27.3. Винесення арбітражного рішення

1. Усі попередні стадії арбітражного провадження підпорядко­вані меті забезпечити умови для належного винесення арбітрами рішення у справі, яким існуючий між сторонами спір було б оста­точно вирішено. Однак далеко не завжди арбітражний розгляд за­вершується винесенням арбітражного рішення. По-перше, позивач завжди має право відмовитись від позову і тоді, якщо відповідач проти цього не заперечує і арбітраж знайде, що у відповідача від­сутній законний Інтерес в остаточному врегулюванні спору, арбіт­ражне провадження припиняється. По-друге, у процесі арбітраж­ного розгляду справи сторони можуть дійти згоди щодо спору, зокрема - укласти мирову угоду, яка може і не отримати форм ар­бітражного рішення, коли на цьому сторони не наполягають. На­решті, по-третс, в певних випадках (нез'явлення сторін у засідан­ня, наприклад) самі арбітри можуть дійти висновку, за яким арбіт­ражний розгляд закінчувати винесенням рішення непотрібно або неможливо.

У всіх інших випадках арбітраж виносить рішення, яке зазвичай позначається як основне і вважається в принципі остаточним. Ос­новним такс рішення є тому, що, як зазначає Г. А. Цірат, воно яв­ляє собою належним чином оформлене ставлення арбітражного суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, заявлених сторонами. В арбітражному рішенні судді ви­рішують усі процесуально-правові та матеріально-правові питан­ня, що виникли у зв'язку з розглядом спору. Винесенням арбітра­жного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиня­ються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору¹.

Див.: Міжнародне приватне прано. Акутальні проблеми.- С. 248.

Що стосується змісту поняття «остаточність» (див. гл. 28.2.6) арбітражного рішення, то воно має два аспекти. За першим з мож­ливих підходів - це підкреслення риси, властивої саме арбітраж­ному рішенню, з огляду на яку зазначене рішення не може пере­глядатися ні складом третейського суду, який його виніс, ні будь-якими державними судовими органами. У другому підході «оста-точнІсть» арбітражного рішення означає його «обов'язковість» і сіїроможність бути виконаним. У першому підході • це юридичне становище арбітражного рішення щодо минулого, тобто до роз­гляду спору, а в другому - це становище рішення щодо майбут­нього, його можливого виконання¹.

2. Однак було б перебільшенням тлумачити термін «остаточне судове рішення» у якості останнього рішення, яке виноситься ар­бітражем у справі.

Зазвичай прийнято розрізняти основні арбітражні рішення, в яких містяться висновки суду за предметом спору, та інші рішення арбітражу в цій же справі. Хоча сталої термінології щодо останніх не Існує, все ж можна інші рішення поділити на два різновиди:

* ті, що приймаються до прийняття основного рішення (або замість нього), та

• ті, які приймаються після винесення основного рішення та у зв'язку з ним.

До кола першого різновиду рішень відносяться попередні та проміжні рішення, про які нещодавно йшла мова, та часткові ар­бітражні рішення. Останні приймаються арбітражним судом у випадках, коли у повному вигляді всі позовні вимоги вирішені бути не можуть, однак деякі з них - щодо певної конкретної речі чи, у випадках поставки товару партіями, стосовно позовної суми за однією партією товару - вимоги позивача безспірні і можуть бути задоволеними. Як приклад можна навести витяг із узагаль­нення судової практики Верховного Суду РФ, за яким арбітражем розглядався позов відкритого акціонерного товариства «Кристал» до фірми «Ем БІ Ел Інтерпешенел Іст, їнк» про стягнення 867 958 доларів США. Частковим рішенням МКАС при ТПП РФ позов було задоволене на суму 3 998 31 1 доларів, а щодо ре­шти суд визнав за необхідне додатково з'ясувати ряд обставин, пов'язаних, зокрема, з уточненням суми боргу відповідача. До речі, як пізніше з'ясувалось, прийняти у цій частині рішення

552

Див.: Міжнародне приватне право. Акуіальні проблеми.- С. 248.

виявилось неможливим, у зв'язку з чим арбітраж припинив роз­гляд справи¹.

До другого різновиду арбітражних рішень належать такі (і за своею юридичною природою цілком зрозумілі) види рішень:

• про виправлення помилок основного рішення;

• про тлумачення основного рішення та

• додаткові.

Слід мати на увазі, що всі зазначені види Інших арбітражних рішень є певною мірою остаточними у тому розумінні, що можли­вість їх оскарження вкрай обмежена. Може, саме тому вимоги, яким повинно відповідати основне арбітражне рішення, зазвичай розповсюджуються на будь-які рішення арбітражу взагалі. ЦІ ви­моги стосуються форми арбітражного рішення та його змісту.

3. Головною формальною вимогою щодо основного арбітраж­ного рішення є та, за якою воно повинно бути винесеним протя­гом певного часу. У випадках арбітражу ad hoc цей час визнача­ється угодою сторін. Що стосується постійно діючих арбітражних установ, то строк, не пізніше якого рішення повинно бути винесене, встановлюється або за домовленістю сторін, або згідно з правилами регламентів відповідних арбітражних установ. Наприклад, згідно зі ст. 34 Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН цей строк складає 9 місяців від дати призначення арбітра-головуючого, а за Регламентом Міжнародного комерційного арбіт­ражного суду при МТП - 6 місяців «з дати останнього підпису, вчи­неного арбітрами та сторонами на Акті про повноваження арбітрів».

Оскільки сплив встановленого для винесення рішення строку означає припинення повноважень цього суду, у випадках виник­нення відповідної загрози арбпрам і сторонам слід опікуватись необхідністю своєчасного його продовження. Цей строк може бу­ти продовжено:

• на прохання сторін;

• за рішенням самого арбітражного суду.

Однак в останньому випадку рішення суду повинно бути обгрун­тованим відповідними процесуальними нормами.

4. Ще однією формальною вимогою щодо арбітражного рішен­ня є вимога про письмову форму цього рішення. Проте слід мати на увазі, що за нею рішення не обов'язково має бути написаним власноручно одним з арбітрів (тобто, виконаним в олографічній

¹ Див.: Бюллетень Верховного Суаа РФ. І 498.- № ІО.- С. 23-24.

формі). Надрукований з використанням сучасних комп'ютерних технологій текст, з цієї точки зору, буде вважатись виконаним у письмовій формі. Причому, викладається таке рішення мовою, якою здійснювалось арбітражне провадження, хоча сторони мають можливість передбачити за своєю угодою інше.

Рішення повинне містити вказівку на дату та місце його вине­сення. Якщо дата винесення арбітражного рішення допомагає ви­рішити питання про те, чи не сплив строк повноважень арбітрів, то із вказівкою про місце винесення рішення ситуація є дещо склад­нішою.

Справа в тому, що обговорення арбітрами наслідків арбітраж­ного розгляду справи може мати місце як за місцем здійснення ар­бітражного провадження, так і у будь-якому іншому місці, яке ар­бітри знайдуть зручним для себе. За загальним правилом, рішення повинно бути винесеним у місці проведення арбітражу. Проте, що слід вважати «місцем проведення арбітражу», наприклад, у випад­ку здійснення арбітражного провадження на підставі розгляду до­кументів одноособовим арбітром?

Внаслідок цього, навпаки, місцем здійснення арбітражного про­вадження вважається те місце, де рішення, як у ньому зазначено, винесене. Саме на цьому ґрунтується широко розповсюджена практика, за якою у випадках, коли виконання майбутнього арбіт­ражного рішення повинно бути здійснено у державі, що не є учас­ницею Нью-Иоркської конвенції, арбітражні суди виїжджають до цієї держави, аби винести в ній своє рішення з вказівкою про це у його тексті. Підстав для такої практики дві. По-перше, за сучасни­ми уявленнями держава не може відмовити міжнародному комер­ційному арбітражу у здійсненні арбітражного розгляду на ЇЇ тери­торії. По-друге, за законодавством більшості держав рішення між­народного комерційного арбітражу, які винесені на їх територіях з дотриманням вимог відповідного національного процесуального законодавства, визнаються цими державами «внутрішніми» і вна­слідок цього підлягають виконанню нарівні з судовими рішеннями своїх власних судових органів.

У нашій доктрині МПрП, у цьому зв'язку зазначається, що коли арбітр підписує арбітражне рішення в іншому місці, з цієї формаль­ної причини місцеві суди, які розглядають питання визнання та приведення у виконання арбітражні рішення, можуть вважати, що арбітражні рішення винесено в місці, вказаному в арбітражному рішенні, незважаючи на той. факт, що в арбітражній угоді визнача-

555

ється інше місце'. Тобто, зазначене в арбітражному рішенні місце його винесення стає підставою, за якою місцеві суди визначають «національність» цього рішення.

5. Остання формальна вимога зводиться до того, що арбітражне рішення повинно бути підписаним або одноособовим арбітром, або всіма чи більшістю арбітрів, які брали участь у розгляді справи і які досягли згоди щодо цього рішення. Ллє в останньому випадку у рішенні повинні бути зазначені причини, І яких арбітр не підпи­сав рішення - особлива думка арбітра, тривала тяжка хвороба, що виключила можливість його присутності в процесі обговорення наслідків арбітражного розгляду справи і т. ін.

Проте ч правила більшості окремі регламенти арбітражних установ містять винятки. Так, згідно з Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при МТП у випадках, коли до складу суду входить три арбітри, в разі відсутності одностайності, рішення арбітражного суду виноситься більшістю арбітрів, а якщо і вона нідсутня, тоді рішення виноситься арбітром-головуючим одноособово.

Майте на увазі, що це основні формальні вимоги до арбітраж­ного рішення, недотримання яких може призвести до скасування цього рішення або до відмови у його виконанні. Окрім них, існує ще певна кількість формальних вимог, s яких на особливу увагу заслуговують ті, що висуваються національним законодавством держави, на території якої воно винесене. Ці вимоги є самими різ­ними, проте наслідок їх недотримання буде один, а саме - можли­вість скасування цього рішення або відмови відповідної держави у визнанні і виконанні такого рішення.

6. Існує три основних змістовних вимоги до будь-якого рішен­ня міжнародного комерційного арбітражу. По-перше, пс рішення повинно містити ті мотиви, на яких воно грунтується. Проте, ця вимога не є абсолютною. Деякі регламенти передбачають, що вона може не виконуватись у випадках, якщо сторони однозначно до­мовились про те, що арбітражне рішення у даному конкретному випадку може не містити мотивів, на яких воно засновується (ст. 40 Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН, ст. 32 Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ тощо).

Однак у нашій доктрині висловлена з цього приводу слушна думка, згідно з якою може бути спірним питання, чи повинен ар-

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 291.

556

бітр надавати мотивоване рішення, але бсзспірним залишається висновок, за яким мри відсутності мотивувальної частини арбітр ризикує, шо у визнанні та приведенні у виконання такого арбітраж­ного рішення може бути відмовлено на тій підставі, що воно по­рушує право на захист, а тому суперечить публічному порядку .

По-друге, в арбітражному рішенні обов'язково повинно бути зазначено висновок про задоволення чи відхилення тих чи інших позовних вимог. Причому, оскільки більшість міжнародних комер­ційних арбітражей мають справу з порушенням договірних зо­бов'язань, зазначені висновки супроводжуються вказівкою на суми, які стягуються на користь однієї зі сторін за невиконаним контрактом, розмірів відшкодування збитків, а у відповідних ви­падках - сум неустойки та відсотків, що підлягають нарахуванню. До речі, ці суми нараховуються, зазвичай, у валюті контракту.

Третьою вимогою є прийняття арбітражним судом рішення що­до суми арбітражного збору, відшкодування витрат, що були по­несені у справі, та гонорару арбітрів, із зазначеннями розподілу сум, що підлягають сплаті, окремо для кожної зі сторін. З огляду на його важливість, це питання заслуговує на спеціальний розгляд.

7. У випадках арбітражу ad hoc, де арбітражний збір не встанов­люється, сторони і арбітри повинні заздалегідь домовитись між собою про розмір гонорару та порядок відшкодування можливих арбітражних витрат. У постійно діючих арбітражних установах щодо сум арбітражного збору зазвичай встановлюються певні шкали, в яких визначаються мінімум та максимум збору, що під­лягає сплаті, залежно від ціни позову. Повинно бути зрозумілим, що арбітражні збори мають на мсті забезпечення утримання адмі­ністративного апарату відповідної арбітражної установи.

В Арбітражному Регламенті ЮНСІТРАЛ міститься рекомен­дація, згідно з якою арбітражна установа повинна зазначати в своїх адміністративних процедурах (правилах) ті послуги, які во­на надає, відокремивши ті з них, які забезпечуються за рахунок утримання арбітражного збору, від тих, що цим збором не покри­ваються, внаслідок чого підлягають оплаті самостійно. Більше того, рекомендується зазначати в них ті послуги, що арбітражна установа надає сама (наприклад, послуги усних перекладачів), і ті, щодо надання яких вона може лише домовитися з іншими установами.

' Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 322.

557

Взагалі, постійно діюча арбітражна установа може надавати три види послуг залежно від функцій, що будуть нею виконуватись:

• діяльність у якості компетентного органу;

• діяльність у якості компетентного органу з одночасним на­данням адміністративних послуг;

• надання адміністративних послуг без виконання функцій компетентного органу.

З мстою уникнення в подальшому суперечок, розцінки за надан­ня будь-яких з цих послуг повинні бути чітко зазначені у відповід­них адміністративних процедурах, що допоможе арбітражному суду правильно встановити розмір відшкодування цієї частини витрат.

Другою частиною витрат є ті, що виникли у зв'язку з проведен­ням арбітражного розгляду справи. Це може бути вартість проїзду арбітрів до місця арбітражного провадження та у зворотному на­прямку, вартість проживання та харчування під час проведення засідань, телефонних переговорів і т. ін. Окрім того, це витрати, пов'язані з викликом та присутністю під час арбітражного розгля­ду свідків та експертів.

Самостійним різновидом цих, так би мовити «позитивних» ви­трат, що необхідні для здійснення арбітражного розгляду справ, є витрати сторін на представництво у справі. Самі сторони, з різних причин, далеко не завжди беруть участь у розгляді справ, широко користуючись для відстоювання своїх інтересів представниками, переважно - кваліфікованими юристами. Зазначені послуги кош­тують недешево, тому складають суттєву частину витрат на про­цес, що відшкодовується стороною, яка «програла» справу.

Обидві ці різновиди витрат вираховуються, зазвичай, на підста­ві наданих відповідними особами документів та вартості добових, розмір яких встановлюється за звичаєм або на підставі спеціальної домовленості сторін та зацікавлених осіб.

Особливою складовою арбітражних витрат є гонорар арбітрів, який встановлюється або за домовленістю сторін з арбітром чи ар­бітрами (у випадках арбітражу ad hot-}, або відповідною арбітраж­ною установою. Зазвичай цей гонорар нараховується:

• у вигляді попередньо домовленої фіксованої суми грошей;

• у вигляді відсотка від спірної суми або

• у вигляді ставки (погодинної чи щоденної) за відпрацьований час.

Взагалі, згідно з Арбітражним Регламентом ЮНСІТРАЛ, гонорар арбпрів повинен бути розумним, проіе з обов'язковим урахуванням:

558

• величини спірної суми;

• складності предмета спору;

• часу, витраченого арбітрами на підготовку справи до розгля­ду та на її розгляд;

• будь-яких інших обставин, що стосуються справи. Внаслідок цього в різних арбітражних установах склалися різні

тарифи гонорарів арбітрів. Як приклад «розумних» гонорарів можна назвати гонорари Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати, де у випадку ціни позову від 1 до 2 млн евро гонорар арбітра може складати:

• мінімальний - 12 тис. євро плюс 0,5% від суми, що перебіль­шує мільйон євро;

• максимальний - 34 тис. євро плюс 2% від суми, що перебіль­шує мільйон євро .

Однак ніщо не заважає арбітражній установі, залежно від кон­кретних обставин справи, вийти за встановлені межі розміру гоно­рару. Наприклад, за практикою Міжнародного комерційного арбіт­ражного суду МТП, гонорар розраховано на оплату праці одно­особового арбітра і у випадку трьох арбітрів вона збільшується втричі, з можливістю виходу І за ці межі.

Можна порівняти наведені ставки з тими, що передбачені Рег­ламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Тор­гово-промисловій палаті України. У випадку ціни позову від 1 до 5 млн доларів арбітражний збір складає 19 тис. доларів плюс 0,5% від суми, що перебільшує І млн. Проте, ця сума сплачується у ви­падках, коли справу Арбічражний суд розглядає колегіально у складі Ірьох арбітрів. У тих випадках, коли справа розглядається одним арбітром, сума арбітражного збору зменшується на 30% .

8. За загальним правилом, після винесення у справі остаточного арбітражного рішення повноваження арбітрів припиняються. Проте існують певні випадки, коли арбітраж повинен повернутись до вико­нання своїх функцій. Таких випадків, як свідчить практика, Існує три.

По-перше, якою арбітражне рішення містить помилки у підрахун­ках або інші суттєві вади, їх слід виправити. Рішення про виправ­лення помилок у тексті основного рішення виноситься арбітражем на прохання однієї зі сторін спору або за власною ініціативою.

' Див.; Бруїщека Е. В. Цит. праця.- С. 166.

^: Див.: Дахпо І. 1. Міжнародне приватне право: Навч. посібник.- К.: МАУП.

Л ' f TO"¹

U І.- С. ^й^.

559

По-друге, у випадку необхідності витлумачити певну частину

основного рішення арбітражний суд, на прохання сторони чи сторін у спорі, виносить відповідне додаткове рішення, що стає частиною основного арбітражного рішення. Ця можливість існує лише толі, коли її передбачено угодою сторін.

По-третє, згідно з законодавством окремих держав та деякими регламентами, у випадках, коли арбітри, виносячи рішення, про­пустили деякі ч вимог позовної заяви чи заперечень проти позову, вони, на прохання будь-якої зі сторін мають можливість протягом певного часу винести додаткове рішення з таких питань.

9. Як вже зазначалось, рішення арбітражного суду є, в принци­пі, остаточним. Це не означає, однак, що не існує засобів його пе­ревірки. Наприклад, у практиці Міжнародної торгової палати про­екти всіх рішень подаються, спочатку, до Суду МТГ1, який може внести до просту зміни, що стосуються форми майбутнього рі­шення, або звернути увагу арбітрів на питання, які мають відно­шення до суті рішення. Проте, ие лише окремі випадки, до того ж -подібна форма контролю діє як попередня, тобто має місце до під­писання арбітражного рішення і до його проголошення сторонам.

Головним засобом контролю за вже винесеними арбітражними рішеннями є судовий контроль, що здійснюється у місці винесення відповідного рішення. Вважається, що існує дві системи здійснен­ня такого контролю:

• перевірка рішення за суттю;

• перевірка на наявність у арбітражного суду компетенції на розгляд справи та/або на відсутність суттєвих процесуальних по­рушень у процесі арбітражного провадження.

Щоправда, існують також національні правові системи, якими зазначена перевірка взагалі не передбачається¹.

На думку О. В. Брунцсвої, у більшості країн світу існує помір­кований підхід: держава, в якій здійснювався міжнародний комер­ційний арбітраж, зацікавлена в тому, щоб процедура арбітражного провадження була справедливою, та арбітри не виходили за межі своїх повноважень. Що стосується правильної інтерпретації умов контракту або застосовного матеріального права, то державний суд це, в принципі, не цікавить, якщо тільки у таких випадках не

•^

¹ Докладніше Ітро це лив.: W. Michael Reismnn, W. Laurence Craig. William Park. Jan Patilxnn. International Commercial Arbitration. Cases, Materials and Notes on the Resolution of International Business Disputes. Foundation Press. 1997.

560

зачіпаються напряму інтереси його держави. Якщо ж арбіїражне рішення не порушує публічний порядок держави, національний суд обмежується підтвердженням того, що рішення було винесено •і дотриманням основоположних процесуальних правил І в межах компетенції арбітрів¹.

Контрольні запитання

1. Що Вам відомо про процедуру формування складу арбітраж­них судів у сучасному МПрП?

2. Які вимоги висуваються до арбітрів та якими с підстави для їх відводу?

3. Як здійснюється підготовка до арбітражного розгляду справ і які питання у процесі її здійснення вирішуються?

4. .Яким чином порушується провадження у справі та здійсню­ється арбітражний розгляд справ?

5. Якими є види арбітражних рішень і які головні вимоги до них висуваються?

Лин.: Kpynueaa Е. 8. Цит. праця.- С. 226.