1. Кримінально-процесуальні гарантії захисту прав особи в Конституції України та міжнародно-правових документах з прав людини

Кримінально-процесуальні гарантії захисту прав особи передба­чено у розділі 2 Конституції України, Загальній декларації прав лю­дини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та інших міжнародних документах з прав людини.

Гарантіями захисту прав людини у сфері кримінального судочин­ства є, зокрема, такі положення:

• громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рів­ними перед законом (ст. 24 Конституції України);

• громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ст. 25 Конституції України);

• кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що при­нижує гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28 Конституції України);

• право на недоторканність особи (ст. 29 Конституції України); право на недоторканність житла та іншого володіння особи (ст. 30 Конституції України), а також право на недоторканність особистого і сімейного життя — таємницю листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України); недопустимість втручання в особисте і сімейне життя людини (ст. 32 Конституції України). Разом ці права становлять зміст принципу осо­бистої недоторканності, відповідно до якого обмеження названих прав може здійснюватися лише з визначених законом підстав та за рішен­ням суду.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених за­коном; не допускається проникнення до житла чи до іншого володін­ня особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду (ст. 30 Конституції України); обмеження права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної на іншої кореспонденції може бути застосоване лише за рішенням суду з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримі­нальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію не­можливо (ст. 31 Конституції України);

• непорушність права власності; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та поряд­ку, встановлених законом (ст. 41 Конституції України);

• право на судовий захист (ст. 55 Конституції України);

• право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцево­го самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої неза­конними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України);

• право на правову допомогу, яка у передбачених законом випад­ках надається безоплатно (ст. 59 Конституції України). Такі випадки передбачено КПК та Законом України «Про безоплатну правову до­помогу»;

• ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України);

• презумпція невинуватості, сутність якої сформульовано у ст. 62 Конституції України, — особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду;

• правило імунітету свідка, відповідно до якого особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63 Конституції України);

• право підозрюваного, обвинуваченого підсудного на захист (статті 59, 63 Конституції України).