23.3. Привілейоване положення окремих суб'єктів міжнародного цивільного процесу

У міжнародному цивільному процесі особливе положення (як і У МПрП взагалі) займають два специфічних види суб'єктів:

• персонал дипломатичних та консульських установ, а також співробітники міжнародних організацій (дипломатичні агенти);

• держави.

475

1. Статуе дипломатичних агентів. З тих видів Імунітетів, про які вже йшла мова раніше (див. гл. 8.3Л.), нас зараз будуть цікавити лише юрисдикційні імунітети, та, особливо, випадки, передбачені у ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., на які дипломатичний імунітет не розповсюджується, а саме:

• речові права, що стосуються особистого нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки дипломатичний агент не володіс ним від імені акредитуючої дер­жави для цілей представництва:

• позови, шо стосуються спадщини, коли дипломатичний агент виступає у якості виконавця заповіту, піклувальника спадкового майна, спадкоємця або відказоотримувача як приватна особа, а не як представник акредитуючої держави;

• позови, що стосуються будь-якої професійної або комерцій­ної діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у держа­ві перебування за межами своїх офіційних функцій.

Розглядаючи наведені положення Конвенції слід мати на увазі:

• мова йде про позови до дипломатичних агентів. Позови ж самих дипломатичних агентів, за доктриною функціонального імунітету, будуть свідчити про фактичну відмову від імунітету з усіма наслідками, що з цього випливають;

• в принципі як добровільна, гак і вимушена відмова в імуніте­ті призводить до перетворення дипломатичного агента у звичайну фізичну {школи - юридичну) особу;

• статус представника міжнародної організації визначається шляхом порівняння зі статусом відповідного за рангом диплома­тичного агента;

• статус дипломатичних агентів, окреслений Віденською кон­венцією, може бути розширеним на підставі спеціальних двосто­ронніх домовленостей держав (за консульськими конвенціями, на­приклад, інколи розширюється як коло, так і зміст імунітетів) або зменшеним (у випадках застосування реторсій і т. ін.);

• консульські посадові особи не підпадають під імунітет за по­зовами про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспорт­них пригод.

2. Статус держави. Як відомо, держава, будучи суверенним суб'єктом міжнародного права, володіє судовим імунітетом, що означає, що вона виключена з-під юрисдикції будь-якої іншої дер­жави. Тобто, жодна держава не може бути притягнутою до судової" відповідальності в іншій державі без її згоди.

476

Нагадаємо також, то судовий імунітет держави складається з:

1. Судового імунітету у власному розумінні, тобто він означає непідсудність однієї держави судам Іншої.

2. імунітету від попереднього забезпечення позову.

3. імунітету від примусового виконання винесеного без її згоди судового рішення щодо цієї держави.

Зрозуміло, що наведені складові націлені на забезпечення дії принципів незалежності та суверенної рівності держав.

Вимога щодо судового імунітету держав реалізується у прак­тиці різних держав по-різному.

Так, згідно з законом США про імунітет іноземних держав від 21.10.1976 р. заява стосовно імунітету держав повинна буги зроблена в суді. При цьому, Державний департамент США може брати участь у процесі, якщо, на його думку, суд помилково тлумачить закон.

У Великій Британії така заява теж повинна бути зроблена в суді представником відповідної іноземної держави. Суд у такому ви­падку мас право звернутися з запитом до свого Міністерства закор­донних справ, проте отримані за цим запитом відомості та пропо­зиції е обов'язковими для суду.

У Франції та деяких Інших країнах заяви стосовно імунітету робляться відповідно з дещо іншою процедурою, встановленою у національному цивільно-процесуальному законодавстві.

Коли свого часу у Центрі мистецтва та культури ім. Жоржа Пом-піду було виставлено картини Анрі Матіса з Державного Врмітажу та Державного музею образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна, дочка відомого російського колекціонера С. І. Щукіна (Ірина Щукі-на) та дехто 1. Коновалов, який стверджував, що він є онуком іншо­го видатного колекціонера західного мистецтва - І. Морозова, пода­ли до французького суду ряд позовів до Російської Федерації, зазначених музеїв та Центру з вимогами:

• накласти попередній арешт на картини, що експонувались;

• сіілатити їм досить великі суми відшкодування за спричи­нення {внаслідок націоналізації') шкоди.

Справа розглядалася у Паризькому суді Вищої інстанції, де пред­ставник РФ заявив, шо акт націоналізації був виконанням державою своїх публічних функцій, атому послався на імунітет РФ. Одночасно посольство РФ направило ноту МЗС Франції аналогічного змісту.

Суд погодився з аргументами представника РФ га рішенням від 16,06.1993 р. у задоволенні позовів відмовив'.

Див.: Богусдавськт М. М. Цит. праця.- С. 156.

477

Хотів би наголосити, що з суто теоретичної точки зору принцип імунітету держав навряд чи можна тлумачити як «відмову бід пра­восуддя».

По-перше, позов може бути заявлено у судові органи заінтере­сованої держави (як відомо, безплатна націоналізація майна гро­мадян у сучасному міжнародному праві не визнається законними діями відповідного суверена). По-друге, не виключається можли­вість домагатись згоди держави на її відмову від імунітету (тобто, згоду виступити відповідачем у міжнародному цивільному проце­сі). По-третє, у позивача завжди залишається можливість звернен­ня до власної держави з проханням їнайти взаємоприйнятне рішення на двосторонніх засадах.

3. Проте, як зрозуміло, всі ці шляхи залишаються дещо проблема­тичними. Тому міжнародна практика знайшла простий, але дуже на­дійний спосіб захисту інтересів зацікавлених осіб у подібних випад­ках: з державою або її повноваженим органом укладаємся контракт, до тексту якого включається арбітражне застереження. Це дає змогу, включити захисні механізми міжнародного комерційного арбітражу.

13.03.1948 р. американські судові влади наклали арешт на радян­ський пароплав «Росія», який зайшов у Нью-Йоркський порт. Цей арешт було застосовано для забезпечення позову двох пасажирів-американців, які отримали синці під час шторму. Уряд колишнього СРСР звернувся до Держдепартаменту США з нотою про імунітет цього судна, після чого, згідно з рішенням суду від 6.04.1948р., арешт було знято¹. Але завдяки наявності контракту, який було укладено Одеським пароплавством з відповідною американською компанією, та арбітражному застереженню в ньому, спір стало мож­ливо вирішити (і було вирішено) в арбітражному порядку.

4. Питання судового імунітету держав у нашому законодавстві вирішені ст. 79 Закону від 23.06.2005 р. таким чином: пред'явлен­ня позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення ареш­ту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

в.: Луки Л. А. Цит. праця.-С. 400-401.

478

Зауважу, що зазначена згода повинна мати письмову форму та бути висловленою «явно та недвозначно», тобто - очевидно. Слід мати на увазі, що наведені вище положення вигідно відрізняються від норми, що міститься у ст. 1573 проекту нового ЦК України, за якою до цивільно-правових відносин з іноземним елементом за участю держави застосовуються правила цієї Книги на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується дипломатичних представників, то в цитованій статті міститься таке правило: акредитовані в Україні дипломати­чні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у від­повідних законах України і міжнародних договорах України, під­лягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

Окремо у ч. З ст. 79 Закону зазначено, що міжнародні організа­ції підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або зако­нами України.

Завершується дана стаття такою нормою: у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або пред­ставникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достат­ньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Контрольні запитання

1. У чому полягає проблема правового захисту у міжнародному цивільному процесі?

2. Яким чином регулюється правове положення іноземців за міжнародним цивільним процесом?

3. Що Вам відомо про статус дипломатичних агентів у цивіль­ному процесі?

4. Які особливості має держава, коли стає суб'єктом правовід­носин у міжнародному цивільному процесі?