7. Проблема трансферту

1. Трансферт. Під міжнародним трансфертом розуміють переміщення купівельної спроможності з однієї країни в іншу. Безпосереднім результатом цього є зміщення бюджетного обмеження тієї країни, що надає трансферти, на його величину T всередину а обмеження країни-отримувача - назовні. Прикладом такого трансферту є виплати допомоги одним урядом іншому, репараційні платежі (наприклад, німецького рейху до Версаля), а також продаж цінних паперів іншій країні або заборгованість та її ліквідація) У рампах так званої «проблеми трансферту» аналізують лише прямі впливи трансферт на попит, але не розглядають непрямі впливи на пропозицію, такі як довготермінові ефект виробництва через ресурсний трансферт. Не беруть до уваги також часові наслідок трансфертів, приміром, виплати процентів та погашення боргових зобов'язань.

2. Реальний Трансферт. У рамках проблеми трансферту буде досліджено, чи фінансовий

трансферт Т при заданих торгових умовах викличе еквівалентний реальний трансферт). Фінансовий трансферт Т та реальний трансферт є однаковими, якщо фінансовому трансфертові Т у випадку, наприклад, подарунку відповідає надлишок торгового балансі, а у випадку репараційних платежів - дефіцит торгового балансу, тобто коли,

T=X^UAH – 1_m^UAH

Якщо ж

T >X^UAH – 1_m^UAH

то фінансовий трансферт не приведе до реального трансферту.

3. Торгові умови. Наступне запитання: як впливає трансферт на торгові умови? Якщо виходити з торгової рівноваги з рівноважними торговими умовами, то трансферт означає порушенні рівноваги. Отже, необхідно дослідити, як змінюється відносна ціна. Якщо Батьківщина здійснює трансфертні платежі, то її дохід спадає на величину Т, а імпорт знижується на mТ. У Закордоні дохід зростає на Т, а імпорт - на m*Т. Оскільки імпорт Закордон^ відповідає експорту Батьківщини, то торговий баланс Батьківщини поліпшується на mТ" + тТ. Якщо Т > m*Т + тТ ( тобто 1 >m + m*), то фінансовий трансферт не веде до реального трансферту (наприклад, зростає валютний резерв Закордону в результаті трансферту). Зміна торгових умов залежить від того, наскільки зміниться надлишок попиту як наслідок трансферту. На Батьківщині попит на імпортний товар спадає на тT. У Закордоні попит на свій імпортний товар зростає на т*Т, а попит Закордону на власній експортний товар зростає на (1 - т*) Т. Пропозиція закордонного експортного товару на світовому ринку спадає на (1 - т*)Т. Попит на імпортний товар Батьківщини зменшується на mТ, а пропозиція - на (1 - m*)Т.

Якщо тТ < (1 - т*)Т, тобто т + m* < 1, то трансферт Батьківщини спричиняє те, що попит на імпортний товар Батьківщини перевищує пропозицію, тобто торгові умови країни, що надає трансферт, погіршуються.

Тема 12

Міжнародна торгівля як засіб піднесення всесвітнього та національного добробуту

Завдання всесвітньої торгівлі саме й полягає у тому, щоб здешевити ці предмети, зробити доступними скрізь і всюди ті засоби й зручності, до яких людина звикла вдома.

Іван Гончаров

План теми

1. Економіка добробуту та критерії оцінки її розвитку завдяки міжнародній торгівлі.

2. Зростання світового добробуту.

3. Умови забезпечення добробуту для окремої країни.

4. Проблеми компенсації.

5. Динамічні вигоди для добробуту.

6. Інші вигоди для добробуту.

Додаток. Роздільна ефективність і функціонування конкурентної економіки.

1. Економіка добробуту та критерії оцінки її розвитку завдяки міжнародній торгівлі.

Вивчення впливу міжнародної торгівлі на добробут пов’язане з теорією економіки добробуту, яка стосується нормативного аналізу економічних систем. Тобто, економіка добробуту – механізм дослідження «правильного» і «неправильного», або бажаного і небажаного у функціонуванні економіки. Предметом економіки добробуту є вивчення найкращого способу організації економічної діяльності, включаючи розподіл доходу й організацію податкової системи.

Одним з основних питань теорії добробуту є ефективність досконалої конкурентної економіки. Варто нагадати передбачення Адама Сміта щодо невидимої руки, діяльність якої таким чином впливає на економіку, що ті, хто дбає про свої власні інтереси, будуть найефективніше забезпечувати добробут суспільства. Усвідомлення правдивості інтуїції Сміта прийшло до економістів лише майже через два століття і відоме сьогодні як перша теорема економічного добробуту.

Досконало конкурентна загально врівноважена ринкова система буде виявляти розподільну ефективність. У такій системі всі ціни на товари дорівнюють граничним витратам (приріст у сукупних витратах, необхідних для виготовлення додаткової одиниці продукції, або зменшення сукупних витрат, коли виробляти на одну одиницю менше), що не має шкідливих зовнішніх впливів. За таких умов, коли кожен виробник максимізує прибутки і кожний споживач максимізує корисність, економіка в цілому є ефективною, ви не зможете зробити щось краще для однієї особи, не завдавши шкоди іншій.

У формулюванні першої теореми економіки добробуту використовують поняття розподільної ефективності або скороченої ефективності. Згідно з трактуванням сучасної теорії, економіка ефективна, якщо вона функціонує таким чином, що забезпечує найбільший з усіх можливих набір товарів і послуг за допомогою наявної кількості ресурсів при певному технічному стані виробництва, тобто: розподільна ефективність існує тоді, коли неможлива жодна реорганізація виробництва, що поліпшила б становище однієї особи, не погіршивши становище іншої.

Поняття ефективності також називають ефективністю Парето від прізвища італійського економіста Вільфредо Парето (Vilfredo Pareto, 1848-1923), який уперше сформулював цей термін. В економічній літературі часто вживають цей синонім під назвою критерій ефективності Парето. Сам критерій визначають так: кожна зміна, в результаті якої поліпшується добробут хоча б одного індивіда, причому становище будь-якого члена суспільства при цьому не погіршується, веде до збільшення добробуту в цілому.

Критерій Парето дає можливість оцінювати вплив на добробут різноманітних варіантів як економічної політики в цілому, так і зовнішньоекономічної політики зокрема. Але ним не можна користуватися у ситуаціях, коли конкретні економічні дії, поліпшуючи становище одних груп населення, неминуче призводять до погіршення добробуту інших. Отже, критерій Парето не можна використовувати для оцінки наслідків переходу від автаркії до вільної торгівлі.

«Вузькі місця» критерію ефективності Парето в певній мірі можна подолати використанням компенсаційного критерію (compensation criterion), який розвивається в економіці добробуту. При цьому виходять із теореми Столпера – Самуельсона, теореми про вирівнювання факторних цін та моделі зі специфічними факторами виробництва, які доводять, що міжнародна торгівля спричиняє погіршення становища окремих економічних гравців. До них можуть бути віднесені власники як дефіцитних ресурсів (у короткотерміновому періоді), так і факторів виробництва, що їх інтенсивно застосовують у галузях економіки, де країна такої переваги порівняно з іншими державами не має (у довготерміновому періоді).

Ідея неокласичної теорії стосовно того, що міжнародна торгівля в кінцевому підсумку забезпечує збільшення виробництва товарів і дає змогу практично кожному учасникові торговельного обміну отримати реальний виграш, відповідно до вищеназваних теорій у певних умовах може не знаходити підтвердження. Якщо звернутися до теореми Столпера-Самуельсона та моделі зі специфічними факторами виробництва, то виявиться, що дохід власників надлишкового виробничого ресурсу зростає, а власників дефіцитного – знижується.

За такої ситуації економічна теорія використовує компенсаційний критерій, за допомогою якого здійснюють ранжування вигод від міжнародної торгівлі і створюють певний механізм їх перерозподілу, призначенням котрого є забезпечення компенсації втрат одним учасникам міжнародної торгівлі за рахунок передачі їм частини економічного виграшу інших. Він базується на визначенні величини виграшу, а саме: чи достатня вона для того, щоб компенсувати втрати тим групам, чиє економічне становище погіршилося, та забезпечити зростання добробуту тих, хто цей виграш отримав.

Відповідно до компенсаційного критерію міжнародна торгівля реально збільшує світовий добробут, якщо завдяки їй виробництво зростає настільки, що отримувачі економічного виграшу можуть компенсувати втрати тих, чиє становище погіршилося, і при цьому підвищити свій добробут. Недоліком цього критерію вважають складність застосування його на практиці через те, що в реальному житті виграш від міжнародної торгівлі перерозподіляють рідко.