Тема 15 платіжний баланс і фактори, що його визначають

План

1. 1. Зміст платіжного балансу і принципи його розрахунку.

   2. Складові частини платіжного балансу.

   3. Економічна тотожність сальдо балансу поточних операцій і сальдо балансу руху капіталів.

   4. Формальне вирівнювання платіжного балансу.

   5. Матеріальне вирівнювання платіжного балансу.

   6. Вирівнювання платіжного балансу як мета економічної політики.

   7. Платіжний баланс і його розвиток.

   8. Механізм сальдування і рівновага.

   9. Визначальні фактори сальдо платіжного балансу.

2. Зміст і принципи розрахунку платіжного балансу

Визначеннях платіжного балансу наголошують на його функціональному аспекті. Характерним є тлумачення П. Кругаана і М. Обстфельда. Вони розглядають баланс як один з двох (поряд із національним доходом) інструментів, що дає змогу отримувати повну картину макроекономічних зв'язків між господарствами країн, котрі беруть участь у міжнародній торгівлі. У висновку свого визначення П. Кругман і М. Обстфельд зазначають, що «платіжний баланс допомагає відстежувати як зміни в заборгованості країни іноземцям, так і доходи її галузей, які конкурують у сфері експорту та імпорту. Рахунки платіжного балансу показують також зв'язок між операціями із закордонними партнерами і національною пропозицією грошей». Г. П. Овчинников, відзначаючи, що платіжний баланс - це статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни та рештою світу за визначений період (звичайно за квартал або рік), виділяє його здатність давати кількісну і якісну характеристику зовнішньоекономічної діяльності країни, її участі у світовому господарстві⁶.

Отже, платіжний баланс — це статистична звітність про підсумки всіх економічних операцій резидентів даної країни з рештою світу за певний період (найчастіше за рік або квартал) у формі систематизованих облікових записів, який є інструментом відображення збалансованості макроекономічних зв'язків країни. З цього логічно випливає, що платіжний баланс дає змогу робити висновки про стан міжнародної заборгованості країни, її платоспроможність, а також про зв'язок між операціями із закордонними партнерами і національною пропозицією грошей.

Платіжний баланс є ключем для вивчення монетарних аспектів міжнародної економіки, які часто називають міжнародними фінансами. Головна мета платіжного балансу - інформування уряду про становище країни на міжнародному рівні та допомога у формуванні монетарної фіскальної і торгової політики. Уряди також регулярно звертаються за інформацією щодо основних торгових партнерів, коли доводиться приймати важливі рішення. Без інформації, що міститься у платіжних балансах, не обходяться банки, фірми й окремі особи, які мають пряме відношення до міжнародної торгівлі та фінансів.

Варто зазначити, що платіжний баланс відображає не індивідуальні, а агреговані міжнародні операції, в результаті яких право власності на активи, незалежно від форми, в якій вони існують, переходить від резидентів певної країни до резидентів інших країн. Це обумовлено наявністю системи класифікації всіх численних міжнародних операцій і веденням їх в окремі облікові статті.

Проблеми зі складанням платіжного балансу полягають у чисельності форм і умов проведення міжнародних операцій: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. До них відносять і односторонні фінансові перекази (гуманітарна допомога, переоцінка валютних резервів країни у зв'язку зі зміною валютного курсу країни). Тому статистичний облік будують таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив відображення у національному рахівництві. Це може бути час укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур і т. д. Крім цього, при оцінці зовнішньоекономічних операцій пріоритет надають ринковим цінам чи їхнім еквівалентам.

Платіжний баланс будується за принципом «подвійного рахунку». Це означає, що він мас двохсторонній запис усіх економічних операцій за дебетовим і кредитовим рахунками. До кредиту відносять ті операції, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти у країну записують зі знаком «плюс»). Так, продаж металу за кордон, надання послуг іноземним туристам, отримання пенсій з-за кордону, купівлю іноземцями акцій вітчизняних компаній записують за кредитом, оскільки ці операції характеризують надходження іноземної валюти.

До дебету відносять ті операції, які є наслідком витрачання країною валюти в обмін на придбання цінностей (їх записують зі знаком «мінус»). За дебетовим рахунком платіжного балансу відображають, наприклад, такі операції, як імпорт нафти і нафтопродуктів, купівля ліцензій, перекази прибутків іноземних компаній з Батьківщини, надання довготермінових позик. Характерною рисою цих операцій є зменшення запасів іноземної валюти на рахунках резидентів. Принцип подвійного рахунку передбачає, що будь-яку міжнародну операцію автоматично обліковують у платіжному балансі двічі: раз як кредит, вдруге - як дебет. Це пояснюється тим, що будь-яка операція має два аспекти: при купівлі певного товару в іноземного партнера резиденти Батьківщини повинні заплатити йому, а партнерові, в свою чергу, необхідно використати отримані кошти (потратити їх або покласти на рахунок у банк).

Наведемо приклад, який допоможе проаналізувати практику ведення платіжного балансу за принципом подвійного рахунку. Припустимо, що українська фірма продає цукор у Росію на суму 2 млн. гривень. Покупець з Росії оплачує цю покупку з гривневого рахунку в Тернопільському банку. Така торгова операція знайде відображення одночасно на двох рахунках (див. табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Відображення експортної операції у платіжному балансі України

Показники	Кредит +	Дебет -
Експорт цукру	+2 млн. грн.
Іноземні активи в Україні: Пасив Тернопільського банку		-2 млн. грн.

Експорт українського цукру до Росії приводить до зростання попиту на гривні, тоді як його оплата з рахунку в Тернопільському банку сприяє зростанню пропозиції гривні. Здійснення оплати скорочує пасиви банку, які одночасно є активами для російського покупця. Отже, у платіжному балансі України буде відображено потік як поставки товарів, так і платежу за них.

Таблиця 15.2

Відображення імпортної операції у платіжному балансі України

Показники	Кредит+	Дебет-
Імпорт паливно-мастильних матеріалів		-5 млн. грн.
Іноземні активи в Україні: Пасив Київського банку	+5 млн. грн.

Звернемося до ще одного умовного прикладу. Тепер він пов'язаний з імпортними операціями. Припустимо, що українська фірма придбала в Росії паливно-мастильні матеріали на 5 млн. гривень, а гроші надійшли на рахунок одного з київських банків. Український імпорт можна оцінювати як фактор, що впливає на пропозицію гривні, а зміну суми депозиту в банку - як фактор, що впливає на попит. Платіж збільшує пасиви банку.

Загальне правило обліку за кредитом і дебетом наводять Пол А. Самуельсон і Вільям Д. Нордхауз. Операція, в результаті якої країна отримує валюту, називається кредитом, і її заносять у платіжний баланс зі знаком плюс. Операція, в результаті якої країна витрачає валюту, називається дебетом, і її заносять у платіжний баланс зі знаком мінус. Як правило, експорт - це кредит, а імпорт - це дебет.

Таким чином, у платіжному балансі України двічі обліковують кожну міжнародну операцію. Сукупність таких операцій впливає на співвідношення попиту і пропозиції валюти на валютному ринку. Іншими словами, операції з кредиту відображають попит на гривні, який виникає у результаті купівлі іноземцями вітчизняних товарів та послуг, фінансових і реальних активів. Такі операції реєструють зі знаком «+». Одночасно операції за дебетом відображають пропозицію гривні, що виникає через купівлю українцями закордонних товарів і послуг, фінансових та реальних активів.