17.3. Розрахунки за інкасовими дорученнями

1. Розрахунки за допомогою інкасових доручень є не тільки од­нією з найстаріших форм розрахунків, а й однією з найбільш по­ширених форм. Тому вони значно перебільшують питому вагу розрахунків за акредитивом та за платіжним дорученням, разом взятих. У зв'язку з цим Міжнародна торгова палата уніфікувала звичаєву практику сталих відносин за цим видом розрахунків у вигляді Уніфікованих правил по інкасо, чинна редакція яких (1995р.) введена в дію з 1.01.1996р. (публікація МТП №522)'. Дані Правила застосовуються до всіх інкасо, якщо вони (у вигляді посилання URC 522) включені до тексту інкасового доручення і є обов'язковими для всіх сторін, що беруть у ньому участь, якщо тільки спеціально не обумовлено інше. Проте, на відміну від Уні­фікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, вони застосовуються лише тоді, коли це не суперечить положенням фе­дерального, республіканського або місцевого законодавства та/або їх правилам, які мають обов'язковий характер.

Згідно з цими Правилами, «інкасо» (collection) означає операції, які здійснюються банками на підставі отриманих інструкцій з до­кументами, з метою:

Лив.: Международное частное право. (Действующие нормативные акты).-

(' л;т лл-І ~- 4-ї/—-»-t І.

359

• отримання платежу та/або акцепту векселя, або

• надання комерційних документів проти платежу та/або проти акцепту векселя, або

• надання документів за інших умов.

Для цілей даних Правил термін «документи» означає фінансові та/або комерційні документи. «Фінансові документи» - це пере­відні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються з метою отримання грошового платежу. «Комер­ційні документи» - це рахунки-фактури, транспортні документи, товаророзлорядчі документи або будь-які інші документи, що не є фінансовими документами.

Сторонами за інкасо, згідно з Правилами, є:

1) «довіритель» - сторона, що доручає¹ банку обробити інкасо;

2} «банк-рсмітент» - банк, якому довіритель доручає обробку інкасо;

3) «інкасуючий банк» - будь-який банк, що бере участь у об­робці Інкасо, але не є банком-ремітентом;

4) «представницький банк» - інкасуючий банк, що робить по­дання платнику;

5) «платник» - особа, якій робиться подання згідно з інкасовим дорученням.

З урахуванням вищесказаного стає можливим визначити інкасо таким чином: це договір, за яким особа, що має право вимагати здійснення платежу (довіритель), доручає банку, у якому вона має рахунок (банку-ремітенту), надати особі, що зобов'язана здійснити платіж або акцент векселя (платнику) через банк платника (пред­ставницький банк) документи за умови отримання платежу або акцепту векселя.

2. Правила розрізняють «чисте інкасо» (інкасо фінансових до­кументів, яке не супроводжується комерційними документами) та «документарне інкасо», коли:

• обробка фінансових документів супроводжується рухом ко­мерційних документів;

• обробка комерційних документів має місце сама по собі (без одночасної обробки фінансових документів).

Інкасо виконується в один І таких способів: а) отримання платежу у будь-який з обумовлених у дорученні способів (отримання чека, боргової розписки тощо);

6) акценту платником перевідного векселя;

в) надання платнику комерційних документів проти платежу;

г) надання платнику комерційних документів проти акцепту ним перевідного векселя;

д) надання йому комерційних документів за інших умов, визна­чених у інкасовому дорученні.

Із зазначеного випливають переваги даної форми міжнародних розрахунків. Для покупця - це можливість здійснити платіж проти документів, тобто - після того, як він переконався, що товари вже направлені на його адресу чи навіть прибули в його державу. Для продавця (постачальника) існує гарантія того, що ні документи на відправлений товар, ні сам товар не будуть передані платникові до того, як він здійснить обумовлений платіж.

3. За зазначених умов значно зменшуються або навіть усува­ються всі відомі ризики, пов'язані з міжнародними розрахунками. Залишається, щоправда, ризик невідповідності документів, бо від­повідальність банків і у даному випадку с обмеженою. Проте, він зменшується завдяки тому, що за інкасо передбачається надання зазначених у дорученні документів на певний час у розпорядження платника, завдяки чому він мас реальну можливість переконатися у їх справжності та вірогідності, тобто - у їх відповідності.

Однак у випадках інкасо з'являється новий специфічний ри­зик - втрати або псування товару внаслідок того, що він надійшов раніше, ніж відповідні комерційні документи. Втім, цього ризику можна уникнути, якщо скористатись правом відправлення товару безпосередньо на адресу представницького банку, на його консиг­націю чи на його наказ, попередньо отримавши згоду банку на це (ст. 10 А Правил), або шляхом відповідного страхування вантажу.

На практиці інколи застосовується і такий вид інкасо, який діс­тав назву «прямого», під яким розуміються випадки, коли довіри­тель направляє інкасове доручення безпосередньо представниць­кому банку, в якому він мас свій рахунок. Проте, ці випадки не є поширеними тому, що вони можливі лише за участю великих між­народних компаній, які мають рахунки і у відповідних централь­них банках і в їх філіях у різних державах. Можливо саме тому кони прямо в Уніфікованих правилах не передбачені.

4. На відміну від правового регулювання розрахунків за акреди­тивом, порядок здійснення розрахунків за інкасовими доручення­ми (§ 4 глави 74 чинного ЦК України) не справляє враження без­доганного. Наскільки можна зрозуміти законодавця, у цих розра­хунках банк-емпітент за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту

360

361

платежу. Проте, в Уніфікованих правилах (ст. 7) мова йде про надання документів проти платежу (Д'Р) і проти акцепту (Д/А), коли акцепт перевідного векселя розглядається як самостійна фор­ма платежу. Поняття «акцепт платежу» Уніфіковані правила не знають.

Банк-е.чітент, який одержав інкасове доручення, згідно з чин­ним цивільним законодавством, має право залучити для його ви­конання інший банк (виконуючий банк).

Всі Інші норми цього параграфа мають більш процедурний ха­рактер. У цьому відношенні слід звернути увагу лише на те, що випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інка­совими дорученнями встановлюються законом, банківськими пра­вилами та звичаями ділової о обороту.