3.4. Правове регулювання іноземних інвестицій

1. Зрозуміло, що пильна увага держав до врегулювання Інвес­тиційної діяльності унеможливлює застосування колізійного мето­ду правового регулювання, внаслідок чого правовий режим інвес­тицій має у міжнародному праві особливості, які не відомі іншим сферам правового регулювання. Переважно регулювання міжна­родних інвестицій здійснюється шляхом поєднання механізмів на­ціонального з міжнародно-правовим регулюванням, завдяки чому виникло таке явище, яке отримало в міжнародному праві назву «Інвестиційний клімат». Його складовими є:

• режим прийому та захисту інвестицій на території держави-імпортсра;

• режим гарантій інвестицій, що встановлений у державі-експортері;

• міжнародно-правове регулювання питань, пов'язаних з інве­стиційною діяльністю.

2. Пряме регулювання інвестицій на національному рівні здійснюється шляхом прийняття спеціальних законів, в яких без­посередньо встановлюються права та зобов'язання інвесторів, за­гальний порядок допуску іноземних інвестицій до національної економіки, організаційно-правові форми, в яких інвестиції впрова­джуються і т. Ін. Головними елементами національного правового регулювання іноземних інвестицій у держа в і-імпортері є режим, Шо встановлюється для інвесторів, та гарантії, які надаються іно-ісмним інвесторам. Зазвичай держави, що заінтересовані у прийомі Інвестицій, встановлюють для іноземних інвесторів або національ-або режим найбільшого сприяння. Загальною вимогою щодо

Див.: Фепнен Т. Цит. праня.- С. 33.

203

правового становища іноземних інвесторів у країн і-імпортері t: га, за якою засоби, шо застосовуються державою, не повинні бути дискримінаційними (згідно з відомим принципом: favour one, fa-vow alt - «благо одного, благо всіх»¹) у тому числі - порівняно з діями щодо національних інвесторів.

Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам, го зрозуміло, що їх кількість та ступінь га-рантованості іноземних інвестицій залежить від загальної політики держави у цій сфері. Проте, саме ці гарантії суттєво впливають на пропозиції- які можуть надаватися відповідній державі на міжна­родному ринку інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «нскомсрційні» ризики, які пов'язані із здійсненням інвестиційної діяльності - на­ціоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Наприклад, згідно із Законом України «Про режим інозем­ного інвестування» від 19.03.1996р. у випадку подальшої зміни гарантій захисту іноземних інвестицій, протягом десяти років з дня набуття чинності відповідного законодавства на вимогу іно­земного інвестора будуть застосовуватись ті гарантії, що встанов­лені зазначеним Законом (ст, 8)~. Або, відповідно до ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Державні органи мають прано реквізувати Іноземні інвестиції лише при здійсненні рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епіде­мій і спізоотій, причому - з обов'язковою компенсацією збитків, яка повинна бути швидкою, адекватною й ефективною.

На думку К. Хобера, головним принципом міжнародного права стосовно охорони іноземної власності є. так званий «мінімальний міжнародний стандарт», який зводиться до дотримання трьох принципів, а саме:

• націоналізація, єкспроприація або реквізиція іноземних Інве­стицій повинні грунтуватися на підставах чи причинах публічної необхідності, безпеки або національного інтересу;

• заходи, що застосовуються державою, що приймає інвести­ції, не можуть бути дискримінаційними стосовно іноземців;

• швидка, адекватна та ефективна компенсація повинна бути спла­ченою у всіх випадках експропріації, націоналізації або реквізиції.

¹ Дня.: Иешатаека Т. Н. Цит. праця.- С. 177.

" Це так Іване «дідусеве» (або стабілізаційне) остереження (лив. Гаври-.ІивВ. В. Цит. праця.-С. 158).

204

Причому, останній із зазначених принципів тлумачиться таким чином: «швидка» означає негайну сплату, «адекватна» - компен­сація повинна відповідати ринковій вартості конфіскованої влас­ності, а «ефективна» означає, що компенсація повинна бути de facto здійснена іноземному інвестору у розмірі ринкової вартості.

3. Що стосується гарантій інвестицій з боку держави-експор-тера, то головною з них є можливість укладання гарантійного до­говору між інвестором і відповідною організацією своєї держави на підставі свого ж законодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від національної страхової організації за рахунок державної казни обумовлене договором відшкодування. Після цього, за принципом суброгації, дсржава-експортєр вживає заходів на міжнародному рівні щодо повернення їй суми компенсації дер-жавою-імпортером".

До речі, зазначена гарантія можлива лише тоді, коли між відпо­відними державами укладено двосторонню угоду про взаємне за­охочення та захист або про взаємний захист інвестицій, і нині всі розвинені держави світу укладають такі договори з державами, що розвиваються, або тими, які здійснюють перехід до ринкової еко­номіки. За підрахунками спеціалістів, подібних договорів на кінець минулого тисячоріччя було укладено близько 1,5 тис.³ За­значається, що їх структура майже однакова. Починаються ці до­говори з попередньої заяви про мету договору, якою є взаємне за­охочення та захист інвестицій, що походять з відповідних держав. Після цього йде визначення виду власності, що охороняється, та стандарт компенсації на випадок її конфіскації. Нарешті, майже всі чинні сьогодні договори містять положення стосовно порядку ви­рішення спорів, котрі держави, що домовляються, або держава та Інвестор з іншої договірної держави, не змогли врегулювати. З цього робиться висновок, за яким зібрання двосторонніх догово­рів, що містять однаковий стандарт поведінки, перетворюють цей стандарт у принцип звичайного міжнародного права⁴. Зазначу, що

' Див.: Хобер К. Цит. праця.- С. 9, 10.

~ Суброгацією, як відомо, визнається набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника шодо цього кредитора (див., наприклад: Кодифікація приватного (ци­вільного) права України. • С. 9).

Див.: Хобер К. Цит. праця.- С. 13. Див.: Там само.-С. 14.

205

Україною тільки за період з 23.10.1992р. по 24.07.1997 р. було укладено 40 таких договорів, після чого їх кількість значно збіль­шилась.

4. Міжнародно-правове регулювання питань, пов'язаних з ін-вєстиііійною діяльністю, тобто - останній елемент «інвестиційного клімату» складають такі багатосторонні угоди:

• Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестицій­них спорів між державами та іноземними особами від 18.03.1965 р.¹;

• Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій від 11.10.1985 р.²;

• Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТР1МС) від 15.04.1994 рЛ

Вашингтонська конвенція набула загальної чинності 14.10.1966 p., а станом на 3.11.2003 р. в ній бере участь 140 держав світу. Нею встановлені правила примірювальної та арбітражної процедур розгляду спорів та засновано Міжнародний центр з вре­гулювання Інвестиційних спорів при Міжнародному банку рекон­струкції та розвитку (Internationa! Centre for Settlement of Investment Disputes - ICCID). До компетенції цього Центру нале­жить розв'язання правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями між Договірною державою (або будь-яким управомоченим органом Договірної Держави, про який повідомлено цісю Державою Центру) і особою іншої Договір­ної держави, за умови, що існує письмова угода учасників про пе­редачу такого спору на розгляд Центру. Сторони такої угоди не мають права в односторонньому порядку відмовитись від неї. Україна ратифікувала дану Конвенцію 16.03.2000р. і вона є чин­ною для нашої держави з 7.07.2000 р.

Сеульська конвенція набула загальної чинності 12.04.1988р. І в ній беруть участь більш як ! 10 держав. Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно із Законом від 3.06.1992 р. Даною Конвенцією сис­тему державного і приватного страхування інвестицій, запроваджену Вашингтонською конвенцією, доповнено міжнародною системою страхування некомерційних ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. Конвенцією передбачено створення Багатостороннього

Див.; Международное частное право Действующие нормативные акты.-С. 90-97.

~ Див.: Там само.- С. 97- 117.

Див.: Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних пе­реговорів. Тексти офіційних документів.- К.: Вимір, 1998.- С 153 -156.

206

агентства з гарантій Інвестицій (БАТІ), до компетенції якого нале­жить укладання договорів страхування та перестрахування некоме­рційних ризиків, здійснення додаткових асигнувань з метою розши­рення інвестицій у країнах, що розвиваються, та сприяння мирному вирішенню спорів між інвесторами та державами, що приймають інвестиції.

Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, яку було прийнято за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, діє лише між державами - членами Сві­тової організації торгівлі і маг на меті протистояти перешкодам здійсненню інвестицій у світових масштабах. Держави- учасниці Угоди домовились утримуватись при здійсненні інвестицій від за­ходів, що є несумісними з положеннями ТАТТ-94, зокрема таких, як встановлення кількісних обмежень {наприклад, від вимоги, за якою встановлюється та чи інша обов'язкова кількість переробки товарів місцевого походження у виробництві інвестора).

5. Порівняно з викладеним, правове регулювання міжнародних інвестицій у вільних економічних зонах дещо відрізняється. Між­народній практиці відомі різні види таких зон:

• вільні митні зони;

• зони вільної торгівлі;

• промислово-виробничі зони;

• технжо-запроваджувальні зони (тєхнополіси);

• інші сервісні зони (наприклад, туристично-рекреаційні);

• офшорнІ зони.

Загальна особливість інвестування в цих зонах зводиться до того, що правовий режим нерезедентів в них, по-перше, не може бути більш жорстким, ніж загальний, хоча, частіш за все, в них нерезедентам надаються спеціальні пільги. По-друге, цей режим завжди встановлюється державою для кожної вільної економічної зони окремо. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) еконо­мічних зон» від 13.10.1992р.¹ зазначено, що статус І територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначається Верховною Радою України шля­хом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної") економічної зони.

Конкретні особливості інвестування, таким чином, можуть сут-

Див.: Відомості Верховної Ради України.- І992.-№ 50.-Ст. 676.

207

тєво відрізнятися залежно від виду вільної економічної зони. На­приклад, в офшорных зонах податкові та інші пільги встановлю­ються для нсрезедентів у випадках, коли вони реєструють на тери­торії офшорних зон свої фірми, проте не здійснюють на цій тери­торії промислову діяльність та не отримують на ній прибутку. До речі, до складу давніх офшорних зон входять Ліхтенштейн, Панама, Антільські острови, Мадейра, Швейцарія та Ірландія. З новітніх найбільш відомий Кіпр.

Зрозуміло, що використання офшорних зон - це засіб здійснен­ня податкової політики фірми з метою отримання найбільшого економічного ефекту від своєї діяльності.

Контрольні запитання

1. Які особливості відрізняють право власності від інших ре­чових прав?

2. Які класифікації речей використовуються у сучасному МПрП?

3. Що Вам відомо про колізійні проблеми права власності і за­соби їх вирішення у МПрІІ?

4. У які способи заохочуються або обмежуються іноземні ін­вестиції в економіку держав?

5. Яким чином здійснюється правове регулювання іноземних інвестицій?