14.2. Міжнародний лізинг

І. Як зазначає М. Ю. Саранський. явище лізингу, що раніше бу­ло відоме лише вузькому колу спеціалістів, тепер стало популяр­ною темою для публікацій І обговорень серед юристів, скономіс-

_п Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми - С. 221. "Див.: Там само.-С. 204. 22!.

293

тів, підприємців і навіть політиків. Практична важливість лізингу сьогодні пов'язана великою мірою з тим, що це досить часто є единим шляхом для вітчизняних підприємств поновити парк облад­нання н умовах, коли триває «масове стихійне скорочення вироб­ничого потенціалу у цілому ряді життєво важливих галузей еко­номіки»¹. А стрімкий розвиток лізингу в різних країнах світу засвідчує його значну вигідність і зручність як для суб'єктів під­приємницької діяльності, так і для держави".

До речі, дослідники стверджують, що в середині минулого де­сятиріччя в європейських державах на долю таких договорів при­падало 15-17% загального обсягу інвестицій, досягаючи в Англії рівня 30%. Об'єми лізингових операцій на той же час складали: у США - 130 мільярдів доларів, у Європі - 123,5 мільярди доларів тощо. Відзначається також, що в автомобільній промисловості по­ловину контрактів нині становлять договори лізингу, а також, що цей договір стає популярним у поставках літаків, морських суден та обчислювальної техніки'¹.

Попередником лізингу вважається договір оренди і завдяки та­кому уявленню цим терміном нерідко позначається будь-яка дов­гострокова оренда машин, обладнання, транспортних засобів та Інших об'єктів виробничого призначення, тобто речей, які не спо­живаються індивідуально. З розвитком міжнародного ринку, збіль­шенням обсягу товарообороту та, взагалі, з інтернаціоналізацією сфери економічних відносин договір оренди вийшов за межі наці­ональних правопорядків і став міжнародним, отримавши власну назву лізингу (від англійського «leasing», яким позначалась оренда

нерухомого майна).

Спочатку міжнародний лізинг тлумачився як специфічний різ­новид купівлі-продажу товарів з розстрочкою платежу, а сучасне розуміння він отримав, як вважається , завдяки створенню у 1952р. в Сан-Франциско, компанії «United States Leasing Софо-ration», яка вперше почала здійснювати власне лізингові операції. Підприємницькою концепцією даної корпорації стала (вже забута на той час) думка Арістотеля, згідно з якою багатством є не воло-

¹ Див.: Международное частное право: современная практика,- С. 83. ~ Див.: Решетник И. Юридическая конструкция лизинга /.' Российская юсти-1 пня,- 1997.- № 12,- С. 15-16.

"' Див.: Тынеяь А.. ФункЯ.. ХвалеіІ В. Цнт. праця - С. 444. 'Див.; Там само.-С. 443.

244

дгння майном на праві власності, а його використання. Тобто, на думку засновників компанії, для отримання прибутку зовсім не обов'язково мати право власності на обладнання, достатньо мати можливість його використання за призначенням. 2. Практиці відомі два різновиди лізингу:

* операційний (експлутаційний) та

• фінансовий.

Останній вважається власне (або «чистим») лізингом.

Операційний лізинг зазвичай здійснюється на підставі двох до­говорів. По-перше, цс договір звичайної купівлі-продажу товарів, за яким лізингова фірма чи компанія придбаває у власність певне об­ладнання спеціально для подальшої передачі його в оренду. Причо­му, зазначене придбання може мати місце: або на свій власний роз­суд, або на прохання майбутнього орендоотримувача. По-друге, це договір оренди (власне лізингу), за яким зазначене обладнання на­дається промисловій фірмі для подальшого використання.

Серед особливостей, що відрізняють лізинг від звичайної орен­ди майна, слід зазначити такі:

а) Договір лізингу укладається зазвичай на тривалий, твердо обумовлений та незмінний строк, який має назву безвідзивного періоду. Цей строк дорівнює приблизно часу повної розрахункової амортизації обладнання, тобто, дорівнює терміну служби цього обладнання.

б) Даний договір протягом зазначеного строку не підлягає ро­зірванню чи скасуванню, а платежі за ним не можуть бути при­пиненими.

в) За спливом строку дії договору лізингоотримувачсві гаранту­ється, згідно з умовами договору, одне з таких прав:

« викупити договірне обладнання за незначну ціну (зазвичай -5-6% первісної вартості цього обладнання);

• повернути його лІзингодавцевІ або

• поновити на рік-два договір лізингу за новими, значно мен­шими ставками плати.

г) Лізингоотримувач несе відповідальність за всі можливі ризи­ки, пов'язані п використанням отриманого за договором облад­нання.

Особливо слід наголосити на праві лізингоотримувача викупи­ти договірне обладнання, яке отримало спеціальну назву - опшои. '-права в тому, що введення огщіону в договір лізингу, як вважа-^{е г}ься, є одним з найважливіших чинників, що відрізняє лізинг від

295

оренди, і у багатьох країнах він стає обов'язковою характеристи­кою лізингу''.

Слід мати на увазі Й те, що для лізингодавця укладення догово­ру лізингу є засобом стимулювання придбання новітніх техноло­гій, свого роду «технологічною експансією» на іноземних ринках, яка, до того ж, с досить вигідною з економічної точки зору. З Ін­шого боку, для л і зинго отримувачів цей договір є засобом своєчас­ної заміни основних фондів завдяки придбанню в експлуатацію складного та дорогого обладнання без тих суттєвих втрат, які мали б місце у випадку, пов'язаному з купівлею цього обладнання.

Головною відмінністю фінансового {інвестиційного, як його інколи ще називають) лізингу від операційного є те, що в ньому беруть участь не дві, а три сторони:

• фірма, що виготовляє обладнання;

• лізингова фірма (корпорація);

• фірма-користувач відповідного обладнання.

Із зазначеного випливає, перш за все, що фінансовий лізинг ви­користовується виключно у сфері підприємницької діяльності. Да­лі, цей договір завжди є відплатним, бо в ньому беруть участь професійні учасники торгового обороту. Нарешті, в лізингових відносинах лізингодавцями виступають лише фінансові корпора­ції, банки чи їх філії, кредитні, страхові і т. ш. установи, які мають для цього відповідні фінансові можливості.

Слід, також, розуміти різницю між фінансовим лізингом І кре­дитною угодою, яка полягає в тому, що за кредитною угодою пра­во власності на обладнання, що було у цільовий спосіб придбано, виникає у боржника, тоді як :sa договором лізингу воно -залишає гь-

ся за лізингодавцем.

3. Правове регулювання лізингових відносин відстає від потреб практики. Намагання національних законодавців вмістити лізинг у] традиційно існуючі форми договорів не принесли задовільних ре­зультатів. До того ж, різниця у національних підходах до вирішен­ня проблем, пов'язаних з договором лізингу, призвела до виник­нення колізії між накопиченим у США досвідом з тим регулюван­ням, яке мало місце у правових системах континентальних держав Європи, що вимагало віднайдення шляхів регулювання лізингових відносин на універсальному рівні.

З 1974 р. УНІДРУА працював над проблемою правового регулю^

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С 106.

107.

296

вання лізингових відносин, завдяки чому було вироблено проект Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, яка стала предметом розгляду міжнародної дипломатичної конференції, скликаної у м.Оттава (Канада), де Конвенцію і було прийнято 28.05.1988р. У конференції брало участь 59 держав, з яких на 31.05.1995 р. (день набуття нею чинності) Конвенція стала обов'язковою лише для трьох (Франція, Італія та Нігерія) і навіть сьогодні коло її учасників вкрай обмежене. Проте, справедливості ради, неможливо не зазна­чити, що Комісія ЄС рекомендувала всім державам - членам Євро­пейського Союзу приєднатися до цієї Конвенції. Більш того, Типо­вий лізинговий договір, який було розроблено правовим комітетом Leas Euroupe для застосування в Європі, також складено з ураху­ванням положень Оттавської конвенції.

За Конвенцією договір міжнародного фінансового лізингу по­винен відповідати нижчснавдсним ознакам:

• лізннгодавець та лізингоотримувач повинні бути суб'єктами права різних Договірних держав;

• лізингоотримувач самостійно обирає як обладнання, так і по­стачальника. Внаслідок цього лізингодавець повністю звільняється від будь-якої відповідальності за можливі недоліки зазначеного обладнання;

* лізингодавець придбає обладнання у постачальника виключ­но для його подальшої передачі у лізинг, про що постачальник обов'язково інформується;

* лізингові платежі розраховуються залежно від строку амор­тизації цього обладнання.

Конвенційні норми застосовуються лише у випадках, якщо сто­рони прямо підпорядкували свої відносини цим нормам і дія останніх не припиняється на тій підставі, що обладнання стало не­від'ємною приналежністю Іншої речі або включене до земельної власності. Будь-які спори щодо відповідних обставин вирішуються за правом держави, де така річ або земельна ділянка знаходяться. Конвенцією вирішені також деякі питання, пов'язані з правами та обов'язками сторін у договорі міжнародного лізингу, та з відпові­дальністю за невиконання чи неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань.

4. Хоча, як зазначалось. Конвенція не зібрала великої кількості Учасників, в літературі відзначається, що багато держав врахову­ють ц положення при створенні свого національного правового Р^егулюваннй лізингових відносин (що позначається як «опосеред-

297

кована» уніфікація шляхом добровільного відтворення зразків по­ведінки, що містяться у міжнародному договорі)¹. Подібне стало можливим тому, що, хоча Конвенція є досить невеликою за обся­гом, в ній вирішена ціла низка принципових питань щодо лізинго­вого договору. Окрім принципу автономії волі сторін договору щодо права, якому підкоряються їх відносини, можна вказати ще на такі принципи, покладені у підґрунтя цієї Конвенції:

• нерозривності договору поставки і власне лізингу та визнан­ня їх єдиною тристоронньою угодою;

• визначальної ролі орендатора як Ініціатора угоди та фак­тичного власника обладнання;

• компенсаційної ролі лізингових платежів, що мають дозво­лити орендодавцеві повернути свої вкладення в устаткування;

• необов'язковості опціону на купівлю обладнання;

• використання обладнання у професійних цілях;

• пріоритету речових прав орендодавця перед кредиторами

орендатора;

• належного обережного ставлення до отриманого у лізинг об­ладнання та використання його у розумний спосіб;

• належного виконання сторонами своїх зобов'язань та ін.²

5. Новітні тенденції не оминули і того регулювання лізингових відносин, яке встановлено новим цивільним законодавством Украї­ни (див. § 6 глави 58 ЦК та ст. 292 ГК України). Зокрема, у ст. 806 ЦК міститься визначення договору лізингу та розрізняються прямий та непрямий лізинг, а у ст. 292 ГК - фінансовий чи оперативний, а за формою здійснення - зворотний, пайовий, міжнародний і т. Ін.

лізинг.

Згідно з новим правовим регулюванням, об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, Інші природні об'єкти, а та­кож цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підпри­ємств та їх структурних підрозділів. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоотримувач, якщо інше не встановлено договором або зако­ном. Зауважимо: у випадках прострочки передання або повернен-

ня предмета договору лізингу цей ризик несе сторона, яка е вин­ною у простроченні.

Як вже зазначалось, колізійного регулювання взагалі, зокрема питань, пов'язаних з лізинговими відносинами, у даних кодексах не передбачається. В чинному національному законодавстві деякі положення з цього приводу містяться в Законі України «Про лі­зинг» від 16.12.1997 р.^!. У зв'язку з ним Є. В. Гусєв зауважив, що, з одного боку, цим Законом дозволяється вільно обирати іноземне право як таке, що регулює лізинговий контракт, проте, з іншого -ним вимагається суворе дотримання норм щодо, зокрема, форми і так званих істотних умов договору лізингу. Внаслідок цього, як­що лізинговий контракт не буде одночасно «підігнаний» під вимо­ги Закону України «Про лізинг», у сторін виникнуть проблеми вже під час митного оформлення майна, що передається у лізинг'.

Можна зазначити й те, що, згідно зі ст. 17 цього Закону, всі спори, що випливають з договорів лізингу, підсудні тільки судам України, які повинні розглядати відповідні справи за законодав­ством України, Водночас, Законом передбачено право сторін щодо розгляду таких справ міжнародним арбітражем за місцем, обумов­леним у договорі, що означає право сторін на уникнення дії наве­деної вище імперативної норми про виключну підсудність лізин­гових справ. А це означає, що існуюче нині в Україні колізійне регулювання питань лізингових відносин послідовним визнати важко. До речі, договір лізингу жодним словом не згадується і в Законі від 23.06.2005р.

6. Підкреслимо: 25.11.1998 р. у Москві було підписано, в межах держав - учасниць СНД, Конвенцію про міждержавний лізинг. Л. П. Ануфрієва цілком правильно зазначила, що ця Конвенція не дотримується розробленого наукою права та засвоєного практи­кою розмежування термінів «міждержавний» і «міжнародний»⁴. До речі, у застереженні до цієї Конвенції Прем'єр-міністр України В. Пустовойтенко слушно наполягав на необхідності зміни терміна «міждержавний» на «міжнародний». Проте, зазначене зауваження не зашкодило йому ні підписати цю Конвенцію (28.04.1999р.), ні подати ЇЇ на ратифікацію.

Див.: Атфрчева -'7. П. Цит. праця. - С. 304-305. ' Див.: Международное частное право: современная практика.- С. 100.

_І Див,: Голос України.- 13 січня 1998.-№5.

~ Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 165.

Див,: Там само.- С. 166.

Див.: Ануфриева Л. П. Цит. праця.- С. ЗОН.

Ї98

299

Однак, дану Конвенцію підписано, лише п'ятьма членами СНД, серед яких немає підпису Російської Федерації, внаслідок чого по­дальша доля цієї Конвенції залишається поки що неясною.