Глава 29

Законодавство України про міжнародний комерційний арбітраж

Згідно зі ст. 9 Конституції України сучасне національне законо­давство про міжнародний комерційний арбітраж складається з та­ких двох частин:

• чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• власні закони України, які стосуються здійснення арбітраж­ного розгляду справ та виконання іноземних арбітражних рішень на території нашої держави.

Що стосується міжнародних договорів України про міжнарод­ний комерційний арбітраж, то все необхідне з цього приводу ми вже розглянули. Стосовно законів, на сьогодні головним з них є Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р.', який у подальшому і буде піддано розгляду,

23.1. Загальна характеристика та сфера дії Закону від 24.02.1934р.

1. Як вже зазначалося (див. гл. 26.2.1), Україна належить до тих держав світу, які запровадили у своє національне законодавство положення Типового закону ЮНСІТРАЛ. У зв'язку з цим в преам­булі до цього Закону зазначено, що він виходить:

• з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як ме­тоду, що широко застосовується для вирішення спорів, які вини­кають у сфері міжнародної торгівлі;

• з необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку;

• з урахування положень про такий арбітраж, які є в міжнаро­дних договорах України, а також в Типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі, який було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН для можливого викорис­тання державами у своєму законодавстві.

Лив.: Закони України. Том 7.- К.: Ін-тзаконодавства НРУ, IW7-C. 1Й2-196.

579

Мабуть, саме завдяки останній обставині Закон від 24.02.1994 р. є одним із найкращих серед тих, які були схвалені Верховною Ра­дою України з часів проголошення нашою державою незалежності.

2. Закон (ст. 2) містить визначення використовуваних термінів і наведені у зазначеній статті тлумачення дозволяють вирішити два питання, які викликають певні непорозуміння або навіть спори. Перше питання стосується поняття міжнародного комерційного арбітражу га співвідношення цього органу з державними судами. Як вже зазначалося, нещодавно в Україні існували арбітражні суди у якості ланки спеціалізованої системи державних судів, що поро­джувало певні непорозуміння з використанням термінів. Оскільки аналізований закон приймався в умовах, коли ще Існували державні арбітражні суди, законодавець, приймаючи Закон від 24.02.1994 p., змушений був користуватися у якості синонімів термінами «арбіт­раж» та «третейський суд», аби запобігти зазначеної плутанини. Звідси дефініція арбітражу в Законі звучить так: цс будь-який ар­бітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комер­ційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті Україні. Це визначення поясню­ється ще двома термінами, витлумаченими в тій же статті Закону:

• «третейський суд» - одноособовий арбітр або колегія арбітрів;

• «судї> - відповідний орган судової системи держави.

Щоб не склалося враження про тс, що це питання є суто схолас­тичним, нагадаю, що навіть після спливу п'ятирічного строку дії Закону від 24.02.1994 р. Пленум Верховного Суду України змуше­ний був роз'яснити судам нашої держави, що у_ порядку, передба­ченому статтями 35, 36 цього Закону і Нью-Иоркською конвен­цією, розглядаються клопотання про визнання і виконання рішень комерційного арбітражу, що провадяться за арбітражною угодою сторін (третейського суду), а не органів судової системи держави, до відання яких законодавством останньої віднесено розгляд гос­подарських та інших комерційних спорів (господарських, арбіт­ражних судів тощо)¹.

Друге питання, що в цій статті Закону вирішено, є сприйняття законодавцем сучасних тенденцій практики щодо тлумачення тер-

¹ Див.: Постанови Пленуму Верховною Суду України (1963-2000). Офіційне видання: Том ].- С. 314-315.

580

міна «комерційний». Згідно з Законом цей термін слід тлумачній широко, ним охоплюються питання, що випливають ч усіх відно­син торгового характеру як договірних, так І недоговірних. А далі дається тлумачення «відносин торгового характеру», в якому на­ведено перелік таких відносин:

• будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання по­слуг чи обмін товарами або послугами;

• угоди про розподіл, торгове представництво;

• факторні операції;

• лізинг;

• інжиніринг;

• будівництво промислових об'єктів;

• надання консультативних послуг;

• купівля-продаж ліцензій;

• інвестування;

• фінансування;

• банківські послуги;

• страхування;

• угоди про експлуатацію або концесію;

• спільні підприємства та інші форми промислового або під­приємницького співробітництва;

• перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізнич­ними та автомобільними шляхами.

Особливо важливою є та вказівка Закону, за якою наведений перелік не є обмеженим, тобто - вичерпним. А це означає, що з урахуванням конкретних обставин він може бути поповнений та­кож іншими видами комерційної діяльності.

3. Проте слід мати на увазі, що цей термін у його застосування до спорів, які можуть розглядатися Морською арбітражною комі­сією при Торгово-промисловій палаті України, згідно з Додатком № 2 до Закону, визначено інакше. Зазначена комісія вирішує спо­ри, що випливають із відносин:

• щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);

• щодо морського буксирування суден та інших плавучих за­собів;

• щодо морського страхування;

• пов'язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом мор­ських суден та інших плавучих засобів;

• з лоцманської і льодової проводки, агентського та іншого

581

обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього пла­вання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами;

« зв'язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та ін­ших робіт;

• щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього пла­вання;

• зв'язаних з підніманням затонудих у морі суден та іншого

майна;

• зв'язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також з заподіянням судном пошкоджень пор­товим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим

об'єктам;

• зв'язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям і Іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.

Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виника­ють у зв'язку з плаванням морських суден І суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, у випадках, вказаних в цій статті, а також спори, зв'язані із здісненням суднами внутрішнього пла­вання закордонних перевезень.

4. За загальним правилом, цей Закон застосовується до міжна­родного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знахо­диться на території України. При чому, до міжнародного комер­ційного арбітражу можуть за угодою сторін (виділено мною.-В. Ч.) передаватись:

• спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї Із сторін знаходиться за кордоном, а також

• спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних І об'єднань та організацій, створених на території України, між со-І бою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з Іншими | суб'єктами права України.

Але з цих правил Законом встановлено три винятки. Згідно з першим, цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого Закону!

582

України, в силу чого певні спори не можуть передаватися до арбіт­ражу або можуть бути передані арбітражу тільки згідно з положен­нями Іншими, ніж ті, шо є в цьому Законі. Відповідно до другого, навпаки. Міжнародний комерційний арбиражний суд при Торгово-промисловій палаті України (п. З Додатку № 1) приймає до розгля­ду спори, які віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України, а Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України - спори, шо їх сторони зобов'язані пе­редати на її вирішення в силу міжнародних договорів. Третій виня­ток стосується тільки Морської арбітражної комісії: вона вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іно­земного або лише українського чи тільки іноземного права.

Необхідно зробити ще два зауваження щодо сфери дії цього За­кону.

Як зазначалося, його положення застосовуються до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на тери­торії України. Проте, положення, передбачені статтями 8 (арбітражна угода), 9 (забезпечувальні заходи суду), 35 І 36 (визнання та виконан­ня рішення та підстави відмови від виконання) застосовуються І в інших випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Законом встановлено також загальне співвідношення між зако­нодавством України про арбітраж і міжнародними договорами України у такий спосіб: якщо міжнародними договорами України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про арбітраж (третейський суд), то застосовуються прави­ла міжнародного договору.

5. Із зазначеного вище випливає, що головною підставою для виникнення у арбітражного суду компетенції на розгляд спору, за Законом, є арбітражна угода сторін. Положення Закону щодо арбіт­ражної угоди відтворюють відомі міжнародному арбітражному процесу вимоги. Під арбітражною угодою в ньому розуміється угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони Договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена У вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. При цьому Законом врахована практика міжнарод­ного комерційного арбітражу, завдяки чому в ньому з'явилось

583

таке чітке положення: посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що уІ'ода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що ро­бить згадане застереження частиною угоди.

Згідно з Законом (ст. 7), арбітражна угода мас укладатися у письмовій формі. Вимоги Закону щодо письмової форми арбітраж­ної угоди можна розподілити на дві частини. У першій з них від­творено загальновідомі положення: угода вважається укладеною письмово, якщо вона міститься в окремому документі, підписано­му сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомлен­нями по телетайпу та телеграфу. В другій частині ст. 7 законода­вець пішов значно дальше, сформулювавши дві такі новели:

• угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона укладена з використанням інших засобів електрозв'язку, що забез­печують фіксацію такої угоди; або

• шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність арбітражної угоди, а інша

проти цього не заперечує.

Перша з наведених новел, скоріш за все, грунтується на ураху­ванні досвіду арбітражної практики. Що стосується другої, то вона може мати на увазі як ситуацію укладення сторонами усної арбіт­ражної угоди, так і, певною мірою, відтворювати відоме багатьом регламентам постійно діючих арбітражних установ правило, за яким компетенція арбітражною суду виникає у випадках, коли по­зивач звернувся з позовом до відповідної установи, а відповідач у поясненнях на позов чи у зустрічному позові не висловив запере­чень проти розгляду спору цією арбітражною установою.

6. У випадках, коли всі наведені вимоги щодо арбітражної уго­ди дотримані, Закон виходить з презумпції її пріоритетності та дійсності. Це випливає з тексту ст. 8 Закону, де встановлені такі

правила.

По-перше, суд, до якого подано позов у питанні, що є предме­том арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, при­пинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. По-друге, у разі подання за­значеного позову арбітражний розгляд, проте, може бути розпоча­то або продовжено, і арбітражне рішення може бути винесено, по­ки спір про підсудність чекає розв'язання в суді.

5X4

Досить оригінальне, хоча і цілком зрозуміло викладені в Зако­ні положення про можливість застосування забезпечувальних за­ходів у справі. Статтею 9 Закону встановлено, що звернення сто­рони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісними з арбітражною уго­дою. До речі, сторони не позбавлені можливості вжиття забезпе­чувальних заходів і без звернення до державного суду. Згідно з цитованими раніше Додатками до Закону, по справах, що підля­гають розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді, голова Суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги, а голова Морської арбітражної комі­сії у справах, що підлягають її розгляду - встановити розмір і форму забезпечення вимоги і, зокрема, прийняти постанову про накладання арешту на судно або вантаж іншої сторони, які зна­ходяться в українському порту.