Глава 16 Міжнародні перевезення

Ні здійснення зовнішньоторговельних операцій, ні науково-технічне чи будь-яке інше співробітництво держав або окремих суб'єктів відповідних держав неможливе без встановлення між цими державами регулярних транспортних зв'язків, які дістали назву міжнародних сполучень, за допомогою яких здійснюються міжнародні перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу. На дум­ку дослідників, продаж транспортних послуг чи їх купівля на сві­товому ринку означає участь транспорту в операціях невидимого експорту або імпорту. На відміну від продукції інших галузей на­родного господарства, продукція транспорту не має речовинної форми, проте вона матеріальна за своїм характером, бо у процесі переміщення витрачаються матеріальні ресурси'.

У нашій вітчизняній літературі наголошується, що в сучасних умовах гнучка, надійна, недорога транспортна система, яка дозво­ляє здійснювати міжнародні перевезення, набуває вирішального значення, що обумовлюється як постійним зростанням транснаці­ональних потоків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, так і збільшенням міжнародного транзиту вантажів. Для багатьох дер­жав перевезення транзитних вантажів стало важливим джерелом експортних послуг, валютних надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць, а Україна посідає важливе місце у ме­режі транспортних сполучень, оскільки через її територію прохо­дить кілька коридорів, які дають змогу в найкоротші строки спря­мовувати вантажопотоки з Азії до Європи і навпаки.

1В.1. Особливості та види міжнародних перевезень

\. Спочатку регулювання міжнародних перевезень здійснюва­лось на національному рівні. Нерідко, особливо на морському та автомобільному транспорті, у такому вигляді перевезення, якщо про це прямо не зазначено у перевізному документі (накладній чи

' Див.; Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Длштрче-

.-С. 402.

^; Див.: Фединяк Г. С, ФедипякЛ. С. Цит. праця- С. 325. 327.

319

квитку відповідно), підкоряються і тепер праву тієї держави, до якої відсилає колізійна норма.

Але поступово з'ясувалося, що колізійний метод правового ре­гулювання далеко нездатен вирішити всіх питань, які виникають у випадках перевезень, що здійснюються в межах територій різних держав. Тому держави почали укладати між собою відповідні дво­сторонні договори, головною мстою яких було створення єдиних умов перевезення вантажу чи пасажирів їх територіями. Це пев­ною мірою сприяло розвитку міжнародних сполучень, проте подібні договори більш-менш ефективно діяли лише у сусідському сполу­ченні. Хоча в таких випадках держави намагались максимально враховувати те спільне, що містилось у законодавстві обох держав, все ж перевезення чітко розподілялось на два етапи і, як правило, ці етапи оформлювались укладенням двох самостійних угод:

а) для переміщення вантажу чи пасажирів до прикордонної ста­нції укладався договір перевезення згідно з внутрішніми правила­ми держави відправлення;

б) після перетинання кордону перевезення здійснювалось за правилами відповідної іноземної держави.

Таким чином, по суті, зазначені двосторонні домовленості держав спрощували лише перетинання вантажем або пасажирами державного кордону, та, якщо це передбачалось, сприяли більш легкому переоформленню перевізних документів або встановлю­вали єдину форму цих документів. Однак вантаж або пасажир можуть прямувати через територію більш ніж двох держав і тоді розбіжності у національному транспортному праві знов ставали суттєвою перешкодою на шляху здійснення міжнародних переве­зень.

Тому, починаючи з кінця XIX сторіччя, міжнародна практика розвивається у напрямі укладення багатосторонніх міжнародних договорів (так званих транспортних конвенцій), які з більшою чи меншою повнотою намагались створити єдині умови для міжнарод­них перевезень вантажу, пасажирів і багажу, поступово звужуючи, таким чином, сферу застосування національного права та колізій­ного методу правового регулювання.

Сьогодні на всіх видах транспорту вже діють ті чи інші багато­сторонні угоди, які, разом з відповідними двосторонніми домовле­ностями держав, регулюють процес організації та здійснення між­народних перевезень. Доречно зазначити, що подібні угоди в бага-Іьох випадках застосовуються і тими державами, які формально

320

в цих угодах участі не беруть, проте вимушені з тих чи інших при­чин імплементувати їх положення в національне законодавство. Як зазначає у даному зв'язку Л. П. Ануфрісва¹, цей процес навіть отримав серед спеціалістів спеціальне позначення - інфільтрація уніфікованих норм МПрП у національні правові системи.

2. Під договором перевезення у цивільному праві розуміється угода, за якою одна сторона (перевізник) бере на себе зо­бов'язання за обумовлену плату здійснити переміщення вантажу, пасажира чи його багажу у зазначене в договорі місце. На відміну від цього визначення, яке є, безумовно, правильним з точки зору будь-якого національного законодавства, під міжнародним пере­везенням, з урахуванням зазначеного вище, доктриною розумі­ється перевезення вантажу, пасажира або його багажу, що здійс­нюється між двома чи більше державами на умовах, встановлених укладеними між цими державами (чи за їх участю) міжнародни­ми договорами.

Необхідно підкреслити, що зазвичай міжнародне перевезення пов'язане з переміщенням вантажу, пасажира або багажу з території однієї держави на територію іншої, тобто - з перетинанням держав­них кордонів. Проте зазначене перетинання, за сучасними уявлен­нями, не є необхідною ознакою міжнародного перевезення: якщо таке переміщення здійснюється на умовах відповідної транспортної конвенції, проте вантаж було в-Ірачено до початку перевезення або наслідком перевезення стало спричинення тілесного ушкодження пасажиру ще на території держави відправлення, ці перевезення не втрачають характеру міжнародних, хоча фактично перетинання ва­нтажем або пасажиром державного кордону ще не мало місця. Тоб­то, як підкреслює Г. Ю. Федосеева, «міжнародність» у таких випад­ках доводиться наявністю відповідних правових документів".

Чинна система транспортних конвенцій, що регулюють міжна­родні перевезення будь-яким з існуючих видів транспорту, вклю­чає міжнародні угоди трьох типів:

а) про загальні принципи та організацію відповідних міжнарод­них сполучень;

б) про встановлення єдиних умов (протягом всього перевезен­ня) переміщення вантажів, пасажирів та їх багажу;

в) про полегшення транспортних зв'язків між державами (сто-

Дигі.: Ануфриева Л. П Цит. праця,- С. 264. Див.: Федосеева Г. Ю. Цнт. праця.-С. 175.

321

совно порядку користування та повернення залізничних вагонів або контейнерів, щодо уніфікації митних процедур, податкового режиму і т. ін,).

Зазначені угоди зазвичай розробляються під егідою відповідних спеціалізованих установ ООН, таких, як ІСАО, ЇМО та їм подібні.

В угодах першого та другого типу, як правило, містяться одна­кові (уніфіковані) матеріально-правові норми, що визначають по­рядок організації та здійснення відповідних міжнародних сполу­чень, головні умови перевезень на всьому шляху прямування ван­тажу, пасажирів чи їх багажу. Вони включають:

• загальні вимоги щодо перевізної документації;

• правила стосовно порядку прийому та видачі вантажів або багажу;

• умови відповідальності перевізника та

• норми щодо процедур пред'явлення до перевізника претензій та позовів.

Ці угоди зазвичай є міждержавними або міжурядовими, тоді як деякі з угод другого типу та майже всі - третього укладаються, як правило, на міжвідомчому рівні.

3, Головною особливістю транспортних конвенцій є те, що вста­новлене ними правове регулювання перевезень має, у більшості ви­падків, імперативний характер. Що стосується колізійного регулю­вання, то тільки інколи в конвенціях передбачаються спеціальні вказівки про застосовні колізійні норми. До того ж, нерідко такі вказівки містяться у перевізних документах, внаслідок чого сфера застосування загального колізійного регулювання стає значно об­меженою. Причому, у випадках відсутності конвенційного регулю­вання застосовне право визначається переважно у такі способи:

• у спорах, пов'язаних з відправленням вантажу або пасажира, застосовується право держави відправлення;

• у справах, пов'язаних з отриманням вантажу у кінцевому пункті чи прибуттям пасажира - право держави призначення;

• у всіх інших випадках - право держави перевізника або lexflagi.

До речі, згідно зі ст. 44 Закону від 23.06.2005 р. у разі відсутно­сті згоди сторін про вибір права, що підлягає застосуванню до цьо­го договору, застосовується право, яке має вирішальне значення для змісту договору, і стороною, що повинна здійснити виконання, що таке значення має, у випадку договору перевезення визнано перевізника.

4. Міжнародні перевезення мають певні відмінності залежно віл

322

того, що саме перевозиться за відповідним договором - вантаж, пасажир чи його багаж. Окрім цієї класифікації, у МПрП викорис­товуються і деякі інші, оскільки вони теж впливають на зміст до­говору перевезення.

По-перше, перевезення може здійснюватись лише одним пере­візником, а може, особливо у випадках змішаних перевезень (тоб­то перевезень, що здійснюються за допомогою різних видів транс­порту), бути здійсненим двома або декількома перевізниками. В останньому випадку розрізняють перевезення:

• у прямому сполученні;

• у непрямому сполученні та

• декількома послідовними перевізниками.

При перевезенні у прямому сполученні укладається один дого­вір перевезення з одним перевізником, який є обов'язковим для всіх інших можливих соперєвізникїв. При цьому, перевізником видається єдиний транспортний документ, а всі основні умови пе­ревезення залишаються незмінними протягом всього перевезення. Оскільки це досить зручно для іншої сторони, подібні договори останнім часом набули широкого розповсюдження.

У випадках непрямого сполучення кожен із співперевізників, які необхідні для здійснення перевезення, укладає з відповідною стороною власний договір, застосовуючи свою транспортну доку­ментацію та встановлюючи свої умови перевезення. Це є незруч­ним для пасажира або особи, що відправляє вантаж, внаслідок чо­го практикою вироблено такий різновид договору про непряме пе­ревезення, як сполучення з перевідправкою, коли інша сторона надає право першому з перевізників укладати всі необхідні у по­дальшому договори із співперевізниками.

Перевезення декількома послідовними перевізниками від­різняються від непрямого сполучення тим, що хоча кожен із співперевізників застосовує свою транспортну документацію і встановлює свої умови перевезення, це робиться в межах, так би мовити, «генеральної» угоди щодо перевезення в цілому, внаслі­док чого деякі важливі умови, такі, наприклад, як відповідаль­ність співлєрєвізників, залишаються єдиними, чим власникам ба­гажу або пасажирам надаються певні переваги. Так дане питання вирішено, наприклад, у ст. ЗО Варшавської конвенції про міжна­родні повітряні перевезення.

По-друге, деякі особливості властиві міжнародним переве­зенням:

• у сусідському сполученні, тобто у сполученнях між держа­вами, що мають спільні кордони;

• у транзитному сполученні (коли частина сполучення здійс­нюється територією одній' чи більше третіх країн);

• у наскрізному сполученні, тобто коли хоча і мас місце пере­тинання території третьої країни, пункти відправлення та призна­чення знаходяться, все ж, на території однієї і тієї самої держави.

Нарешті, певне значення мас розподіл перевезень на безпереса­дочні (безперевантажувальні) І такі, за якими на кордоні держави відправлення чи призначення мають місце пересадка пасажира або перекантаження вантажу чи багажу.