18.3. Питання деліктної відповідальності у національному законодавстві України

1. Матеріально-правові норми, пов'язані з деліктною відпові­дальністю, вміщені у главі 82 чинного ЦК України. Слід зазначи­ти, що ця глава, яка налічує 45 статей, на відміну від попереднього ЦК України, значно розширила і деталізувала положення, що сто­суються видів шкоди, підстав виникнення відповідальності, умов та процедур, пов'язаних з відшкодуванням шкоди. Зокрема щодо видів шкоди, у вітчизняній доктрині зазначається, що поряд з тра­диційними, тобто відомими раніше нашому цивільному законо­давству деліктами, чинному законодавству відомо шість нових складів деліктів¹.

Згідно з загальними правилами (ст. 1166 ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю осо­бистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а та­кож шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшко­довується в повному обсязі особою, яка її завдала, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслі­док непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом, а шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Зазначені положення дали Д. В. Бобровій підстави для виснов­ку, за яким «декларований протягом багатьох років принцип пов­ного відшкодування в недоговірних юбов'язаннях, спричинених завданням шкоди життю та здоров'ю за рахунок завдавача пере-

Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України,- С. 260-261.

379

творено на цивільно-правову реалію», то, як вона вважає, є знач­ним цивільно-правовим досягненням¹.

Далі у Кодексі розглядаються різні окремі випадки можливого завдання шкоди, з яких нас найбільше повинні цікавити деякі но­вели, впедені у цивільне законодавство. Так. у разі прийняття за­кону, що припиняє' право власності на певне майно, шкода, завда­на власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнад­цяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Що стосується неповнолітньої особи (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), то вона відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах. Проте, у разі відсутності у такої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода від­шкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її бать­ками {усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Цей обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття, або коли вона до досягнення повноліття стає власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. При чому, шкода, завдана неповноліт­ньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, від­шкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

2. Особливо у Кодексі регулюються питання, пов'язані з від­шкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Визначено, що джерелом підвищеної небезпеки f діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транс­портних засобів, механізмів та обладнання, використанням, збері­ганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та Інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодову­ється особою, яка на відповідній правовій підставі (право власнос­ті, інше речеве право, договір підряду, оренди тощо) володіє

380

Дин.: Кшіифікація приватного (цивільного) права України.- С. 266.

транспортним засобом, механізмом, Іншим об'єктом, використан­ня, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Однак особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, лише коли вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Якщо ж виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність потерпілого, то залежно від ступеня він,и по­терпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, -також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо ін­ше не встановлено законом.

Окремо (§2 цієї глави ЦК) регулюється відшкодуванням шко­ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. За загальним правилом ст. 1195 ЦК України, фізична або юридич­на особа, яка завдала зазначену шкоду, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також від­шкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. При цьому (ст. 1201 ЦК) особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана від­шкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та па спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Проте допо­мога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила за­значені витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Новим для нашого цивільного законодавства є порядок визна­чення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я фізичної особи - підприємця (ст. 1198 ЦК). Він визначається для цих випадків з річного доходу, одержаного в по­передньому господарському році, на підставі даних органу держав­ної податкової служби (у сумах, нарахованих до вирахування податків), і поділяється на дванадцять. Аналогічним чином вира­ховується і розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка само­стійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю та іншими).

Нарешті, у разі підвищення вартості життя або збільшення роз­міру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров"я або смертю, підлягає, за заявою потерпшого, індексації чи відповідному збіль­шенню на підставі рішення суду.

3. Принципово новими в нашому законодавсіві І положення

381

про відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів І робіт (послуг), що виокремлені у § 3 цієї глави Кодексу. Згідно з ними продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг), зо­бов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Це відшкодування не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпший з ними у договірних відносинах, і від такого відшкодування зазначені особи звільняються лише тоді, коли вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкоду­ванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем то­вару, а шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Відповідно до цих правил відшкодо­вується також шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи досто­вірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), під-лягас відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, робіт (послуг), а якщо вони не встанов­лені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару чи вико­нання роботи (надання послуги). Зазначена шкода підлягає від­шкодуванню також, якщо:

* на порушення вимог закону не встановлено строк придатнос­ті товару, роботи(послуги);

• особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

4. Колізійні питання деліктних зобов'язань вирішено в стат­тях 49 і 50 Закону від 23.06.2005 р.

Згідно Із загальним правилом ч. 1 ст. 49 Закону права та обов'яз­ки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, ви­значаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обста­вина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, як вважається у ч. 4 цієї статті, відтворено положення швейцарського закону про МПрП, згідно з яким сторони зо­бов'язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду .

Див.: Кисіль В. !. Цит. праця,- С. 270.

382

З цього правила у частинах другій і третій даної статті зроблено два таких виключення. По-перше, право іноземної держави не за­стосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала під­ставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною. По-друге, права га обов'язки за зо­бов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордо­ном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходжен­ня в одній державі, визначається за правом цієї держави.

Статтею 50 Закону окремо регулюються питання про відповіда­льність за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (по­слуг). Згідно з нею до вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:

1) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;

2) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;

3) право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.

А. С. Довгерт свідчить, що свого часу існував намір вмістити у кодифікацію також норму, за якою у випадках, коли шкоду було завдано кільком особам, право країни, що підлягає застосуванню, визначається окремо для кожної особи¹. Однак це, суттєве з прак­тичної точки зору, правило, свого відтворення в Законі від 23.06.2005 р. не знайшло.

Контрольні запитання

1. Якими с головні колізійні питання деліктних зобов'язань у сучасному МПрП і в які способи вони вирішуються?

2. Чим обумовлюється необхідність міжнародно-правового ре­гулювання питань деліктної відповідальності і як воно здійсню­ється?

3. Яким чином вирішені питання деліктної відповідальності у чинному законодавстві України?

Див.; Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. ЗО.

383