76. Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальної справи у стадії досудового розслідування. Прокурорський нагляд і судовий контроль за законністю й обґрунтованістю закриття справи

Досудове слідство закінчується: 1) складанням обвинувального висновку (ст. 212 КПК); 2) винесенням постанови про закриття спра­ви (ст. 212 КПК); 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 212 КПК); 4) постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кри­мінальної відповідальності (статті 7, 7^і, І², 8, 9, 10, 11' КПК); 5) по­станови про закриття справи і застосовування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 7³ КПК).

Отже, однією із форм закінчення досудового слідства є винесення постанови про закриття справи.

В юридичній літературі існують різні класифікації підстав до за­криття кримінальної справи, найбільш поширеною з них є їх класи­фікація на два види: 1) реабілітуючі; 2) нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави для закриття кримінальної справи - це передбачені законом обставини, при закритті кримінальної справи за якими особа, щодо якої здійснюється провадження, вважається пов­ністю непричетною до вчинення злочину та отримує право на від­шкодування шкоди, завданої незаконним притягненням її до кримі­нальної відповідальності.

Реабілітуючими підставами для закриття кримінальної справи є:

1. відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК);

2. відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК);

3. недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК).

Усі інші підстави для закриття кримінальної справи є нереабілітуючими. До них, зокрема, належать:

1. наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покаран­ня за вчинене діяння, а також у зв'язку з актом помилування окремих осіб (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

2. недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК);

3. примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах приватного обвинувачення (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК);

4. у зв'язку із відсутністю скарги потерпілого, якщо справу мож­на порушити не інакше як за його скаргою (п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК);

5. смерть особи (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК);

6. наявність щодо особи вироку за тим же обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК);

7. наявність щодо особи нескасованої постанови слідчого, про­курора про закриття справи за тим же обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК);

8. наявність за тим же фактом нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи (п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК);

9. відсутність згоди держави, яка видала особу (п. 12 ч. 1 ст. 6 КПК);

10. недосягнення особою, яка вчинила злочин, віку, з якого мож­лива кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. V КПК).

Процесуальний порядок закриття кримінальної справи передба­чений ст. 214 КПК. Про закриття кримінальної справи слідчий ви­носить мотивовану постанову, в якій зазначаються відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільно­му позивачеві.

Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідом­лення або копії постанови про закриття справи.

Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'яза­ний розв'язати її і повідомити про результати скаржника. Скаргу і копію повідомлення про результати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуро­рові (ст. 235 КПК).

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена також особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи розглядається суддею в порядку ст. 23б⁶ КПК.

Розглянувши скаргу, суддя приймає одне з таких рішень:

1. залишає скаргу без задоволення;

2. скасовує постанову про закриття справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, про­тягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апе­ляційного суду.

Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і проку­рору, який відмовив у поновленні досудового слідства або дізнання.