41. Показання потерпілого, особливості їх перевірки та оцінки

Потерпілим визнається фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ч. 1 ст. 49 КПК). Особа впра­ві давати показання в якості потерпілого тільки після винесення осо­бою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею постанови, а судом — ухвали про визнання громадянина потерпілим.

Показання потерпілого — відомості, повідомлені ним під час допиту, очної ставки, що проведені в ході досудового провадження у кримінальній справі чи в суді у відповідності до вимог статей 166-173, 302-308 КПК України.

Предметом показань потерпілого є відомості про будь-які об­ставини, що підлягають установленню по даній справі, у тому чис­лі про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного та його взаємовідносини з ними. Оцінюючи предмет показань потерпілого, можна зазначити, що в залежності від обставин конкретної кримінальної справи він може бути значно ширшим, ніж предмет показань свідків. Це обумовлено тим, що, встановлюючи обставини, що підлягають доказуванню, особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, повинна з'ясувати, а потерпілий має право висловити власне ставлення до події, що відбувалася, зокрема, щодо розміру завданої злочином шкоди (наприклад, при визначенні значної шкоди при крадіжці, грабежі, вимаганні та шахрайстві, коли з урахуванням матеріально­го становища потерпілого нижня межа, указана в кримінальному законі, може бути нижчою); характеру та ступеня загрози тощо. Відповідні дані в окремих випадках можуть вплинути на кваліфіка­цію злочину, обрання виду та міри покарання.

Процедура виклику й допиту потерпілого відбувається за прави­лами, установленими для свідків. Разом з тим КПК передбачає певні особливості провадження допиту цього учасника процесу, зокрема: а) давати показання — це право потерпілого, а не його обов'язок (ч. З ст. 49 КПК), тому на відміну від свідка потерпілий не несе кри­мінальної відповідальності за відмову від дачі показань; б) у судово­му засіданні допит потерпілого провадиться перед допитом свідків (ст. 308 КПК).

Показання потерпілого перевіряються загальними засобами (див. перевірка показань свідка). Оцінюються вони також за загальними правилами, нарівні з усіма іншими зібраними в справі доказами і не мають якихось переваг перед ними. Разом з тим треба пам'ятати, що потерпілий особисто зацікавлений у результатах справи, атому може свідомо применшувати (наприклад, у разі матеріальної заці­кавленості з боку обвинуваченого) або, навпаки, перебільшувати винність обвинуваченого (наприклад, з почуття помсти). Крім того, потерпілий, на відміну від свідка, бере участь у значно більшій кількості слідчих дій, має можливість ознайомлюватися з матеріа­лами закінченого досудового слідства в порядку ст. 217 КПК, є учасником дослідження доказів у суді, а тому може постійно ко­регувати власні показання.

42. Показання підозрюваного та обвинуваченого, особливості їх перевірки та оцінки

Підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчинен­ні злочину або до якої застосовано запобіжний захід до винесення по­станови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43^і КПК). Обви­нуваченим є особа, щодо якої в установленому КПК порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК).

Показання підозрюваного, обвинуваченого — відомості, повідом­лені ними під час допиту, очної ставки, що проведені в ході досудо­вого провадження у кримінальній справі, у відповідності до вимог статей 107, 143-146, 172, 173 КПК. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним, особливос­ті допиту якого визначені ст. 300 КПК.

Предметом показань підозрюваного є відомості про обставини, що стали підставою для його затримання або застосування запобіж­ного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі (ч. 1 ст. 73 КПК). Основна мета допиту підозрюваного — пере­вірити його причетність до злочину, тому допит включає елемент викриття особи у вчиненому і є подібним до допиту обвинуваченого. Показання підозрюваного зберігають своє доказове значення і після допиту особи як обвинуваченого.

Предметом показань обвинуваченого є відомості з приводу пред'явленого йому обвинувачення, а також з усіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі (ч. 1 ст. 74 КПК). Таким чином, різниця між показаннями підозрюваного і обвинуваченого полягає в тому, що стосовно підозрюваного обвинувачення в конкрет­ному злочині ще не сформульовано, через те предметом його показань не можуть бути обставини, які становлять сутність пред'явленого обвинувачення.

Підозрюваний і обвинувачений вправі, а не зобов'язані давати показання, відповідати на запитання з приводу обставин, що стали підставою для застосування запобіжного заходу, пред'явлення обви­нувачення, а також з приводу всіх інших відомих їм обставин по справі. Чинне законодавство не передбачає їх відповідальності за відмову від дачі показань та дачу завідомо неправдивих показань.

Показання підозрюваного, обвинуваченого, з одного боку, є дже­релом відомостей про факти, що мають значення для справи, з іншо­го — засобом захисту їх прав. Тому зазначені учасники кримінально­го процесу вправі вимагати у органів та осіб, які здійснюють судо­чинство, дати свідчення по справі.

Як різновиди показань підозрюваного та обвинуваченого розріз­няють: повне або часткове визнання вини, повне або часткове запере­чення вини, самообмова, обмова, алібі.

Показання підозрюваного і обвинуваченого перевіряються загаль­ними способами. їх оцінка повинна відбуватися в сукупності з усіма зібраними по справі доказами і не мати якихось переваг. Проте оціню­ючи відомості, надані вказаними суб'єктами кримінального процесу, слід мати на увазі, що: а) вони зацікавлені в певних результатах справи та не несуть відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу за­відомо неправдивих показань; б) знайомство підозрюваного, обвину­ваченого особисто або через захисника з окремими матеріалами кри­мінальної справи, що з'являються по ходу її розслідування (протокол затримання, постанова про призначення експертизи, постанова про притягнення як обвинуваченого, ознайомлення з матеріалами закінче­ного досудового розслідування тощо), дозволяє їм постійно корегувати показання (змінювати лінію захисту); в) визнання підозрюваним, об­винуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК); г) показання підозрюваного, обви­нуваченого, дані ними як свідками, не можуть бути допустимими до­казами, оскільки при цьому порушується право на захист, не надано право відмовитися віддачі показань, мати захисника тощо.