15.3. Правове регулювання агентських угод

Оскільки правове регулювання агентських угод на національно­му рівні або відсутнє, або недостатнє, або суперечливе, відповідні питання вирішуються шляхом уніфікації. На універсальному рівні на них міститься певна відповідь у нижченаведєних двох конвенціях.

1. Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-ІІродажу товарів від 17.02.1983 р. Конвенція набуде чин­ності після отримання депозитарієм документів, які свідчать про надання згоди на її обов'язковість для десяти держав. Однак по­ки що таких держав тільки п'ять і з 1997 р. кількість їх не збільшу­ється. Україна до Конвенції не приєдналася.

¹ Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми-С. 191.

314

Дану Конвенцію було розроблено УНІДРУА і, на думку розроб­ників, вона, після набуття чинності, стане доповненням до Віден­ської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980р. Конвенція буде застосовуватись у випадках, коли принци­пал і третя особа мають свої підприємства у різних країнах і коли агента уповноважено укладати договори купІвлі-продажу з цими третіми особами або представляти їх принципалу для укладання ним договорів безпосередньо. Однак Конвенцію побудовано (ст. 5) на принципі широкого застосування автономії волі сторін, які ма­ють можливість як обрати для регулювання своїх відносин поло­ження іншого правопорядку, так і виключити із застосування між ними окремі положення цієї Конвенції.

Конвенція регулює широке коло питань, пов'язаних з догово­рами торгового представництва, зокрема визначає повноваження агента (торгового представника), умови їх припинення, а також правові наслідки угод, укладених агентом, для принципала. Зок­рема, у ст. 14 Конвенції міститься правило: «Коли поведінка принципала переконує третю особу добросовісно вірити в те, що агент уповноважений діяти від імені принципала і що він діє у межах такого повноваження, принципал не може пред'явити ви­моги до третьої особи з посиланням на відсутність повноважень у агента».

Конвенцією закріплено також правило про можливість, на роз­суд принципала, розкрити себе і втрутитися у справу в тих випад­ках, коли уповноважений ним агент укладає з третьою особою до­говір від свого власного імені.

2. Гаазька конвенція про право, застосовне до договорів про представництво та договорів з посередниками від 14.03.1978 р. Хоча дана Конвенція не зібрала великої кількості учасників (її членами є Аргентина, Нідерланди, Португалія та Франція), вона все ж 1.05.1992 р. набула загальної чинності. Україна в даній Кон­венції участі також не бере.

Ця Конвенція застосовується до широкого кола агентських угод, проте тільки тих, які належать до сфери комерційного пред­ставництва. Вона віддає перевагу праву, обраному сторонами, на­віть якщо воно точно не визначено. За відсутності вказівки щодо обраного сторонами права Конвенцією встановлено, що:

• агентський договір підкоряється особистому закону агента або закону держави, на території якої він має своє комерційне під­приємство;

315

• якщо в агента або принципала існує декілька підприємств, агентський договір підкоряється праву тієї держави, на території якої розташовано підприємство, що має з агентськими відносина­ми найбільш тісний зв'язок;

• додатково зазначено, що агентський договір підкоряється праву держави, де агент здійснює свою основну діяльність, за умови, що принципал мас в цій державі своє підприємство чи по­стійне місце проживання.

Що стосується відносин між агентом І третьою особою, між принципалом і третьою особою, то, за загальним правилом, вони підкоряються праву держави, в якій знаходилось підприємство агента у момент здійснення ним своїх функцій.

3. Можна зазначити й на те, що стосовно агентських угод Існу­ють і рекомендаційні норми, які були розроблені під егідою Між­народної торгової палати:

• Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП №496, 1991 p.);

• «Руководство» по укладанню комерційних агентських конт­рактів (публікація № 410, 1983 p.);

• Коментар до Типового комерційного агентського контракту (публікація МТП № 512).

Типовий контракт було розроблено, як зазначено в преамбулі до нього, у зв'язку з тим, що гармонізація у сфері міжнародного торгового посередництва розвивається повільно, охоплюючи лише деякі сфери відносин, внаслідок чого необхідним було створити уніфіковані правила складання агентського контракту. Цей доку­мент складено з урахуванням практики міжнародної торгівлі та принципів, визнаних більшістю національних законодавств. Тому у підвалини його побудови покладено правило, за яким агентські відносини регулюються національним законодавством, виходячи з визнаних у міжнародній торгівлі загальних положень.

4. У зв'язку ч курсом України на інтеграцію до ЄС доречно за­уважити, що в праві ЄС існує своя регламентація агентських від­носин. Це, перш за все, Конвенція про їакон, застосовний до дого­вірних зобов'язань, що укладена в межах ЄС (Рим, 19.06.1980 p.). Далі йдуть директива Ради ЄС від 18.12.1986р. Хе 86/653 та ще раніше видане Повідомлення Комісії ЄС від 24.12.1962 р., в яких вирішується ряд питань, пов'язаних з можливим обмеженням агентськими угодами конкуренції на Спільному ринку. Нарешті, існують ще Директива ЄС № 1983/83 про договори ексклюзивного

316

дистриб'юторства, та Директива № 123/85 стосовно договорів з дистриб"юторства автомобілів.

До речі, зроблений раніше висновок про те, що дистриб'ютори починають розглядатися як певний особливий вид незалежних аген­тів, підтверджується не лише зазначеним, а й тим, що під егідою Міжнародної торгової палати розроблено два окремих документи:

• «Руководство» МТП по складанню міжнародних контрактів про дистриб'юторство (публікація МТП № 441) та

• Типовий контракт про дистриб'юторство (публікація МТП №518).

5. Не стоїть осторонь від намагань вирішити проблеми, пов'язані з комерційним посередництвом, і Україна. Зокрема, у новому ГК України існує главаЗІ, що має назву «Комерційне по­середництво (агентські відносини) у сфері господарювання». В ній визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) е підприємницькою діяльністю, яка полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійснення ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інте­ресах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє..

За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зо­бов'язується надати послуги другій стороні {суб'єктові, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (на­дання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його раху­нок. Агентський договір повинен визначити сферу, характер і по­рядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційно­му агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторона­ми умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. До­говором має бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі, якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважа­ється, шо агент діє в межах території України.

Принципово важливими є положення ст. 298 ГК України, згідно з якою комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представ­ляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умо­ви, якщо він не відхилить перед третьою особою ДІЇ комерційного

317

агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною від дня її укладення.

Згідно з новим ГК України комерційний агент не мас права пе­редавати комерційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у влас­них інтересах чи інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб"єкта, так і після при­пинення агентських відносин з ним. Комерційний агент несе від­повідальність за розголошення конфіденційної інформації відпо­відно до закону та договору.

Новим законодавством передбачено також, що комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єктові, якого він представляє, внаслідок невиконання або не­належного виконання своїх обов'язків, якщо Інше не передбачено агентським договором. Знову ж таки, якщо тільки інше не перед­бачено агентським договором, комерційний агент не гарантує суб'єктові, якого він представляє, виконання третіми особами зо­бов'язань за угодами, укладеними за його посередництва.

У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого пред­ставляє комерційний агент, останній має право на одержання ви­нагороди у розмірах, передбачених агентськими договором, а та­кож на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невико­нання або неналежного виконання договору другою стороною.

Не можна відзначити, що законодавство України в цій сфері відносин не містить ніякого колізійного регулювання. Відсутнє воно навіть в Законі від 23.06.2005 р.

Контрольні запитання

1. Що розуміється під агентською угодою і які особливості до­говору комерційного посередництва Вам відомі?

2. Які види агентів відомі МПрП та яким є їх правовий статус?

3. Яким чином здійснюється правове регулювання агентських відносин у МПрП?

4. Якими є положення чинного цивільного законодавства України щодо агентських відносин?