26. Потерпілий у кримінальному процесі, його процесуальне положення у справах публічного, приватно-публічного і приватного обвинувачення

Процесуальне положення потерпілого регулюється статтями 49, 267, 282 КПК; відповідні роз'яснення дані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потер­пілих від злочинів».

Потерпілим у кримінальному процесі визнається фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, і яка визнана потерпілим постановою особи, яка провадить дізнання, слід­чого, прокурора або ухвалою (постановою) суду (ст. 49 КПК). У спра­вах про злочини, наслідком яких стала смерть громадянина, потерпі­лими можуть бути визнані його близькі родичі (ч. 5 ст. 49 КПК), пере­лік яких встановлений у п. 1 ст. 32 КПК. Якщо надання прав потер­пілого вимагають декілька осіб з числа близьких родичів особи, якій було заподіяно смерть, усіх їх може бути визнано потерпілими.

Моральна шкода може бути виражена в образі, приниженні честі й гідності, спричиненні моральних страждань, викликаних вчиненням злочину. Фізична шкода полягає у спричиненні особі тілесних ушко­джень, розладу здоров'я, фізичних страждань. Майнова (матеріальна) шкода означає позбавлення особи належних їй матеріальних благ, майна, цінностей, грошей.

Підставою для визнання особи потерпілим є наявність даних про: а) подію злочину; б) спричинення особі шкоди безпосередньо цим злочином; в) причинний зв'язок між злочинними діяннями і наслід­ками, що настали.

Закон надає потерпілому права і покладає на нього певні обов'язки. Потерпілий має право: давати показання у справі; по­давати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з усіма ма­теріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; ви­словлювати свою думку при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7-1 I^і КПК; підтримувати обвинувачення в суді в разі відмови прокурора від обвинувачення; брати участь у судових дебатах; заявляти відводи; подавати скарги на дії слідчого, прокурора й судді, на вирок або ухвали суду й постанови судді; висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду; давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи; користуватися до­помогою представника, яким може бути адвокат, законний пред­ставник, близький родич або інша особа, допущена до участі у справі за постановою дізнавача, слідчого, судді чи за ухвалою суду; на відшкодування йому витрат по явці за викликом в органи дізнан­ня, досудового слідства, прокуратури і суду та інші права, перед­бачені статтями 52^і, 87, 87^і, 88, 267, 348, 384 КПК.

Потерпілий зобов'язаний: з'являтися за викликом особи, яка про­вадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ч. 1 ст. 72 КПК); давати правдиві показання (якщо погодився їх давати) (ч. 2 ст. 171 КПК); підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 271 КПК); не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора даних досудового слідства (ст. 121 КПК). До потерпілого за неявку без поважних причин до органу роз­слідування й суду може бути застосований привід (ч. З ст. 72 КПК); за злісне ухилення від явки до органів розслідування — штраф (ч. 4 ст. 72 КПК); за злісне ухилення від явки до суду або непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення ним порядку під час судового засідання — штраф або адміністративний арешт на строк до 15 діб (ч. 4 ст. 72 КПК); за дачу завідомо неправдивих показань та розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора — кримінальна відповідальність за ст. 384 КК та ст. 387 КК; за неповагу до суду, що полягала у злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушен­ні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил та злісне ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання — адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 185^і та ст. 185⁴ КУпАП.

Особливість процесуального положення потерпілого по справах приватного обвинувачення, а саме про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, а також справи про злочини, передбачені ст. 203^і, ч. 1 ст. 206, статтями 2 1 9, 229, 231-232², 3 5 6 КК України щодо дій, яки­ми заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (ч. 1 ст. 27 КПК в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких за­конодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15.11.2011 р.) полягає в тому, що: 1) кримінальні справи порушуються виключно за скаргою потерпілого; 2) обвинувачення в суді підтримує потер­пілий; 3) якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, то він самостійно визначає, щодо кого-небудь з них чи щодо всіх подавати скаргу і підтримувати обвинувачення; 4) якщо у справі декілька потерпілих, то кожен підтримує обвинувачення самостійно, однак примирення одного з обвинувачених із підсудним не може бути підставою до закриття справи, якщо обвинувачення підтриму­ють інші потерпілі; 5) потерпілий може в будь-який момент відмо­витися від обвинувачення, що зумовлює закриття справи; 6) справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваче­ним, підсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Справи приватно-публічного обвинувачення (ч. 2 ст. 27 КПК) також порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням з обвинуваченим, підсудним не можна.

У випадках коли справа має особливе суспільне значення, а також потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинувачено­го чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, про­курор порушує справу і без скарги потерпілого. Вступ прокурора у справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає.