2. Розширення моделі Гекшера - Оліна

1. Багатофакторність. Озброєність факторами виробництва може стосуватися їх великої кількості, хоча при розгляді моделі Гекшера - Оліна для аргументації висновків використовували головним чином два фактори капітал і працю. Після того, як В. Леонтьєв виявив у цій моделі так званий парадокс, най пліднішими стали спроби його вирішення розширенням факторів виробництва. Можна навести для прикладу концепцію М. Портера, який пропонує розділити фактори виробництва на деякі великі групи: людські резерви, фізичні ресурси, ресурс знань, грошові ресурси, інфраструктуру. Ці групи, в свою чергу, поділяються на численні категорії.

Існує певна ієрархія факторів виробництва. Вони діляться на основні (basic) і розвинуті (developed). До основних відносять фактори, які даються даром і не потребують інвестиції, скажімо, природні ресурси, географічне розташування країни, кліматичні умови. Проте більшість ресурсів у наш час не можна отримати в спадщину, тому що вони - результат довго тривалого розвитку. правило, ціною значних інвестицій. Такими є, перш за все. нові технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура. Тому частіше для створення конкурентоспроможних переваг велике значення мають не основні, а розвинуті фактори виробництва.

За критерієм спеціалізації фактори поділяються на загальні (general) і спеціалізовані (special). Загальним факторам притаманні якості, що дають можливість використовувати їх у багатьох галузях (мережа автомобільних і залізничних шляхів, висококваліфікований капітал). Спеціалізовані фактори можна задіяти в одній галузі й лише у виняткових випадках

Якщо розглядати основні й розвинуті фактори під кутом зору спеціалізації, то треба зазначити, що перші є, як правило, загальними, а другі мають тенденцію бути спеціалізованими.

Нарешті, треба розрізняти фактори за критерієм ступеня міжнародної мобільності, який розглядався у попередніх розділах. При аналізі основних факторів враховують низький ступінь мобільності, адже вони часто взагалі не переміщуються з однієї країни в другу. Розглядати розвинуті фактори у більшості випадків необхідно з огляду на їх високу міжнародну мобільність і прагнення кожної країни перешкодити таким факторам або затримати їх у межах свого кордону.

Різний ступінь міжнародної мобільності мають також загальні та спеціалізовані фактори. Універсальність використання загальних факторів полегшує їх переміщення з країни в країну. Спеціалізовані фактори або зовсім не здатні до такого переміщення, або на шляху їх руху є як штучні, так і природні перешкоди.

Країна може бути порівняно достатньо забезпечена працею, капіталом, технічними знаннями ( включаючи людський капітал і організаційну ефективність), землею, природними ресурсами або навколишнім середовищем. До цього достатку факторів належить і політична стабільність держави. Отже, при розширеній інтерпретації поняті я «достаток факторів» модель Гекшера-Оліна розкриває велику кількість емпірично релевантних факторів визначення міжнародного товарного обміну.

Збільшення різновидів факторів дало змогу дещо розвинути концепцію В. Леонтьєва. Зокрема, виявилося, що капітал не є для СІНА найбільш надлишковим фактором виробництва. Краще країна була б забезпечена сільгоспугіддями і кваліфікованими кадрами. Саме тому в експорті СІІІА значна питома вага належить сільськогосподарській продукції і високотехнологічним товарам, а імпорт репрезентований трудомісткими товарами, що потребують для свого виготовлення дешевої низько кваліфікованої праці (текстиль, взуття), а також сировиною і корисними копалинами, котрі надходять з країн, багатих на природні ресурси.

Багатофакторність у цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. В економічній літературі вона відома під назвою «неофакторні моделі». Цей напрямок сформувався у період після Другої світової війни з метою відображення нових факторів виробництва, що впливають на розвиток міжнародної торгівлі, динамізацію науково-технічного прогресу. З точки зору світо господарської практики та відкриття «парадокса Леонтьєва» (у теоретичній економіці) багатофакторність враховує:

- різну інтенсивність факторів (це дає змогу визначити, наприклад, що американська імпортозамінна й експорт на продукція капіталомісткіша, ніж продукція, вироблена в інших країнах);

- особливості попиту (надлишок крім, обумовлює капіталомістке споживання, це спричиняє нестачу каш галу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, які експортують);

- неоднорідності факторів (виділення «фізичного» і «людського» капіталу; обґрунтування переважаючої значущості кваліфікації прані тощо);

- нові фактори (в системі факторів: праця, капітал та природні ресурси).

2. Багатотоварність. Коли розглядають більше, ніж два фактори, тоді товари впорядковують в ієрархічну драбину переваг конкуренції. Товари з великою відносною ціновою перевагою перебувають на вершині цієї драбини. На нижчих її сходинках відносна цінова перевага буде меншою. Нагадаємо, що коти країна має відносну цінову перевагу, то буде експортувати товар. Якщо не існує жодної цінової переваги, то нема різниці, експортують товар чи імпортують. Якщо умовно пройтися вниз по ієрархічній драбині, то є рівень з відносними ціновими втратами для країни, на якому вигідно товар імпортувати. Врешті, є товари, які не експортують і не імпортують, неторгові товари.

Ієрархічна шкала відносних цінових переваг є цікавою концепцією, яка показує, що незначні зміни на Батьківщині та у Закордоні, можливо, в попиті, технології виробництва сектора чи в озброєності факторами прокладають лінію розподілу між експортним та імпортним товаром у зворотній дії через ціпи на фактори виробництва. У літературі обговорюють, наскільки ієрархічна драбина товарів може зводитися до ієрархічної драбини місткості факторів у виробництві.

Щоб внести сектори в ієрархічну драбину конкурентоспроможності, потрібно впорядкувати їх за ціповою перевагою, що буде виражатись як р_і / wp_і*. Умовою для торгівлі є те, що величина за чисельником р_і має бути меншою, ніж величина за знаменником wp_і^*. Величина, менша за 1, означає конкурентоспроможність, і йдеться про експортні товари; величина, більша за 1, означає втрату в конкуренції і відображає імпортні товари. Сектор з найнижчою величиною є сектором найбільшої конкурентоспроможності. На рисунку 7.1 на вертикальній осі нанесено масштаб конкурентоспроможності, а па горизонтальній осі обсяг пропозиції експорту.

За цим способом отримують ієрархічну драбину секторів за конкуренто­спроможністю. Сектор І є сектором з найбільшою конкурентоспроможністю, а сектор 8 - з найменшою. Пунктирна лінія розділяє сектори на експорт та імпорт. Сектори 1-5 експортують, сектори 6 8 - імпортують.

Зворотна величина конкурентоспроможності p_і/ wp_і^* відображає реальний обмінний курс (w_R), виражений w_R=wp_i^*/p_i, як правило, визначається через рівень цін країн. Реальна ревальвація призводить до зменшення конкурентоспроможності секторів реальна девальвація могла б зробити до цього часу неконкурентоспроможні сектори конкурентоспроможними. Оскільки ціна на Батьківщині та у Закордоні є заданими, то зворотна величина обмінного курсу і номінальний обмінний курс коливаються. Номінальна девальвація (долара) спричиняє спад реального обмінного курсу для всіх секторів, тобто реальну девальвацію (графічно можна довести зростання колонок). У зв'язку з цим сектор експорту може раптово статті сектором імпорту. Це стосується насамперед сектора 5. Навпаки, номінальна ревальвація (коли w зростає) при постійних цінах призводить до реальної ревальвації.

1 2 3 4 5 6 7 8

Рисунок 7.1.

Упорядкування секторів за конкурентоспроможністю.

Товари країни стануть конкурентоспроможними на зовнішньому ринку, якщо р_i<wр_i^*, тобто ціна вітчизняного товару буде нижчою за ціну закордонного (з метою порівняння враховуємо валютний курс w). Тому конкурентоспроможними будуть сектори 1-5, для яких виконана умова . При продукція секторів 6-8 є неконкурентоспроможною, і її імпортує Батьківщина. Величина Е_i відображає обсяг надлишкового попиту.

Зауважимо, що потрібно брати до уваги разом з відзначеними па рисунку торговими товарами і неторгові товари. Тоді девальвація приводить до зростання конкурентоспроможності торгових товарів, розширення їх виробництва і підвищення попиту на фактори виробництва. Ціни па фактори виробництва зростають, і конкурентоспроможність сектора, який ще міг би експортувати, зменшується. Ефект девальвації є зворотним.

Емпірично визначити зображення на рисунку 7.1 важко, бо ціни, що ми розглядаємо, як правило, не є автаркійними, а цінами торгової рівноваги. Тому емпіричні ієрархічні драбини побудовані на основі концепції виявленої порівняльної переваги.

2. Типи товарів. Якщо розглядають кілька видів товарів, то необхідно взяти до уваги їх різні типи. Природну сировину визначають часто як товари Рікардо і пояснюють моделлю Рікардо. Промислові продукти можна визначати як продукти Гекшера-Оліна і пояснювати за допомогою розширеного математичного виразу Гекшера-Оліна (що включає людським капіталом та відмінності технологій). Якщо браги продукти з сильним технічним прогресом (наприклад, напівпровідники), то можна говорити про товари продуктового циклу (розділ 7.9). Врешті, послуги є особливою товарною категорією

Типи товарів визначають товарну структуру міжнародної торгівлі. Дані про неї в світі дуже неповні. Як правило, для класифікації окремих товарів у міжнародній торгівлі використовують або Гармонізовану систему описування і кодування товарів ( Стандартну міжнародну класифікацію (СМТК). Найсуттєвішою тенденцією і зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості, па яку до середини 90-х років припадало 3/4 вар юс ті світового експорту і скорочення питомої ваги сировини та продовольства, питома вага а яких становила приблизно ¼.

Таблиця 7.1

Товарна структура міжнародної торгівлі ( в %)

Товари	1983 р.	1993 р.
Сільськогосподарські продукти	14,6	12,0
Продукти харчування	11,1	9,5
Сільськогосподарська сировина	3,5	2,5
Товари добувної промисловості	24,3	11,9
Руди, мінеральна сировина і чорні метали	3,8	3,1
Паливо	20,5	8,8
Промислові товари	57,3	73,3
Устаткування і транспортні засоби	28,8	37,8
Хімічні товари	7,4	9,0
Напівфабрикати	6,4	7,5
Текстиль і одяг	4,9	6,9
Чавун і сталь	3,4	3,0
Інші готові товари	6,3	9,2
Інші товари	3,8	2,8

Ця тенденція характерна як для розвинутих країн, гак і для країн, що розвиваються, і є результатом впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технології. Найбільшою групою товарів, які експортують у рамках продукції обробної промисловості, є устаткування і транспортні засоби (до половини експорту товарів цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні п кольорові метали, текстиль. Серед сировинних і продовольчих товарів найбільші товарні потоки становлять продовольство і напої, мінеральна та інша сировина, за винятком палива.

2. Багатосторонність. Наш розгляд зовнішньої торгівлі базувався раніше на моделі , що враховувала дві країни і два товари. У дійсності можна генералізувати цю модель, беручи до уваги багато факторів і багато країн. Торгівля є не двосторонньою, а багатосторонньою. В такому випадку можна визначити, яка з багатьох країн і для якого з безлічі товарів має порівняльну цінову перевагу. Кожна країна (порівнюючи з ситуацією автаркії) буде спеціалізуватися на такому товарі, при якому є порівняльна цінова перевага. Як правило, у цьому випадку для пояснення причин виникнення міжнародної торгівлі застосовують теорему Гекшера -Оліна.

Коли йдеться про більшу, ніж дві. кількість країн, тоді структуру міжнародної торгівлі розглядають з точки зору її географічного розподілу. Вона, на відміну від товарної структури, становить розподіл товарних потоків між окремими країнами та їх групами, що можуть поділятися за територіальною або за організаційною ознаками. Територіальна географічна структура може мати різні ракурси: належність країн до однієї частини світу (Африка, Європа, Південна Америка. Австралія); до укрупненої групи країн (країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються); до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних союзів (СНД. Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН); або до груп країн, які виділяються за іншими критеріями (країни - експортери нафти, країни-чисті боржники).

Різні ракурси міжнародної торгівлі між країнами та її географічний розподіл висвітлені у таблицях 1-5 теми 2. Таблиця 7.2 висвітлює географічну структуру експорту за групами країн - залежно від рівня економічного розвитку. Як видно з неї. головний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоча питома паї а цих країн дещо скоротилась у першій половині 90-х років за рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Зростання питомої ваш країн, що розвиваються, відбувається за рахунок прискореного розвитку нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сінгапуру, Гонконгу) та деяких країн Латинської Америки. Найбільшими світовими експортерами у 1997 році (в млрд. дол.) були Європейський Союз (823.0). США (688,9), Японія (421,1), Канада (214.4). Серед країн, що розвиваються, найбільшими експортерами були Гонконг (188), Республіка Корея (136,6). Тайвань (121,9); Сінгапур (125,0). Малайзія (78,7). Таїланд (58,2). Щодо країн з перехідною економікою, то тут виділяються у числі експортерів Китай (182,7), Росія (65,7), Польща (26,0), Чехія (22,5), Угорщина (18,7). У більшості випадків найбільші експортери є й основними імпортерами на світовому ринку.

Таблиця 7.2

Географічна структура міжнародної торгівлі (експорт) (в %)

Країни	1991 р.	1992 р.	1993 р.	1994 р.
Індустріальні країни	70,5	69,3	66,5	66,1
Країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою	28,3	29,6	32,0	32,6
Африка	2,2	2,2	2,0	1,9
Азія	14,3	15,3	17,1	17,9
Європа	3,9	3,5	4,1	4,5
Близький Схід	3,6	3,7	3,6	3,1
Західна півкуля	4,3	4,9	5,2	5,3
Інші країни	1,2	1,1	1,5	1,3

2. Наявність товарів. Теза Кравіса про «наявність» товарів зводить виникнення товарних потоків до наявності або відсутності товарів. Імпортують товари, які в країні нема, й експортують товари, які вона може виробляти. Відсутність товарів може бути спричинена, скажімо, нестачею ресурсів, те, диференціацією продукції. Не наявність не становила жодної конкуруючої гіпотеза абсолютним ціновим перевагам. Наявність товарів повинна виражатись в абсолютних цінових преваг . У крайній точці повної не наявності товарів ціни товарів прямують до безкінечності.

3. Еластична пропозиція факторів. Припустимо, то озброєність факторами відома. Оскільки ціни на фактори виробництва змінюються після виникнення міжнародної торгівлі, то може змінитись озброєність країни факторами (збільшена пропозиція на фактор праці, створення капіталу).

Для розуміння сформульованої умови можна змоделювати ситуацію згідно і теоремою Гекшера-Оліна-Самуельсона, за якої торгівля кінцевими товарами значною мірою змінює переміщення факторів виробництва в міжнародних масштабах та сприяє зростанню ціни надлишкового фактора виробництва й зменшенню ціни дефіцитного фактора доти, доки ціни факторів не вирівняються, що можливе при вирівнюванні цін на товари.

Еластичність пропозиції факторів виявляється також за умови мобільності факторів виробництва в міжнародному масштабі та коли нема переміщення товарів з країни до країни. Тоді, як було показано, надлишковий фактор мігруватиме з країн із низькими цінами на нього до країн, де він коштуватиме більше. Результатом такого руху стане вирівнювання цін на виробничі ресурси, що триватиме доти, доки факторні ціни і ціни кінцевих товарів не вирівняються (абстрагуючись від витрат; пов'язаних із рухом факторів виробництва).

2. Вид товарів. Наша модель не протидіє тому, чи йдеться про так звані товари масового виробництва (автомобілі), чи про товари одиничного виробництва (велике устаткування). Ці два типи товарів вимагають різної організації виробництва.

3. Транспортні витрати. У попередньому аналізі ми абстрагувалися від транспортних витрат.

їх необхідно враховувати за умови абсолютних цінових переваг, ці витрати можуть вести до сегментування ринків. У крайньому випадку товари будуть неторговими.

Класифікують транспортні витрати за двома ознаками: а) витрати на фізичне переміщення і б) витрати, пов'язані з державним регулюванням міжнародної торгівлі. В аналітичному ракурсі витрати фізичного переміщення охоплюють витрати при паркуванні, транспортуванні й обробці товарів. Витрати, які обумовлені державним регулюванням зовнішньої торгівлі, виявляються в імпортних митах, квотах і валютному контролі. Вони, як і численні витрати на переміщення, дають економічний ефект.

Розрізняють два способи впливу транспортних витрат на міжнародну торгівлю. По-перше. вони збільшують ціни на імпортні товари і тим самим обмежують збільшення прибутковості торгівлі. По-друге, витрати на переміщення стимулюють пошук моделей діяльності, за якими достатнього рівня конкурентоспроможності досягають завдяки вибору країни розташування через розміщення виробництва.

2. Державне втручання у попит і виробництво. Державні заходи відображаються на відносних цінах при автаркії, а саме через оподаткування, субвенції або через асигнування інфраструктури (порти, транспортне устаткування). Разом з цим, державні заходи впливають на відносні цінові переваги і товарні потоки.

Одним з типових методів державного втручання у попит і виробництво є «патріотичні» спроби створити власне виробництво у певній галузі. Якщо країни намагаються будь-що розвивати власну галузь, сподіваючись на збут надлишкової продукції на світових ринках, то тим самим вони створюють загрозу перевиробництва.

Створенню надлишкових потужностей можуть сприяти структура оподаткування або податкові кредити під інвестиції. Внаслідок цього виникає явище надмірного інвестування. Зі згаданою проблемою зіштовхується вантажний флот у скандинавських країнах, податкове законодавство яких захищає прибутки, реінвестовані на розширення виробництва, оподатковуючи неінвестовані прибутки. Такі створюючі стимули оподаткування спонукають усіх судновласників інвестувати кошти на розширення потужностей за сприятливих умов у галузі.

Проблема перевиробництва підсилюється також стимулами до збільшення чи підтримки зайнятості. У реальній політиці не виявляється у формі сильного тиску уряду на фірми, який вимагає від них інвестицій (або продовження інвестувань), щоб збільшити чи підтримати зайнятість.

2. Державне втручання у торгівлю. Держава втручається через мито, ліміти та інші адміністративні заходи (адміністративні торгові обмеження) прямо в міжнародний товарний обмін. Отже, при поясненні торгових потоків емпірично необхідно постійно запитувати, наскільки через інтервенції у товарний обмін впливають на торгові потоки.

Мотивом державного втручання є виявлення певних дефектів вільної торгівлі, як. скажімо, поява недовикористовуваної робочої сили, недосконалість ринків пращ й капіталу та ін. Тоді виникають аргументи проти вільної торгівлі, що в економічній науці представлені теорією другого кращого. Згідно з цієї теорією, політика невтручання на будь-якому ринку бажана лише у випадку, якщо інші ринки працюють без збоїв. Якщо цього нема, то втручання держави, яке па перший погляд спотворює мотиви поведінки учасників ринку, може збільшити добробут і нейтралізувати наслідки дефектів ринку. Наприклад, якщо ринок праці дає збій і не може забезпечити повної зайнятості, політика субсидіювання праце інтенсивних галузей, яка була б небажаною в економіці з повною зайнятістю, набула б сенсу. Зрозуміло, що краще було б відрегулювати ринок праці іншими методами, скажімо, гнучким використанням важелів заробітної платті. Коли ж за якоїсь причини цього не можна зроби ти, державне втручання на інших ринках могло б слугувати «другим кращим» засобом пом'якшення ситуації.

Використовуючи теорію «другого кращого» до питань торгової політики, економісти стверджують, що недосконалість внутрішнього функціонування економіки може бути спонукальним мотивом для втручання у сферу зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому мають на увазі, що міжнародна торгівля не є джерелом виникнення проблем, але зовнішньоторгова політика може послужити, щонайменше частково, засобом її вирішення.

2. Інші розширення. У наступних розділах цієї теми будуть обговорені інші розширення моделі Гекшера-Оліна.