний стаж, взаємно визнається Сторонами.
3. Нарахування зазначеного стажу здійснюється за законодавством Договірної" Сторони, де робота виконувалась.
4. Сторони визнають дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти та кваліфікацію, що видані відповідними компетентними органами, без легалізації.
У доктрині зазначається, що в цих договорах передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави місця працевлаштування з таких питань, як оформлення трудового договору, віку, з якого допускається прийняття на роботу, обсягу прав та обов'язків сторін тощо1.
9. На мій погляд, більш досконалим є колізійне регулювання трудових відносин у договорах України про взаємну правову допомогу у тих випадках, коли воно в цих договорах міститься. У якості прикладу пошлюсь на спільну ст. 42 договорів про взаємну правову допомогу України з Республікою Молдова та Республікою Польща, зміст якої зводиться до такого.
Сторони трудових відносин можуть підкорити їх обраному за взаємною згодою законодавству. Якщо вибір законодавства не здійснено, тоді укладення, зміна, скасування і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї Договірної Сторони на підставі трудових відносин, які пов'язують його з головним підприємством на території іншої Договірної Сторони, укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством цієї Договірної Сторони".
Слід зауважити, що останнім часом робляться спроби уніфікувати окремі питання, що випливають з трудових відносин, на регіональному (у нашому випадку - в межах СНД) рівні. Наприклад, Законом України від 1.07.1999 р. ратифіковано Угоду про взаємний залік до загального трудового стажу та вислуги років служби в органах і установах прокуратури в державах-учасницях СНД.
10. З викладеного вище випливає, що й нашого законодавства
Див.: Федипяк Г С, ФедшІякЛ. С. Цит. праця. С. 302.
2 Не іроіуміло, щоправда, куди в останньому положенні подівалося «скасування» трудових відносин, шо у попередньому передбачалось.
394
цілком стосується докір: колізійні норми вітчизняного права, що регулюють трудові відносини, недостатньо повно регулюють всі можливі ситуації, з якими може спіткатися вітчизняний правоза-стосовник . Удосконалити стан речей намагалися розробники книги VIII проекту нового ЦК України, в якій запропоновано окрему статтю (1589), де передбачались такі положення.
Сторони трудового договору можуть у письмовій формі обрати право країни, що застосовується до грудового договору. Ця пропозиція супроводжувалась слушною новелою, за якою такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни, яке підлягало б застосуванню за відсутності вибору права.
Далі зазначена стаття пропонувала рішення деяких інших колізійних питань, які висвітлювалися раніше. Передбачалося, наприклад, що в разі відсутності вибору права сторонами договору до трудових відносин застосовується:
• право країни, у якій працівник звичайно виконує свою роботу за договором, навіть якщо він перебуває у відрядженні на певний строк для роботи за кордоном;
• право країни, у якій знаходиться звичайне місце діяльності підприємця, через якого був найнятий працівник, якщо працівник переважно здійснює роботу не в одній країні;
• при здійсненні роботи на судні або в літаку право країни прапора або іншого розпізнавального знака, під яким судно або літак курсує, якщо з усіх обставин не випливає, що трудові відносини мають більш тісний зв'язок із правом іншої країни. До речі, останнє правило позначається в доктрині як «відступне застереження»" на користь права третьої держави, і воно зобов'язане своїм виникненням застосуванню принципу гнучкого колізійного регулювання до трудових відносин.
Жодна з цих пропозицій нашим законодавцем поки що не сприйнята.
У розділі VIII Закону від 23.06.2005 p., який мас назву «Колізійні норми щодо трудових відносин», містяться три стаггі. У першій з них (ст. 52) сформульовано загальне правило, згідно з яким до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнарод-
Див.: Толстых В. Л. Цит. праця.- С. 206.
Див.: Ких X., Магнус У.. Вшіклер фон Мо/ІеІІфельн П. ЦиІ. праця.- С. 237.
395
ним договором України. Наступні статті Закону містять винятки І нього загального правила.
Відповідно до ст. 53 цього Закону трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:
- громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота;
- це передбачено законом або міжнародним договором України.
Ст. 54 Закону, навпаки, містить норму, за якою трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:
- іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
- іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.
Не важко бачити, що відповідей на більшість з тих питань, про які вище йшлося, Закон від 23.06.2005 р. не містить.