8. Ієрархія при вертикальній інтеграції країн і всередині мультинаціональних корпорацій

Поділ праці в рамках теорії Гекшера – Оліна може відбуватися як між країнами, так і всередині корпорацій (ієрархія).

1. Інтрапідприємницька торгівля. У мультинаціональних корпораціях реалізується принцип міжнародного поділу праці. З метою уникнення тарифних і нетарифних обмежень та політичного ризику мультинаціональні корпорації враховують міжнародний поділ праці, створюють свої підрозділи в інших країнах.

2. Інтернаціоналізація виробництва. У зв’язку з інтрапідприємницькою торгівлею і перебазуванням часткових ланок виробництва (наприклад, виробництво комп’ютерних чіпів у Гонконзі), говорять про інтернаціоналізацію виробництва.

3. Вертикальна інтеграція. У вертикальній ієрархії ступенів виробництва виробничі процеси є різними для країн. Так, можна спостерігати, що в деяких країнах відбуваються первинні процеси виробництва, такі як видобуток сировини (наприклад, видобуток нафти), у той час, як подальшу переробку здійснюють у інших країнах (рафінування, подальша переробка нафти в хімічній промисловості). Наступні ступені виробництва у вертикальному виробничому ланцюгу пов’язані з вищим ступенем створення вартості. Виходячи з цього, ряд країн намагається проводити політику вертикальної інтеграції і пов’язувати виробничі процеси подальшої переробки з первинними процесами виробництва.

Аспекти, що були висвітлені вище, визначаються як розширення моделі Гекшера – Оліна.

9.Динамічні аспекти міжнародної торгівлі

Модель Гекшера-Оліна розглядає, як правило, міжнародну спеціалізацію як проблему держави, при цьому визначальні фактори товарного обміну не змінюються у часі.

1. Зміни в умовах озброєності. Переваги озброєності країни не залишаються постійними в часі створення капіталу всередині країни, зростання чисельності населення, формування людського капіталу, створення інфраструктурного капіталу, нові організаційні форми виробництва, розподіл ринків і, врешті, нові технічні знання змінюють абсолютні та відносні цінові переваги.

2. Експортна база. Теза щодо експортної бази розглядає історичний вимір торгових потоків і шукає відповідь на запитання: як розвивалась експортна база протягом тривалого часу, тобто як змінились абсолютні цінові переваги країни?

У часовому аспекті можна спостерігати, що експортна діяльність країни повинна розвиватися, виходячи з власного вітчизняного виробництва. До того, як продукт стане експортним товаром, його необхідно виробляти для вітчизняного ринку. Коли підприємство набуває досвіду на вітчизняному ринку, воно може виходити на великі зовнішні ринки. Асортимент вітчизняних товарів визначає експортну базу країни. З тезою експортної бази пов'язані такі питання: за яких умов експортна діяльність сприяє економічному зростанню країни: як розвиваються інші галузі економіки порівняно з експортним сектором (проблема «подвійної економіки» в країнах, що розвиваються).

3. Зростаючі скалярні доходи. При зростаючих масштабах виробництва країна може мати зростаючі скалярні доходи і досягати в довготерміновому періоді зменшення середніх витрат. Отже, порівняльні переваги розвиваються у часі. Зовнішня торгівля зумовлює розширення ринку збуту; підприємство або промисловість можуть рухатися по довготерміновій кривій середніх витрат вниз і отримувати зростаючі скалярні доходи.

4. Вертикальна інтеграція. Вертикальну інтеграцію можна пояснювати як процес, при якому країни-експортери сировини намагаються проникнути на вищі ступені виробництва, у рамках вертикальної інтеграції.

5. Продуктовий цикл. Теорія продуктового циклу базується на впровадженні нового способу виробництва або нового продукту. На першій фазі (інноваційна фаза) розробляють новий товар, який виробляють спочатку для вітчизняного ринку, де підприємства набувають досвіду у виробництві та збуті. На другій фазі (експортна фаза) новий товар може проникати на іноземні ринки, тому що у Закордоні не існує виробничого досвіду. З часом на третій фазі (імітаційна фаза) виробничі процеси стандартизуються і зростає їх ефективність. Спосіб виробництва новаторів стає відомим. Технологічна перевага новатора поступово втрачається, тому що з'являються імітатори в інших країнах, які стають конкурентоспроможними. Врешті країна, що впровадила інновацію, втрачає свою перевагу: починає імпортувати товар (імпортна фаза).

Теза продуктового циклу вказує на те, що розвинуті індустріальні країни експортують «нові» продукти, в той час як країни, що наближаються до них. в наступних фазах стають їх конкурентами. Прикладом є виробництво автомобілів, телевізорів, фотоапаратів. Теза продуктового циклу не суперечить теорії Гекшера-Оліна; вона вказує лише на значення технічного прогресу (ноу-хау), інновацій і людського капіталу на ранніх фазах реалізації товару. Ця теза співпадає, зрештою, з ідеями Шумпетера щодо інновацій та імітації і з концепцією ринкових фаз.

6. Стадії зростання. Теза про стадії зростання, яку встановив Ростов, визначає для країн, що розвиваються, послідовність стадій зростання (традиційне суспільство, передумови для економічною зростання, економічне зростання, масове споживання).

Цим різним стадіям економічного зростання притаманні різні функції. Оскільки під час тривалої!) зростання, викликаного об'єктивними причинами, країни третього світу у виробництві промислових масових товарів стануть конкурентоспроможними, то для їх подальшого економічного зростання виникає необхідність у імпорті капіталу.

Рисунок 7.5.

Продуктовий цикл.

На І стадії продуктового цикну країна впроваджує виробництво нового товару і задовольняє ним вітчизняний попит. II стадія характерна виходом нового товару на світовий ринок, за рахунок технологічних переваг. На третій стадії країна починає поступово втрачати технологічні переваги, закордонні виробники пропонують на власному ринку аналог вітчизняного товару, і тому IV стадія супроводжується повною втратою переваг вітчизняного продукту - країна починає імпортувати його з-за кордону.

Василь Леонтьєв

Василь Леонтьєв народився 5 серпня 1906 року в Санкт-Петербурзі, Росія, і був єдиною дитиною у сім'ї науковців. В 1925 році він закінчив Ленінградський університет і у віці 22 роки захистив кандидатську дисертацію у Берлінському університеті. В. Лентьєв приїхав до Сполучених Штатів Америки в 1931 році, щоб працювати у Національному бюро економічних досліджень. Незабаром він залишив цю роботу, щоб викладати економіку (1932- 1933) в Гарвардському університеті. Був асистентом професора ( 1933-1939). доцентом ( 1939 1946) і професором (1946-1953) економіко у Гарварді. У 1953-1975 роках - професор політекономії в Гарварді. 1975 року переїхав до Нью-Йоркського університету. Там заснував у 1978 році Інститут економічного аналізу і був його першим директором до 1985 року. Нині працює членом дослідницького персоналу інституту.

Професор Леонтьєв опублікував чимало праць з економіки. Для студентів міжнародної економіки головним його внеском була стаття «Використання кривих байдужості в аналізі зовнішньої торгівлі», опублікована в Quarterly Journal of Economies у 1933 році. Проте найбільш тривалим і впливовим внеском в економічний аналіз стала розробка «міжгалузевого аналізу». Він розпочав цю роботу на основі економіки США в 1931 році і опублікував 41-секторну таблицю витрати-випуск для США в 1936 році. Ця робота врешті-решт привела до розробки (Леонтьєвим та іншими) подібних моделей на набагато ширшій основі (кількасот секторів) для багатьох країн. У своїх працях він першим використав великий комп'ютер для досліджень у галузях економіки і соціальних наук. Пізніше його запросили працювати консультантом для федеральних урядових служб, включаючи Департамент США з праці й комерції та Офіс оцінки технологій, а також агенцій ООН.

За заслуги в розробці аналізу витрати-випуск та його застосуванні Леонтьєв отримав у 1973 році Нобелівську премію в галузі економіки. Його також вшанували, обравши президентом Американської економічної асоціації (1970), членом Національної Академії наук, закордонним членом Академії наук СРСР (1988). посвяченням до Почесного Легіону у Франції (1968) та Ордену Сонця, що Сходить, у Японії (1984).

Відмінною рисою досліджень професора Леонтьєва є його велике бажання і вміння поставити економічну теорію на службу реальним економікам.