1.4. Співвідношення міжнародного публічного Іа міжнародного приватного права

У вітчизняній доктрині стверджується, що, з одного боку, про­блемі розмежування приватного та публічного міжнародного права відводиться у МПрП особливе місце", хоча, з іншого, зазначається. Що в ній відсутні обгрунтування природи та місця МПрП У національній системі права"". Можливо, це є наслідком загальної складності питань, які входять до кола «відання» даної галузі права.

Див.: Івеков В. П. Международное частное право: Куре лекций.- М.: Нор­ма - ИІгфра-М. 1999.- С. 8.

~ Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 84. " Див.: Федшіяк Г. С., ФедІшякЛ. С. Цит. праця,- С. 8.

27

1. З того, про що вже вище йшла мова, випливає, що об'єктом правового регулювання у МПрП с відносини, які виходять за межі одного правопорядку, внаслідок чого засобами, які передбачені відповідною правовою системою, ці відносини врегульовані бути не можуть. Інакше кажучи, у таких випадках будь-яка одна право­ва система, так би мовити, не здатна «впоратись» з відносинами, що стали гранснаціональними. Внаслідок цього важко погодитись з досить-таки поширеною серед фахівців думкою про те, що МПрП с складовою внутрішньодержавного права, тобто •- части­ною національної правової системи. Саме так розмірковують В. Г. Срмолаєв і О. В. Сіваков, коли стверджують, що «єдиного міжнародного приватного права не має, воно завжди має націо­нальний характер»¹. Г. К. Дмітрієва, яка дотримується такої ж точ­ки зору, дійшла висновку: незважаючи на свою назву, МПрП має національно-правову природу. На відміну від міжнародного (пуб­лічного) права, единого для всіх держав, МПрП існує в межах внутрішнього (національного) права кожної держави, тому можна вести мову про «російське», «українське», «англійське» МПрП І т. ін."

Вважаємо, подібне твердження робить безпредметним питання про співвідношення МПрП з міжнародним публічним правом, замі­нюючи його на питання про співвідношення внутрішньодержавного права з міжнародним правом. Однак, формулюючи подібну точку зору, її прихильники забувають, що МПрП - це система чужих для даного правопорядку, тобто - Іноземних позитивних норм, включа­ючи норми міжнародних договорів, що регулюють приватні майно­ві та особисті відносини з іноземним елементом³, що система націо­нальних колізійних норм встановлює тільки правила застосування норм різних правових систем*. Інакше кажучи, у відповідному на­ціональному праві встановлюються лише приписи, згідно з якими суддя повинен обрати та застосувати до конкретних фактичних від­носин іноземне право. Проте, якщо цей суддя відповідно до встано­влених правил застосує, наприклад, англійське право, останнє від цього не стане ані російським, ані українським.

2. У доктрині висловлювалась І протилежна думка, за якою

МПрП слід розглядати лише як складову міжнародного публіч­ного права. Зауважимо: історично воно так і було. Наприклад, шлюб вавілонської царівни Шуммуримат з ассирійським царем цІамаши-Адіді II (II тис. до н. е.) не тільки сприяв встановленню дружніх стосунків між обома відповідними державами, а й знач­ному впливу в Ассирії вавілонської релігії та культури¹. Тобто, інститут суто приватного права було використано у даному ви­падку як інструмент для вирішення публічно-правових питань. Проте, з часом людство усвідомило, що суб'єктами міжнародного публічного права є, переважно, держави та міжнародні організа­ції, а не фізичні або юридичні особи, котрим прямо не адресовані права чи зобов'язання, що випливають з норм міжнародного пуб­лічного права.

3. Тому, як вважає Т. М. Нешатаєва, МПрП не вміщується в ме­жах однієї із зазначених моносистем і «проситься» у міжнародно-правову теорію". У зв'язку з цим видасться, що більше відповідає реальному стану речей домінуюча у сучасній доктрині точка зору, за якою МПрП виокремлюється у самостійну галузь права. Напри­клад, М. Іссад, цілком слушно зауважив, що беручи до уваги еклек­тичний характер МПрП, запозичення з різних галузей, враховуючи національні Інтереси, а також вимоги сучасного міжнародного пра­вопорядку, можна охарактеризувати МПрП як категорію sui generis чи як самостійну галузь³. Ця галузь, як вже зазначалось, тільки за­вдяки терміну «international» створює, враження певної спорідненос­ті чи підпорядкованості міжнародному публічному праву. Аби уник­нути такого враження, спробуємо з'ясувати сферу, в якій можуть бути застосовними норми МПрП.

Загалом сферу правового регулювання засобами національно­го права на земній кулі можна уявити як сукупність всіх окремих правопорядків світу, котрих нині, як вважає В. В. Трутень, налі­чується понад 240, відповідно до кількості країн і територій⁴. З точки зору світового правопорядку, встановлені в межах націо­нальних правопорядків правові системи жорстко обмежені обся­гом влади відповідних суверенів, тобто такі засоби підлягають застосуванню лише в межах територіальної юрисдикції тих чи

Дин.: Ермо.іоев В. Г.. Сітаков О. В. Цит. праця.- С. 18. " Див.: Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой - С. 38. ' Див.: Міжнародне принятие право. Актуальні проблеми.- С. 84. '' Див.: Там само.- С. 172.

^ Див.: Фельдман Д. Й., БаскшІ Ю. Я. Цит. праця- С 14-17. ~ Див.: Нешатаєва Т. Н. Цит. праця.- С. 25.

' Див.: Исак) М. Международное частное право.- М.: Прогресе. 1989 -С. ІЗ. Див.: Міжнародне приватне прано. Актуальні проблеми.- С. 91.

29

інших держав. «Міжнародне право визначає межі судової влади, які виникають внаслідок паралельного існування поряд один з одним суверенних держав. Жодна держава не вправі застосовува­ти дії, що випливають з верховенства її влади, за межами її влас­ної території...»¹.

Поряд з ними, а точніше, над національними юрисдикціями діють засоби міжнародного права, які е єдиними, а вимоги яких -зокрема норми jus cogens - є обов'язковими для виконання будь-яким сувереном. Це означає, по-перше, що обов'язкові приписи міжнародного публічного права не повинні бути порушені на на­ціональному рівні. Як зазначає у цьому зв'язку Л. Н. Галснська, присутність владних суб'єктів у міжнародних відносинах як вла­дного, так і невладного характера приводить до неминучого ви­сновку про єдність похідних засад міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Такими єдиними основними за­садами виступають загальні принципи міжнародного права, до­тримання яких є обов'язковим для всіх учасників міжнародних відносин. Будь-які дії будь-яких суб'єктів у сфері міжнародних відносин повинні відповідати вимогам загальних (основних) принципів².

Проте в доктрині МПрП, не без підстав, стверджується, що хоча загальні норми міжнародного права мають перевагу над націо­нальними законами, втім, на практиці, вони не мають того значен­ня, котре відповідало б їх місцю в ієрархії норм права. До того ж, більшість цих норм представлена у такому загальному вигляді, що вони навряд чи можуть надати велику допомогу при вирішенні конкретних проблемі Завдяки цьому якраз і виникла так звана доктрина трансформації норм міжнародного права у національне законодавство, коли міжнародне публічне право діє на національ­них рівнях опосередковано, через відтворення чи визнання обов'язковими його положень завдяки уточненню їх через рішення національних законодавців. Хоча це зовсім не означає, що міжна­родне публічне право безпосередньо не регулює відносин суб'єктів цього права на міжнародних територіях.

Див.: Шак X. Международное гражданское процессуальное право: Учебник •' Пер. с нем.-М: БЕК, 2001.-С. 9.

" Див.: Галенская Л. Н. Действие общих принципов международного прана в сфере частного права //Журнал международного права- 1995 -№4 (10).- С. 5.

' Див.: Там само.- С. 8.

30

4. Принципово інша ситуація виникає у МПрП, що регулює відносини між фізичними та юридичними особами у випадках, ко­ли вони стають «транснаціональними». Що стосується цих відно­син, які виникли або мають продовження на міжнародних терито­ріях, наприклад, у відкритому морі під час морських перевезень, міжнародне публічне право нездатне їх врегулювати, бо зазначені особи не є його суб'єктами. Ще менше, на перший погляд, їх вре­гулювання можливе засобами національного права, оскільки, за відомим постулатом, державам заборонено розповсюджувати на­ціональну юрисдикцію на міжнародні території, що їх спільно використовує все людство, які є його спільною спадщиною. Проте, як зрозуміло, зазначені відносини якимось чином мають бути вре­гульовані.

У разі, коли з метою їхнього регулювання суб'єктами міжнаро­дного публічного права укладається відповідний міжнародний до­говір, ситуація стає знайомою, оскільки вступає у дію та сама докт­рина трансформації. Однак залишаються ще випадки, коли певна держава не стає учасником такого договору. Проте значно більш складною є ситуація, яку можна вважати найбільш поширеною: коли відносини зачіпають два або більше національних правопо­рядку заінтересованих у ЇЇ належному врегулюванні, а ВІДПОВІД­НИЙ міжнародний договір відсутній.

У зазначених випадках, з точки зору світового правопорядку, у врегульованні відповідних відносин виникає прогалина, своєрідна «зона нсврегульованості», яку неможливо подолати ані звичайни­ми засобами міжнародного публічного права, ані за допомогою внутрішньонаціональних засобів правового регулювання. І саме тоді на допомогу приходить МПрП, яке пропонує раціональні за­соби застосування на відповідних міжнародних чи національних територіях «чужого», іноземного права. Сутність цих засобів зво­диться, як зазначалось, до надання нормам іноземного права якості «екстериторіальності», тобто можливості бути застосованими в межах конкретних національних, «чужих» їм за своєю природою, іноземних юрисдикцій.

Інакше кажучи, це засоби застосування не міжнародного публіч­ного права, а норм іноземного національного права, але оскільки ці засоби є міжнародне визнаними, звичайними у світовій практиці, вони й отримали назву «міжнародних», призначених для правового (Ісгп') регулювання приватних (private), невладних відносин. Тобто, якщо у міжнародному публічному праві цей термін може бути ви-

І

користаний як синонім терміну «міждержавне», то у МПрП він означає, шо відносини, які регулюються, виходять за межі однієї держави і пов'язані з правовими системами різних країн .

У такому контексті не можна не погодитись з І. С. Перєтер-ським, який зауважив, шо два елементи об'єднують та дозволяють називати МПрП «міжнародним»: уніфікаційні конвенції - частина міжнародного права, які с джерелами формування МПрП, а не джерелами його існування (виділення моє-- В. Ч.), та колізійний спосіб регулювання, що чисто функціонально об'єднує різні пра­вові системи".

За слушним висловом Г". Б. Федосєєвої, метою МПрП є впоряд­кування відносин, котрі виходять за межі юрисдикції однієї дер­жави. Враховуючи, що жодна держава «добровільно» не змінить свою правову систему на догоду Іноземному правопорядку, МПрП являє собою своєрідний «правовий компроміс». Він полягає в то­му, що держава, не змінюючи свою правову систему, включає до неї спеціальні норми (що позначаються як «колізійні») - правила, на підставі яких здійснюється вибір іноземної правової системи. Таким чином, держава погоджується на регулювання відповідної категорії відносин, що мають зв'язок з цією державою, засобами, передбаченими Іноземною правовою системою. Хоча це виглядає парадоксальним, але дану іноземну правову систему обирають «рідні», національні колізійні норми ,

Узагальнюючи наведені міркування, можна стверджувати, що відокремлення міжнародного публічного та міжнародного приват­ного права засновується, головним чином, на розмежуванні сфер (об'єктів) регулювання та суб'єктів, стосовно яких зазначене регу­лювання здійснюється. До компетенції міжнародного публічного права належить вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи тощо. Беззаперечно, питома вага питань, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, економічним співробітни­цтвом і т. ін., у міжнародному публічному праві поступово збіль­шується, що привело навіть до виникнення спеціальної підгалузІ міжнародного публічного права - міжнародного економічного

¹ Див.; Ep.MO.wee В. Г., Счкаков О. В. Цит. праця.- С. 8.

² Див.: Перетерскшї И. С. Система международного частого права /,' Гов. гос-во її право.- 1446.- № 8/9.- С. 22. 25.

'Дня.: Федисссва Г. ІО. Цит. праця.-С 35--36.

32

права. Але відносини і в цій сфері залишаються відносинами, го­ловним чином, між державами та міжнародними організаціями і притаманного відносинам між фізичними та юридичними особами цивільно-правового характеру не набувають.

5. Проте слід наголосити, що, незважаючи на зазначену від­окремленість сфер регулювання, вказані дві системи права не роз­діляються настільки жорстко, щоб між ними утворилася «непере­борна безодня». Обидві системи взаємодоповнюють одна одну та розвиваються під взаємовпливом. З одного боку, все більше питань правового регулювання транснаціональних відносин суб"єктів МПрП знаходять своє вирішення завдяки укладанню відповідних міжнародних договорів. З іншого - МПрП не може порушувати головні принципи міжнародного публічного права (суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи і т. ін.), ви­користовуючи їх інколи у досить своєрідній формі, як цс має місце, наприклад, при застосуванні принципу взаємності або ви­значенні статусу (правового режиму) іноземців у міжнародному цивільному процесі.

З урахуванням всього зазначеного можна, гадаю, погодитися з думкою В. В. Гаврилова про те, що МПрП є штучним утворенням, яке неможливо розглядати ані як частину міжнародного, ані як ча­стину внутрішньодержавного права. Не утворює воно і власної системи права, оскільки саме складається з норм різних правових систем. МПрП - це, швидше, навчально-методичний І науковий термін, який використовується для позначення сукупності право­вих норм міжнародного та національного походження, що перебу­вають у тісній взаємодії і регулюють особливу групу певною мі­рою відокремлених суспільних відносин міжнародного неміждер-жавного невладного характеру¹.

Подібне розуміння цілком відповідає точні зору Р. А. Мюл-лерсона, за якою норми МПрП є такими правовими утвореннями, які, «зберігаючи своє місце в національно-правових системах дер­жав І у міжнародному публічному праві, маючи тут свою головну «прописку», створюють нову, похідну структуру, отримують мож­ливість розкрити свій потенціал через полісистемний комплекс»², який заново виникає.

^ Див.. Гсіврн.чов В. К. Ціп- праця.-С. ІЗ. " Див.: МІол.'Іерсон Р. А. Цит. праця,- С. 81.

33

I