4. Проблеми компенсації

1. Висновок щодо виграшу в добробуті світу ґрунтується на критерії Купмана, де не беруть до уваги того, як цей виграш розподіляють між країнами. Висловлювання щодо даного виграшу для окремої країни базується на соціальній функції добробуту, але воно не пояснює, як виграш у добробуті розподіляють за різними групами країн, тому що у використаній функції добробуту не беруть до уваги розподіл доходів. Але з теореми Столпера – Самуельсона ми знаємо, що після виникнення зовнішньої торгівлі розподіл доходів змінюється не на користь вузько використовуваного фактора. Власники цього фактора мають порівняно із ситуацією автаркії відчутні втрати доходу. І тут виникає запитання, чи доходи від зовнішньої торгівлі виникають у тому розумінні, що «той, хто програв» у зовнішній торгівлі, міг би отримати якусь компенсацію. Ці роздуми пояснюють, що твердження про зростання добробуту від зовнішньої торгівлі залежать від використаного критерію добробуту.

2. Якщо припустити в кейнсіанській системі неповну зайнятість, то для визначення прибутку зі зростанням добробуту аргументом функції добробуту є рівень зайнятості, та відзначається вплив зовнішньої торгівлі на ситуацію зайнятості. В загальному розумінні політика «першого кращого» («first-best») передбачає, що безробіття є стимулом для забезпечення попиту на робочу силу.

5. Динамічні вигоди для добробуту

1. Попередні висновки про вигоди в добробуті ми зробили на основі статистичного підходу. Щоб отримати виграшний результат у добробуті від зовнішньої торгівлі за певний часовий проміжок, необхідно визначити цей виграш за кілька періодів.

2. У попередніх розділах розглянуті в основному статичні підходи з урахуванням корисної дії (ККД). Суттєвішим є той рівень досягнутого добробуту від зовнішньої торгівлі, який виникає в довготривалому періоді: використання зростаючих доходів через розширення ринків збуту, скорочення внутрішніх монополістичних позицій через конкуренцію ззовні. Вітчизняні підприємства внаслідок зовнішньої конкуренції (як в експорті, так і в імпорті) повинні реалізувати досягнення технічного прогресу. Результатом цього є відкриття кордонів, що спричиняє пересування кривої трансформації країни назовні.

6. Інші вигоди для добробуту

Зовнішня торгівля розширює ринки збуту та збільшує переваги спеціалізації. Це може бути пов’язане з великим економічним зростанням усередині країни та поза її межами. Парадигма інтер-індустріального поділу праці вбачає, що країна в результаті отримання доходів від зовнішньої торгівлі має також брати до уваги зменшення виробництва товару-субститута імпорту, якщо при його виробництві Закордон має переваги. Але при інтра-індустріальній торгівлі не обов’язково в країні скорочувати виробництво товарів даного сектора, якщо за кордоном аналогічний сектор – на високому рівні розвитку. Обидва сектори можуть отримувати значні доходи від міжнародної торгівлі.

Додаток

Розподільна ефективність і функціонування конкурентної економіки

Для аналізу функціонування конкурентної економіки у напрямку забезпечення зростання добробуту варто вдатися до спрощеного прикладу.

Розглянемо ідеальну ситуацію, в якій всі індивіди однакові. Надалі введемо кілька припущень. По-перше, кожна особа працює заради збільшення продуктів харчування. Коли збільшується тривалість робочого часу людей, то зменшується період дозвілля. Кожна додаткова година праці спричиняє щоразу більшу втому. По-друге, кожна додаткова одиниця спожитих продуктів харчування дає зменшену граничну корисність ГК (Припускаємо, що гранична корисність від додаткової години дозвілля стала і її можна виразити у доларо-одиницях дозвілля та утиль-одиницях корисності.). По-третє, оскільки продукти харчування виробляють на сталих за площею ділянках землі, то внаслідок дії закону спадної віддачі кожна додаткова одиниця праці дає щоразу меншу додаткову кількість продуктів харчування.

На рис. Д.12.1 показано пропозицію і попит для нашої спрощеної конкурентної економіки. Якщо підсумувати однакові криві пропозиції для однакових фермерів, то отримаємо криву ГВ. Як зазначено в цьому розділі, крива ГВ є водночас кривою пропозиції галузі. Тому на рисунку показано, що ГВ = SS. Крива попиту також є результатом додавання по горизонталі граничної корисності для однакових індивідів і кривих попиту на харчові продукти. Остання твердження показане низхідною ступінчатою кривою попиту ГК = DD для продуктів харчування на рис. Д.12.1.

Багато фермерів-споживачів поставляють на ринок продукти харчування, які вони виробляють. Висхідна ступінчата крива ГВ = SS підсумовує криві граничних витрат, тоді як низхідна ГК = DD показує оцінку споживачем продуктів харчування. При конкурентній ринковій рівновазі Е граничний дохід від останньої одиниці продуктів харчування дорівнює граничним витратам на працю, потрібну для виробництва останньої одиниці цих продуктів.

Витрати виробництва на продукти харчування показані заштрихованою частиною рисунка, вони відображають втрачену корисність у зв’язку з працею, потрібною для їх виробництва.

Вертикальні не заштриховані стовпчики під ГК – це економічний надлишок, що вимірює надлишок корисності продуктів харчування над витратами. Він максимальний у точці Е. Світла не заштрихована область праворуч від точки Е показує економічні втрати від виробництва надмірної кількості продуктів харчування.

Рисунок Д.12.1.

Ефективність конкурентної рівноваги.

Перетин кривих SS і DD показує конкурентну рівновагу для продуктів харчування. У точці Е фермери поставляють саме таку кількість продукції, яку споживачі хочуть купити за рівноважну ринкову ціну. Кожна особа працюватиме до тієї критичної точки, в якій спадна крива граничної корисності від споживання продуктів харчування перетинає зростаючу криву граничних витрат від збільшення виробництва продуктів харчування.

Глибокий аналіз цієї конкурентної рівноваги покаже, що економіка в такому стані працює ефективно. У конкурентній рівноважній точці Е на рис.Д.12.1 типовий споживач отримуватиме вищу корисність, ніж при будь-якому іншому можливому розподілі ресурсів. Це відбувається, тому що при конкурентній рівновазі Е гранична корисність (ГК) спожитого блага дорівнює ціні (Р), яка відповідно дорівнює граничним витратам (ГВ) виробництва блага. Розподіл буде ефективним, якщо виконується такий триступінчастий процес: ГК = Р = ГВ.

1. Р = ГК. Споживачі віддають перевагу купівлі продуктів харчування доти, доки Р = Гк. Як результат, кожна особа отримує Р утилів корисності від останньої одиниці спожитого блага.

2. Р = ГВ. Кожна особа як виробник постачає свою робочу силу доти, доки ціна харчів дорівнює граничним витратам на останню одиницю поставлених продуктів харчування (ГВ тут є витратами, вираженими через корисність дозвілля, від якого відмовились, і кількість праці, потрібної для виробництва останньої одиниці продуктів харчування). Тоді ціна є утилями корисності, втраченими у звязку з працею в цей останній період часу, потрібний для того, щоб виробити цю останню одиницю продуктів харчування.

3. Склавши два наведені рівняння разом, побачимо, що ГК = ГВ. Саме ця умова, що граничний дохід для суспільства від останньої спожитої одиниці дорівнює граничним витратам суспільства на цю останню вироблену одиницю, є гарантією ефективності конкурентної рівноваги.

Виходячи з умови, що ефективність означає неможливість поліпшення становища однієї людини без того, щоб не завдати шкоди іншій, можна поставити проблему межі можливих корисностей. Зауважимо, що ефективність – це стан, за якого максимальну кількість товарів виробляють із ресурсів суспільства. Згадане визначення добре простежується, якщо економіка перебуває на своїй межі можливих корисностей (ММК). Ця межа показує зовнішню межу корисностей або задоволень, які економіка може досягти. Зазначене поняття є дуже близьким до межі виробничих можливостей. Основна відмінність полягає у тому, що під час аналізу ММК на обох осях відкладають корисність або рівні задоволення, як показано на рис.Д.12.2.. ММК нахилена, а це означає: якщо задоволення однієї особи зростає, то задоволення іншої повинно зменшуватися.

Зауважте, що ММК позначають хвилястою лінією, тобто шкала вимірювання індивідуальної корисності є довільною. Проте неспроможність виміряти й порівняти індивідуальні корисності несуттєва для аналізу ефективності. Важливим є лише те, що ступінь задоволення індивіда збільшується, якщо збільшується індекс корисності. У результаті цього прямого зв’язку корисності й бажаного рівня споживання кожна особа буде намагатися, наскільки це можливо, переміщуватися по своїй осі корисності.

Концепцію розподільної ефективності, дуже важливу для сучасної економіки, ввів Парето у 1906 році. Вона твердить, що економічний результат має розподільну ефективність (або «ефективність Парето»), якщо він перебуває на межі кривої можливих корисностей. Такий стан у точці А на рис. Д.12.2.

Рисунок Д.12.2.

Розміщення на межі можливих корисностей є ефективними.

Чому точка А є точкою «ефективності Парето»? Тому, що неможливо здійснити економічну реорганізацію так, щоб поліпшення становища одного індивіда не супроводилося погіршенням становища іншого. Можна, звичайно, переміщуватися до точки С, що означає поліпшення становища Сміта, чиє споживання і задоволення збільшується. Проте Сміт отримує вигоду тільки внаслідок втрат Джона. Якщо всі можливі вигоди отримає Сміт і Джон зазнає відповідних втрат, то економіка перебуває на ММК і функціонує ефективно.

Економіка функціонує ефективно, якщо задоволення жодного індивіда не можна поліпшити, не знизивши чийогось іншого задоволення. Ефективні точки лежать на межі можливих корисностей (ММК). Переміщення результату А до позиції С може поліпшити стан Сміта, погіршивши стан Джона. Отже, точка А є ефективною. Точка В розташована всередині, вона є не ефективною, бо Джон і Сміт, або обидва водночас, можуть збільшити ступінь задоволення без зменшення задоволення одного з них.