21.3. Перехід спадщини цо держави

1. Усім правовим системам світу відомі ситуації, коли у випад­ках спадщини відсутні як спадкоємці за заповітом, так і спадкоєм­ці за законом. Майно, яке в таких випадках залишається, у росій­ській правовій системі позначається терміном «выморочное». У чинному цивільному законодавстві України (ст. 1277 ЦК) для цього використано термін «відумерлість спадщини». Спираючись на суверенне право здійснювати юрисдикцію в межах своєї тери­торії, держави обертають зазначене майно на свою користь.

В. Л. Толстих зауважує, що питання про природу переходу від­умерлого майна до держави відноситься до кола «вічних» спорів. Природа успадкування за заповітом зводиться до врахування дійс­них намірів спадкодавця; природа успадкування за законом грун­тується на його передбачуваному намірі. Що стосується переходу до держави відумерлого спадкового майна, то він можливий лише в силу окупації: держава, як суб'єкт публічної влади, обертає дане майно у свою власність незалежно від ставлення до цього спадко­давця подібно до того, як це здійснюється щодо безхозного майна. На думку цитованого автора, концепція успадкування відумерлого майна призводить до неестетичних і неефективних рішень².

Сутність права «окупації», яке вперше на законодавчому рівні було відтворене у французькому Цивільному Кодексі, зводиться,

Див.: 'Закони України. Том 6-К.: hi-тіаконодавілва ВРУ. 19%.-С. 13-40.

Див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга І.-С. 957. ' Див.: Толстых В Л. Цит. праця.- С. 20І-203.

436

437

таким чином, до того, що відумерла спадщина розглядається як майно, що не має власника, і, оскільки це майно знаходиться на території відповідного суверена, воно ним і «захоплюється». Звід­си випливає суттєвий юридичний наслідок: відумерла спадщина, яка знаходиться на території іноземної держави, тобто іншого су­верена (наприклад, вклад в іноземному банку), на підставі цього самого прана «захоплюється» відповідним іноземним сувереном. Як зазначив з цього приводу Л. А. Лунц, якщо іноземне законодав­ство, що підлягає застосуванню згідно з радянською колізійною нормою, розглядає майно, що залишилось без спадкоємців, як без-хозне, то воно, у випадку знаходження на території Радянської держави, переходить у ЇЇ власність в застосуванням порядку, вста­новленого радянським законом. Якщо ж іноземний закон, який підлягає застосуванню, розглядає перехід майна, що залишилось без спадкоємців, до держави як спадкоємство, то радянський суд розцінює це майно як таке, що належить іноземній державі¹.

Можливо, зважаючи на певну делікатність цього питання, у між­народному приватному праві відсутні універсальні уніфікації щодо підстав та порядку переходу спадщини до держави. Не регулюють­ся подібні ситуації і в Кодексі Бустаманте. У Мінській конвенції її вирішенню присвячено статтю, за якою якщо за законодавством Договірної Сторони, що підлягає застосуванню при спадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме спадкове майно переходить до Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець у момент смерті, а нерухоме спадкове майно залишається тій Договірній Сто­роні, на території якої воно знаходиться.

2. Підстави, за яких спадщина переходить на користь держави, є різними в різних правопорядках, і вони встановлюються на розсуд самої держави. Зі зрозумілих причин, найбільш повний перелік цих підстав містився у радянському законодавстві. Згідно зі ст. 555 ЦК України 1963 р. спадкове майно за правом успадкування (ви­ділено мною,- В. Ч.) переходило до держави у випадках, якщо:

1) спадкодавець все майно або його частину заповів державі;

2) у спадкодавця відсутні спадкоємці як за законом, так і за за­повітом;

3) всі спадкоємці відмовились від спадкового майна;

Див.: Лущ Л. А. К вопросу о «квалификации» в международном частном праве / Сопетский ежегодник международного права, 1979.-- М.: Наука, 1°ЬО,-С. 219.

438

4) всі спадкоємці (відповідно до статей 528 та 534 цього Коде­ксу) позбавлені права на успадкування;

5} жоден із спадкоємців не прийняв спадкове майно.

Слід мати на увазі, що перший із зазначених випадків є власне спадкуванням державою за заповітом, тобто - дією, що має місце згідно з волевиявленням спадкодавця, внаслідок чого переконли­вим є рішення законодавця за новим Цивільним кодексом України, коли він цей випадок передбачив у ст. 1235 ЦК, де йде мова про право заповідача на призначення спадкоємців.

За новим ЦК України, таким чином, передбачається, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмо­ви від їх прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою від­повідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, яка подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

На думку О. А. Підопригори, подібне законодавче рішення грун­тується на вимозі, за якою держава не може зазіхати на те, що на­лежить до сфери приватної власності. Саме ця ідеологічна засада зумовила виключення держави з числа спадкоємців за законом (раніше вона фактично була спадкоємцем третьої черги). Згідно з новим ЦК України, якщо спадкоємців немає, майно може бути ви-шано відумерлим за рішенням суду і, отже, лише як таке передано державі¹.

Остання вказівка закону є характерною, оскільки за нею слід розрізняти перехід спадщини до держави (за заповітом) та перехід спадщини до територіальної громади. Проте, якщо у першому ви­падку з правовими підставами переходу відповідного майна до но­вого власника все більш-менш зрозуміло, то у другому рішенні законодавця залишається не з'ясованим одне суттєве питання.

Справа в тому, що перехід спадщини у власність держави, згід­но зі світовою практикою, має місце у двох формах:

• за правом успадкування, як це встановлено у більшості дер­жав (і, зокрема, передбачалось у ЦК України 1963 p.);

• за правом «окупації» (законодавство США. Франції, Австрії тощо).

Дію цих інститутів можна проілюструвати на таких двох прикла-

Див.: Кодифікація приватного (цивільною) права України. С. 281.

439

дах із судової практики. В одній чі справ (1954) апеляційний суд за­твердив рішення суду першої інстанції, яким були визнані обгрун­тованими вимоги іспанської скарбниці стосовно пінних паперів, що знаходились в Англії та належали доміцильованому в Іспанії і по­мерлому тіш англійцю. Рішення засновувалось на тому, що спадко­давець не залишив заповіту і не мав спадкоємців за законом, а пере­хід у таких випадках майна до фіску (казни.- В. Ч.) класифікувалось за Іспанським правом як спадкоємство держави. Суд зазначив, що хоча за англійським правом це майно вважається відумерлим, вна­слідок чого має переходити до англійської скарбниці, було б непра­вильним застосовувати англійську концепцію до іноземного права¹.

У другому рішенні (1936) англійський суд визнав рухомість, що •залишилась в Англії після англійця, доміцильованого в Туреччині, такою, що підлягає передачі до англійської скарбниці, бо за туре­цьким правом відумерлє майно надходить до скарбниці як безхоз-не, тобто - за правом окупації".

В Законі від 23.06.2005 р. згадка про перехід до держави від-умсрлого майна відсутня взагалі, що аж ніяк не може розглядатись як удосконалення правового регулювання відповідного питання.

Контрольні запитання

1. Якими є основні колізійні питання, що виникають при успад­куванні за сучасним МПрП?

2. Яким чином регулюються спадкові відносини у МПрП?

3. Що Вам відомо про регулювання спадкових відносин за но­вим ЦК України?

4. Коли і в як'і засоби спадщина переходить до держави?

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

Див. Луни Я. А. Курс международного частного права. С. 255. ' Див.: Тим само.

44U

МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС