43. Поняття і види речових доказів. Особливості їх оцінки

Речовий доказ — це процесуальне найменування об'єкта матері­ального світу (предмет, речовина, документ тощо) за умови, що ін­формація про його властивості чи ознаки зафіксована в протоколах слідчих чи судових дій, висновках експерта та дозволяє встановити обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Іс­тотною властивістю речових доказів є: а) можливість візуального спостереження і фіксації їх властивостей (не будь-які матеріальні явища можуть бути речовими доказами, наприклад електроенергія); б) незамінність, оскільки речові докази створюються самим фактом і обстановкою скоєного злочину. Якщо речовий доказ утрачений, то створити інший чи замінити його не можна.

Відповідно до ст. 78 КПК речовими доказами в кримінальній справі є предмети, які:

1. Були знаряддями вчинення злочину — будь-які об'єкти матері­ального світу, які умисно використовувалися їх власником чи осо­бами, у співучасті з якими він вчиняв злочин, для полегшення вчи­нення чи приховування злочину, зокрема ті, що: а) спеціально виго­товлені або пристосовані для вчинення конкретного злочину (стилет, відмичка, кастет, уламок скла); б) уже деякий час існують і викорис­товуються в побутовій, військовій та інших сферах суспільного жит­тя і за допомогою яких було вчинене суспільно небезпечне діяння (пістолет, кинджал, піротехнічний пристрій тощо).

2. Предмети, які зберегли на собі сліди злочину, зокрема рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мастильних речовин тощо, тобто вказані предмети пов'язані зі злочином не безпосередньо, а через сліди. Тре­ба відзначити, що в багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони містяться. У таких випадках ці сліди вилучаються разом з предметами, на яких вони відображені, а коли й це неможливо — за допомогою криміналістичних засобів виготовляються копії, зліпки (наприклад, сліди транспортних засобів, ніг тощо).

3. Об'єкти злочинних дій — це предмети, на які було безпосеред­ньо спрямоване злочинне посягання (гроші, цінні папери, транспорт­ні засоби тощо). Треба розрізняти цей вид речових доказів і об'єкт злочину в кримінальному праві, що становить собою суспільні від­носини, які охороняються кримінальним законом.

4. Гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, — це все те, що набуто на викрадені гроші та гроші, виручені від продажу викраденого майна.

5. Інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття зло­чину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності. Існування цього виду речових до­казів свідчить про те, що законодавець не має можливості визна­чити всі об'єкти матеріального світу, які можуть бути речовими доказами в кримінальному судочинстві. А тому віднесення того чи іншого предмета до зазначеного джерела доказів віддається на роз­суд органів та осіб, які здійснюють кримінальне судочинство. Зо­крема, до цього виду доказів можна віднести продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, недопалок, речі, загублені на місці вчинення злочину, тощо).

Речові докази мають свій зміст та форму. Змістом речового до­казу є ті відбитки, властивості, ознаки, що безпосередньо зберігають­ся на предметі, доступні безпосередньому сприйняттю та можуть бути знайдені шляхом огляду. Процесуальна форма речового доказу включає в себе наступні складові: а) протокол, у якому закріплені обставини виявлення предмета (при обшуку, виїмці, огляді, наданих учасниками процесу тощо); б) протокол огляду предмета, що склада­ється з метою індивідуалізувати предмет, упевнитися в його справ­жності і максимально точно відобразити його властивості. По мож­ливості предмет доцільно сфотографувати; в) постанова органу або особи, яка здійснює процес, про залучення предмета до матеріалів справи в якості речових доказів; г) сам предмет.

Речові докази підлягають перевірці відповідно до загальних пра­вил. Здійснюючи оцінку доказового значення речового доказу, необ­хідно враховувати обставини, при яких був виявлений предмет, до­держання порядку його зберігання, тривалість зберігання, можливість змін його властивостей, що може бути обумовлено як суб'єктивними (підробка, умисне спотворення), так і об'єктивними (природний знос унаслідок тривалого зберігання) факторами тощо.

Порядок та строки зберігання речових доказів визначені статтями 79, 80 КПК, а також у положеннях локального нормативного акта — Інструкції «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання та суду», спрямованої для використання (застосування) спільним листом від 12 лютого 1990 р. № 34/15 Генеральної прокуратури СРСР, Верховного суду СРСР, Мі­ністерства внутрішніх справ СРСР, Комітет державної безпеки СРСР.