7. Поняття кримінально-процесуальних функцій. Функції обвинувачення, захисту, правосуддя. Суб'єкти, які їх здійснюють

Кримінально-процесуальні функції — це виражені у законі основні напрями процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалі­зації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі для захисту своїх прав та законних інтересів.

До основних кримінально-процесуальних функцій відносять: об­винувачення, захист і вирішення справи (правосуддя). Основними їх називають тому, що вони виявляються в центральній стадії кримі­нального процесу, їх розрізнення визначає змагальну побудову судо­вого розгляду, без їх реалізації здійснення кримінального процесу взагалі є неможливим.

До кола кримінально-процесуальних функцій, окрім основних, від­носять також розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, ді­знання, досудове слідство, а також при виконанні судових рішень у кримінальних справах (прокурорський нагляд), судовий контроль, під­тримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.

Кримінально-процесуальні функції тісно пов'язані між собою, перебувають у певному співвідношенні й у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу. Деякі з них є парними, корелятивними, тобто такими, що існування одних викликає необхід­ність здійснення інших. Зокрема, функція обвинувачення передбачає необхідність здійснення захисту, підтримання цивільного позову ви­кликає потребу в функції заперечення проти цивільного позову.

Відповідно до ст. 16^і КПК при розгляді справи в суді функції об­винувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Крім того, суб'єктом функції обвинувачення є також потерпілий та його представ­ник (особливо це знаходить прояв у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), а також відмові прокурора від підтримання державно­го обвинувачення та зміні обвинувачення в суді (ч. 2 ст. 267, ч. 4 ст. 277 КПК), а при здійсненні досудового слідства - слідчий з моменту скла­дання ним постанови про притягнення як обвинуваченого.

Суб'єктами функції захисту є підозрюваний, обвинувачений, під­судний, засуджений, виправданий, їх законні представники, а також захисники.

Функція правосуддя здійснюється виключно судом. Тільки суд від імені держави вирішує основне питання — про винуватість чи неви­нуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Твердження про винуватість або невинуватість підсудного є підсумком діяльності суду по розгляду кримінальної справи. Воно одержує свій вираз у вироку — найважливішому акті правосуддя.

Згідно зі ст. 55 Конституції України суду визначених законом ви­падках виконує і функцію контролю за законністю рішень та дій ор­ганів дізнання, досудового слідства та прокурора, що обмежують основоположні права та свободи людини, яка бере участь у кримі­нальному судочинстві (наприклад, оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, відмову в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи, затримання, а також в інших випадках, передбачених КПК).