12.4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів

1. Як уже зазначалось, контракт - це угода сторін щодо міжна­родної купівлі-продажу товарів і, як така, вона являє собою дії суб'єктів права, що спрямовані на встановлення, зміну або припи­нення взаємних цивільних прав та обов'язків. Зазначалось і тс, ще головним питанням стосовно контракту є вибір права, якому це£ контракт підпорядковується. Внаслідок цього встановлення прав •нобов'язань, які повинні знайти своє відображення в тексті конт­ракту, обумовлюється, головним чином, нормами обраного за принципом lex vuluntatis права. Проте у випадках, коли сторони не скористалися принципом автономії волі чи скористалися ним не-!.; належним чином, постає наступна проблема: правове регулювання питань, які в сукупності складають зміст певного контракту, у різ-: них національних законодавствах є різним, як різними бувають і засоби колізійного регулювання. Ними можуть бути і закон дер­жави продавця (lex venditoris), і закон місця виконання договору (lex loci solutionis), і закон місця укладення договору (lex loci асШ.ч), і інші формули прикріплення.

Зазначені суттєві відмінності у національно-правових засобах регулювання питань, пов'язаних зі змістом контрактів, труднощі визначенням права, що підлягає застосуванню до них, та неодно-. значність колізійного регулювання вказаних питань призводять до і того, що контрагенти намагаються регламентувати свої відносини

Див.: Международное частное право: современная практика,- С. 166.

268

за контрактом якнайдетальніше, а цс вкрай ускладнює процес укладання контрактів. З іншого боку, намагання окремих держав спростити ситуацію шляхом укладання відповідних двосторонніх угод є хоча і корисним засобом, проте таким, який не здатен раз і назавжди вирішити комплекс складних питань, пов'язаних з між­народною купівлею-продажем товарів.

Ця ситуація настільки складна, що стала навіть предметом спе­ціального обговорення Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, яка ще 17.12.1966р. (резолюція ГА ООН № 2205 (XXI)) зазначила, що розходження, які існують у законах різних держав у питаннях міжнародної торгівлі, становлять одну з перепон на шляху подальшого розвитку цієї торгівлі.

Всім цим якраз і обумовлюється необхідність застосування в даній сфері механізмів багатосторонньої уніфікації правових норм, які були б здатні замінити собою широке коло існуючих націо­нальних норм регулювання торгівлі, звузивши у такий спосіб кіль­кість існуючих розбіжностей.

2. Взагалі-то процес уніфікації правових норм щодо міжнарод­ної купівлі-продажу товарів почався ще до зазначеного розгляду питання на сесії Генеральної Асамблеї ООН і знайшов своє від­творення у трьох конвенціях:

• Гаазька конвенція від 15.06.1955 р. про право, застосовне до міжнародної купівлі-продажу товарів (інколи до її назви додають словосполучення «рухомих матеріальних речей»¹);

• Гаазька конвенція 1964р. про уніфікований закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів;

• Гаазька конвенція 1964 р. про уніфікований закон щодо між­народної купівлі-продажу товарів.

Але особливо зосереджувати свою увагу на цих Конвенціях не слід, і не тільки тому, що Україна участі в них не бере. Значно більш суттєвим є те. що, по-перше, Конвенція 1955 р. широкого розповсю­дження не знайшла. По-друге, 14.04.1980р. у Відні було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, 'згідно зі ст. 99 якої держави, що дають згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції, беруть одночасно на себе зобов'язання денонсу­вати обидві Конвенції 1964 р,, якщо вони є їх учасниками.

Конвенція ООН набула загальної чинності 1.01.1988 р. Україна

Див.: Разенбер,' М. Г Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров.- М.: Книжный мир, 2000.- С. 250-254.

269

приєдналася до неї 23.08.1989р. і з 1.02.1991 р. ця Конвенція є чинною для нашої держави, її учасниками сьогодні є більш, ніж 170 держав, тому вона не без підстав вважається «конституцією» міжнародного торгового права.

Конвенція складається зі 101-ї статті, що згруповані в 4 розділи: «Сфера застосування і загальні положення», «Укладення догово­ру», «Купівля-продаж товарів» та «Заключні положення».

У тій частині Конвенції, яка регулює власне відносини сторін за контрактом, визначаються зобов'язання продавця, зокрема щодо поставки товарів та передачі документів на них, кількості та якості товару, зобов'язань покупця, у тому числі з приводу цін та при­йняття поставки. В ній встановлено правила щодо строків вико­нання, способів правового захисту на випадок невиконання сторо­нами договору своїх зобов'язань та положення стосовно переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товарів.

Окрему главу Конвенції становлять норми, які містять спільні вимоги як щодо продавця, так і стосовно покупця. В ній вирішу­ються такі питання, як можливі порушення договору, поставка то­вару окремими партіями, відшкодування збитків, відсотків з про­строчених сум тощо. Загальні правила щодо відшкодування збит­ків за Конвенцією зводяться до такого.

По-перше, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане пе­решкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків (ст. 79).

По-друге, загальною формулою відповідальності, у випадках її настання, є вимога, за якою збитки становлять суму, що дорівнює цій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищу­вати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укладання договору як мож­ливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати (ст. 74).

Конвенція майже не містить колізійних норм І загальні принци­пи її побудови, відповідно до ст. 7, можна звести до того, що: при тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її засто­сування й додержання сумлінності в міжнародній торгівлі. Питан­ня, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які без-

270

посередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно Із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, а за умови від­сутності таких принципів - згідно з правом, застосовним відповід­но до норм міжнародного приватного права,

3. Щодо «загальних принципів», то з цього приводу можна послатись на розроблені під егідою УН1ДРУА «Принципи міжна­родних комерційних договорів» 1994 р. Вони мають факультатив­ну дію, тобто будуть застосовними лише тоді, коли сторони зроб­лять у контракті спеціальне застереження про те, що вони підпо­рядковують свої відносини цим Принципам, Адміністративна рада УНІДРУА зазначила, що Принципи є доволі гнучкими, аби врахо­вувати постійні зміни, що відбуваються в результаті розвитку тех­нології та економіки, і стосуються практики торгівлі, яка перети­нає кордони. Водночас вони покликані забезпечити чесність між­народних комерційних відносин шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти на засадах добросовісності і чесної ділової практики та встановленням в окремих випадках стандартів розумної поведінки¹. Однак дані Принципи містять теж лише матеріально-правові норми стосовно укладення, виконання, а також припинення договору, внаслідок чого питання про засто­сування колізійного методу «відповідно до норм міжнародного приватного права» залишилось без вирішення.

Цю прогалину намагались усунути шляхом розробки уніфікації різних колізійних правил. Так, 22.12.1986р. було укладено Гаазьку конвенцію про право, застосоване до договорів міжнародної купів-лі-продажу товарів". Ця Конвенція повинна застосовуватися до будь-якої купівлі-продажу рухомих речей, коли він ускладнений іноземним елементом. До речі, вона розповсюджується і на продажі, які були здійснені на аукціоні або біржі. Головним правилом щодо вибору права, яке підлягає застосуванню до такого контракту, є по­ложення, за яким договір купівлі-продажу товарів регулюється пра­вом, яке було обрано сторонами. Причому, угода сторін щодо тако­го права повинна бути явно вираженою або прямо випливати з умов Договору та поведінки сторін в їх сукупності. Якщо ж сторони не здійснили належним чином вибір права, то тоді договір купІвлі-продажу регулюється правом держави, в якій продавець має своє комерційне підприємство в момент укладання договору.

Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України. - С. 242. " Див.: Розенберг М. Г. Цит. праця,- С. 255-265.

271

На жаль, ця Конвенція поки що поділяє участь однойменної Конвенції 1955 p., бо тільки лві держави дали згоду на ЇЇ обов'язковість та ще три підписали, внаслідок чого вона загальної чинності не набрала.

4. Що стосується звичаю, як вже зазначалось, у Конвенції 1980р. міститься правило (ст. 9), за яким сторони зв'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили в своїх відносинах. Причому, за відсутності ін­ших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосу­вання до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду й від­повідній галузі торгівлі.

Зазначена стаття, отже, відкриває широкі можливості для засто­сування у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів міжнарод­них звичаїв та сталої практики регулювання відносин. Найбільш відомою кодифікацією міжнародних звичаїв у даній сфері є Інко-термс (international Commercial Terms) - міжнародні правила тлу­мачення торговельних термінів, які вперше були опубліковані Міжнародною торговою палатою у 1936 p., після чого неодноразо­во переглядались. Останній раз перегляд цих правил відбувся у 2000р., коли до раніше використовуваних термінів були додані угоди на умовах FAS та DEQ.

З метою більш точноІХ) розуміння та застосування використову­ваних термінів асі вони розподілені на 4 категорії. Терміни групи «Е» стосуються випадків передачі товарів покупцеві безпосеред­ньо у приміщеннях продавця, групи «F» - коли вони передаються продавцем перевізникові, найнятим покупцем, групи «С» - пере­дача товарів перевізникові, договір з яким укладається продавцем, та Ірупи «D», коли продавець несе всі витрати та ризики до моме­нту надходження товару до держави покупця. Всередині цих груп зобов'язання сторін розташовані за основними напрямами так, що вони «віддзеркалюють» права та обов'язки за контрактом, чим, зок­рема, значно полегшується і процес складення тексту контракта.

Взагалі ці правила застосовуються лише у випадках, коли сто­рони за контрактом підпорядкували свої відносини Інкотермс з використанням відповідною застереження, проте, як зазначалось (див. гл. 2,4.4), на території України вони введені в дію Указом Президента України як обов'язкові для застосування всіма суб'єк­тами господарювання.

5. Практика ділового обороту знаходить своє, відтворення у вигляді різних типових форм контрактів, проформ, загальних умов тощо, які розробляються як самими учасниками міжнародного обороту, так і їх об'єднаннями чи міжнародними організаціями. Наприклад, у США майже половина асоціацій імпортерів та близько 40% асоціацій експортерів використовують у міжнародній торгівлі типові форми контрактів. Під егідою Європейської еконо­мічної комісії ООН також розроблено декілька десятків подібних документів, зокрема - загальні умови експортних поставок облад­нання та машин, поставок на експорт споживчих товарів тривалого використання і т. ін., які знайшли широке розповсюдження і засто­сування у міжнародній торговельній практиці.

Слід зауважити також, що стала практика відносин може мати і будь-яку іншу форму. Наприклад, у міжнародних відносинах існує правило, за яким форс-мажорні обставини повинні бути підтвер­джені національними торговими палатами і у разі наявності відпо­відного документа строки виконання зобов'язань продовжуються на період дії таких обставин. До речі, таке правило відтворено і у ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від2.12.]997р.'

6. На особливу увагу заслуговує питання про виконання дого­вору купівлі-продажу товарів шляхом грошових розрахунків, точ­ніше - платежів в іноземній валюті. Справа в тому, що стосовно контрактів прийнято розрізняти валюту ціни (валюту контракту) та валюту платежу.

Валюта ціни - це грошова одиниця, в якій визначена ціна то­вару. Зрозуміло, що ціна товару є необхідною змістовною обста­виною, без визначення якої договір купівлі-продажу взагалі не може бути укладеним. Відомо, що з різних причин національні за­конодавці вимагають, щоб грошові зобов'язання у контрактах міс­тилися в їх відповідних валютних одиницях. Саме це і є підставою для застосування до контракту спеціальної колізійної прив'язки -lex monetal (закон валюти боргу), за якою контракт у відповідній частині може бути підпорядкованим праву держави валюти боргу.

Проте, оскільки міжнародні контракти зазвичай укладаються на фивалий термін, на день виконання зобов'язання (платежу) реаль­ний зміст фінансового зобов'язання може змінитися. Цю можли-

' Див.: Закони України. Том 13. К.: Ін-т законодавства ВРУ, 1997-С. 322-328.

272

273

вість якраз і прийнято позначати у якості валютних ризиків, котрі поділяються на курсові (втрати, що виникають внаслідок коли­вання курсів валют на міжнародному ринку) та інфляційні ризики (знецінення валют внаслідок інфляції). Звідси й випливає питання, яке сформульовано Н. Ю. Єрпильовою так: що є предме­том грошового зобов'язання - надання певної кількості грошових одиниць чи певної «купівельної здатності», що в них відтворена?¹ Поступово доктрина Й практика МПрП схилилися до схвальної відповіді саме щодо реальної вартості грошового зобов'язання, коли передбачасться можливість здійснення фактичних розрахун­ків у більш стійкій валюті, що отримала назву валюти платежу. Втім, і щодо цієї валюти вироблені спеціальні засоби, спрямовані на захист від можливих коливань курсу, які отримали назву захис­них застережень (protective clauses). Цитований вище автор ви­окремлює такі види захисних застережень:

• золоте застереження (розмір платежу у той чи іншій спосіб, прирівнюється до золотого еквіваленту);

« валютне застереження (сума платежу змінюється пропорцій­но зміну курсу валюти платежу), різновидом якого є мультивалют-не застереження, коли прирівняння суми платежу здійснюється до «корзини» валют;

• індексне застереження (сума платежу ставиться в залежність від індексів цін на світових товарних ринках);

• застереження про перегляд контрактної ціни (встановлюють­ся певні межі допустимих коливань цін за поставками товару, коли передбачене більш різке коливання стає підставою для перегляду контрактної ціни);

• ескалаторне застереження (встановлення у контракті умовної ціни, яка підлягає перегляду залежно від ступеня змін ціноутво-рюючих факторів)².

У зв'язку з валютними застереженнями слід мати на увазі, що за сталою практикою у контрактах містяться доповнення, згідно з якими при зміні курсового співвідношення між валютами ціни і платежу виграш або програш, що внаслідок цього виникає, сторо­ни ділять навпіл .

' Див..; Ерпылева Н. Ю. Цит. праця.- С. 208. ² Див.: Там само,- С. 208-214. Див.: Федосеева Г. Ю. Международное частное право: Учебник.- М.; Осто-

жье, 1999.-С. 169-274

7. Певною мірою зазначені питання знайшли відображення у новому цивільному законодавстві нашої держави. Так, згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Однак сторонам дозволяється визначи­ти грошовий еквівалент зобов'язання і в іноземній валюті. Проте, відповідно до правил ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів а іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

До речі, питання розрахунків в іноземній валюті поки що регу­люються в Україні Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. та Указом Президента Украї­ни від 4.10.1994 р. № 566 «Про заходи щодо упорядкування розра­хунків за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України».

За Законом від 23.06.2005 р. (ст. 32), як вже зазначалося, зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повин­на здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місиепроживання або місцезнаходження.

Причому, відповідно до ст. 33 цього Закону, дійсність правочи­ну, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Контрольні запитання

1. Що слід розуміти під зовнішньоекономічним договором і чим він відрізняється від зовнішньоекономічного контракту?

2. Які питання регулюються зобов'язальним статутом?

3. Як визначається право країни, що підлягає застосуванню до зовнішньоторговельного контракту?

4. Якими є колізійні питання стосовно форми такого контракту?

5. Як здійснюється правове регулювання змістовних питань контрактних зобов'язань у сучасному МПрП?

6. Що Вам відомо про захисні застереження у контрактах?

275