18. Принцип безпосередності у кримінальному процесі

Одним із важливих правових положень кримінального судочин­ства є принцип безпосередності. Теоретичну основу принципу без­посередності становить положення про те, що безпосереднє отриман­ня суб'єктом інформації з першоджерела забезпечує максимальну повноту і правильність її сприйняття, що є необхідною умовою фор­мування достовірних доказів та прийняття обґрунтованих, об'єктивних, справедливих рішень.

У загальному вигляді його нормативний зміст визначений у ст. 257 КПК лише стосовно обов'язку суду при розгляді справи без­посередньо дослідити докази: допитати підсудних, потерпілих, свід­ків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

Безпосередність судового розгляду означає, що:

а) судді, які розглядають кримінальні справи, повинні безпосе­редньо дослідити всі докази у справі: заслухати показання підсудних, потерпілих, свідків, висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи, провести інші судові дії з дослідження доказів;

б) відомості про факти, які мають значення для справи, повинні бути отримані з першоджерела;

в) матеріали досудового слідства не можуть бути покладені в основу вироку та інших висновків суду, якщо вони не розглядались у судовому засіданні, тобто судове рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Із правила про безпосередність дослідження доказів є, зокрема, такі винятки:

дозволяється оголосити в судовому засіданні показання підсудно­го, потерпілого чи свідка, що були дані ним під час дізнання, досудо­вого слідства або в суді: при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони дали на суді і під час досудового провадження чи судового розгляду; у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві або коли справа розглядається у його відсутності; коли явка свідка чи потерпілого в судове засідання неможлива з по­важних причин (статті 301, 306 КПК);

у виняткових випадках суд може звільнити потерпілих і свідків, щодо яких вжито заходів безпеки, від обов'язку з'явитися в судове засідання. У такому випадку вони мають дати письмове підтверджен­ня показань, даних ними раніше (ч. 5 ст. 16 Закону «Про забезпечен­ня безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»);

суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються (ч. З ст. 299 КПК), і після допиту підсудного перейти до судових дебатів, тобто законом (ст. 301' КПК) передбачена мож­ливість провадження, так званого, скороченого судового розгляду;

суддя (суд) може давати органу, який проводив розслідування, су­дові доручення про виконання певних слідчих дій (ст. 315' КПК), а також доручення підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, про проведення оперативно-розшукових заходів чи вико­ристання засобів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у справі (ч. З ст. 66 КПК). Подібні доручення повинні мати місце лише з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, а також тоді, коли виконання цих дій немож­ливе з додержанням специфіки процесуальної форми судового роз­гляду, про що суддя (суд) мотивовано викладає в постанові (ухвалі).

Найбільш повній реалізації принципу безпосередності сприяє усність при проведенні процесуальних дій (ст. 257 КПК). Усність є такою формою подання доказів і обговорення питань при проваджен­ні процесуальних дій, що якнайкраще впливає на правильність сприй­няття доказів та встановлення безпосереднього контакту між органа­ми розслідування, судом і учасниками процесу (статті 169, 301, ч. 1 ст. 305, статті 306, 313, 314 КПК та ін.). Виклад фактів кримінальної справи в письмовому вигляді на досудовому слідстві дозволяється лише після подання усних показань (статті 145, 146, 170, 171 КПК).