Глава 26

Поняття міжнародного комерційного арбітражу. Правові підстави здійснення ним розгляду справ

Насамперед слід чітко розрізняти два поняття, які зараз позна­чаються певною мірою схожими термінами:

• міжнародний арбітраж та

• міжнародний комерційний арбітраж.

В обох цих випадках йдеться про недержавні органи, які форму­ються з осіб, що або призначаються згідно з порядком, узгодженим сторонами, або за порядком, встановленим відповідними норматив­но-правовими актами. При чому, в обох цих випадках арбітри, що входять до складу зазначеного органу, діють в особистій якості.

Проте міжнародний арбітраж, як передбачений міжнародним пра­вом засіб мирного вирішення спорів, розглядає спори між суб'єктами міжнародного права, які виникають Із міжнародних публічно-правових відносин владного характеру, в той час як міжнародний комерційний арбітраж вирішує спори, що виникають між суб'єктами МПрП у сфері міжнародного комерційного обороту. Однак міжна­родний комерційний арбітраж не слід плутати і з державними суда­ми, незалежно від їх назви, тобто - зі спеціалізованими судами, що створюються державами для розгляду господарських спорів.

Зазначеним як раз і окреслюється предмет нашого подальшого розгляду, який пропонується позначати терміном «міжнародний комерційний арбітраж».

26.1, Поняття міжнародного комерційного арбітражу

1. На думку Ю. Д. Притики, термін «арбітраж» французького походження і вживається в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і в перекладі - «третейський суд». Однак, не­зважаючи на розбіжності в термінах, ідеться про одне і теж право­ве явище¹. Г. К. Дмитрієва зазначає, що досить часто використову-

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми. С 261

516

ється також термін «арбітражний (третейський) суд» І пояснює, що необхідність вказівки, за якою арбітражний суд є третейським судом, зазвичай виникає у тих державах, де існують арбітражні стди, що входять до складу єдиної державної судової системи і повинно підкреслити недержавну природу міжнародного комер­ційного арбітражу¹.

Незручності, які випливають у зазначених державах внаслідок використання позначення «арбітражний суд» можна проілюстру­вати на прикладі Російської Федерації. Як зазначають російські дослідники цих незручностей, одна з них полягає у тому, що за­стосування терміна «арбітражний суд» до державних господар­ських судів нерідко бентежить іноземних підприємців І юристів, що не є знайомими з російською судовою системою". На другу звертає увагу Г. Ю. Федосеева, коли зауважує, що однакове позна­чення «арбітраж», яке використовується як щодо державних, так і недержавних органів, призводить до уявлення про можливість примусового виконання на території іноземної держави російських арбітражних рішень, винесених державними арбітражними суда-ми, на підставі Нью-Иоркської конвенції про визнання та приве­дення до виконання іноземних арбітражних рішень (І958), що с помилкою'. У зв'язку з цим внесення останнім часом змін до на­шого національного законодавства (яке копіювало відповідні за­конодавчі рішення РФ), за якими арбітражні суди в Україні отри­мали назву господарських, є заходом, що певною мірою спрощує у нас зазначену ситуацію.

З наведеного випливає, що головною рисою арбітражу є та, за якою він являє собою недержавний орган вирішення спорів, що ви­никають у сфері комерційної діяльності. Проте у питанні, що саме являє собою арбітраж - орган для вирішення спору чи процедуру такого вирішення, у доктрині МПрП точаться тривалі дискусії.

У російській доктрині МПрП переважною є думка, за якою що­до правової природи міжнародного комерційного арбітражу існує три концепції договірна, процесуальна та змішана⁴. У нашій віт­чизняній літературі Ю. Д. Притика відстоює точку зору про чоти-

Див.: Международное частное право: Учебник / Под ред. Г К. Дмитрие­вой.-С. 591.

~ Див.: Бруицени F- В. Международным коммерческий арбитраж .' Учебн. по­добие.- СПб.: Сентябрь, 2001.- С. 30.

' Див.: Федосеена Г. Ю. Цит. праця. С. 282. Див.. Там само.- С. 284-285.

517

ри таких концепції' - договірну (консснсуальну), процесуальну, змішану і автономну¹.

2. Корені перших двох теорій слід шукати ще у XIX сторіччі. За консенсуальною теорією арбітраж трактується як звичайні цивіль­но-правові відносини, коли арбітражна угода й арбітражне рішення розглядається як дві частини договору про арбітраж, поєднані во­лею сторін. Згідно з процесуальною теорією арбітражна угода має тільки процесуальний зміст, сутність якого полягає в тому, щоб, з одного боку, усунути підвідомчість спору державному суду, а з ін­шого - задіяти інститут третейського розгляду, який являє собою різновид цивільного процесу. У квітні Е952 р. швейцарський профе­сор Дж. Стоіссе-Хоял сформулював теорію змішаної природи арбіт­ражу, за якою арбітраж визнається «змішаним інститутом», що містить елементи договірного порядку за своїм походженням та елементи процесуально-правового порядку - за юрисдикційним ха­рактером. За останньою наймолодшою з теорій - автономною -справжня юридична природа арбітражу полягає у тому, що він є оригінальною системою, вільною від договірних та процесуальних елементів, котра дас змогу забезпечити необхідну швидкість роз­гляду справ і гарантії, на які претендують сторони.

Найбільш поширеною з цих теорій вважається змішана і саме вона знайшла відтворення у спеціальній резолюції 44-ї сесії Інсти­туту міжнародного права".

З'ясувавши зміст терміна «арбітраж», який використано у по­значенні «міжнародний комерційний арбітраж», необхідно витлу­мачити два інших терміни цього позначення.

Термін «міжнародний» у доктрині МПрП майже одностайно розуміється як позначення про те. що у спорі, який виник між сто­ронами, присутній іноземний елемент. Внаслідок цього все те, про що раніше йшлося при викладанні даного курсу (див. гл. 1.1.3), може бути використаним у якості обгрунтування необхідності за­стосування цього терміну.

Що стосується терміну «комерційний», то зазвичай вказується на те, що арбітраж - це механізм для розгляду саме комерційних (гос­подарських) спорів між приватними особами (фізичними та юридич­ними), тобто приватноправових спорів'. Хоча Г. Ю. Федосєєва

_І Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 264-267.

" Див.: Там сами.- С. 265-266.

^J Див.: Международное частное право: Учебник- / Пол ред. Г. К. Длштрие-

-С. 591

518

запропонувала дещо інше бачення цього питання: цей термін, на її думку, підкреслює недержавну приналежність органів, які розгля­дають спір, обов'язковою умовою діяльності яких є наявність арбіт­ражної угоди сторін'.

3. Перш, ніж спробувати сформулювати визначення міжнарод­ного комерційного арбітражу, слід наголосити й на тому, що арбіт­раж -- цс не єдиний засіб позасудового врегулювання цивільно-правових спорів. К. Шміттгофф зазначає, що сторони можуть обрати для вирішення спору і узгоджувальну процедуру. Головна відмін­ність між нею та арбітражем полягає в їх спрямованості на досяг­нення різних цілей. Коли сторони звертаються до уз годжу вальної процедури, це означає, що вони бажають врегулювати спір дружнім шляхом за активним сприянням третьої особи, посередника, або. щонайменше, сподіваються, що досягнення такого врегулювання ймовірне. Проте, якщо вони погоджуються на арбітраж, то цс, ско­ріш за все, означає, що вони мають намір зайняти протилежну по­зицію та будуть вимагати вирішення їх спору шляхом прийняття рішення, хоча б І рішення обраних ними приватних суддів, а не су­дей, призначених державою. У цьому сенсі арбітраж ближче до су­дового розгляду, ніж до узгоджувальної процедури². Цю відмінність чітко підкреслив Ю. Д. Притика, коли зазначив, що арбітраж - це громадський орган цивільної юрисдикції".

Тобто, узгоджувальна процедура і арбітражний розгляд справи -це різні, самостійні засоби розв'язання комерційних спорів. Підтвер­дженням цього висновку є те, що Комісією ООН з права міжнарод­ної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) було розроблено дві окремі рекомендації: У згоджу вальний регламент щодо першої h зазначених процедур, який 4.12.1980 р. було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН для практичного застосування, та Арбітражний регламент стосовно другої, який теж 15.12.1976 р. схвалила Генеральна Асамблея ООН з рекомендацією державам використовувати його як взірець при розробці свого національного законодавства.

Підводячи підсумок тому, про що йшлося, можна спробувати визначити міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішен­ня цивільно-правових спорів, що виникають у сфері здійснення

₅ Див.: Федосеева І'. Ю. Цит. праця- С. 282.

Див.: Ш.\штт,-пфф К. Экспорт: право международной торговли / Пер. с англ.-М: Юрид. лит,1993.-С. 341.

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 266.

510

комерційної діяльності між особами приватного права у випадках, коли ці спори ускладнені наявністю іноземного елемента, завдяки якому зазначені спори вирішуються спеціально створеними не­державними органами згідно зі встановленою сторонами спору або в інший спосіб визначеною особливою процедурою.